Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

— Анрі-Колен у Вільжуїф. Сектор 94D00, інтенсивна терапія. Ти розумієш, що це таке…

Ерван знав. Найстаріший ЗПП Франції, такий собі взірцевий заклад галузі. Було вже за північ, він міг повернутися додому, поспати кілька годин і рвонути туди на сніданок.

— Попередь їх, що я приїду з самого рання. В Лувесьєнні так нічого й не знайшли?

— Левантен із хлопцями досі трусять хату.

— Я мав на увазі опитування сусідів, блокпости.

— Ніхріна. Чувак уже далеко. Це все до сраки дим.

Ерван збирався попрощатися, коли Фавіні додав:

— Маю для тебе ще дещо. Філіпп Юссено. Ти просив мене пустити чутки про можливу засекречену справу…

Марення Ґаель, роздмухане до того, що стало інформацією для перевірки.

— І що ж?

— Один мій приятель із відділу боротьби з наркотиками знає це прізвище. 2006-го, коли він ще працював у відділі крадіжок, його попросили зв’язатися з нашим офіцером у Греції через автомобільну аварію… Це була справа Юссено.

— Хто його про це попросив?

— Його тодішній начальник, Паскаль В’яр.

Погана новина. В’яр — блискучий, амбітний флік. Працював колись у карному розшуку й побудував кар’єру, розчавлюючи своїх колег, ніби беники на асфальті. Неоднозначний тип: створив собі образ богемного, екосвідомого симпатичного чоловіка з розумом, гострим, ніби гартоване кремнієве лезо.

— То що ж далі?

— Оце й усе. Більше мій приятель нічого не знає. Але якщо хтось і приховав відомості про сімейний стан Юссено, то це В’яр.

Кілька років тому цей бобо[124] переїхав із Ке-дез-Орфевр на Бово. Ерван не знав, яку посаду він обіймає, але то був би найліпший потенційний наступник Морвана на посту керівника відділу «афер, шантажу й маніпуляцій».

— Знайди мені його домашню адресу. Віднесу йому круасанів на сніданок.

Ерван поклав слухавку, ще раз вдихнув холодного повітря. На асфальтоване подвір’я безперервно прибували карети швидкої допомоги. Недосипання починало даватися взнаки. Він міг от-от заробити серйозне переохолодження. Після африканської задухи — Париж із дощем та інеєм…

Ерван зиркнув на мобільний, перш ніж піднятись нагору й попрощатися з сімейкою. Пропущений виклик: Сіріль Левантен. Чорт. Координатор бригади криміналістів, якого він помітив за роботою на віллі в Лувесьєнні.

— Його відбитки скрізь, — радісно повідомив той.

— Чиї?

— А сам як гадаєш? Тьєрі Фарабо, воскресного Лазаря!

Різкий біль у ділянці сонячного сплетіння. Принаймні Левантен знав справу від «а» до «я».

— Не приколюйся.

— І не думав. У вересні отримав його пальчики. Порівняння їх із відбитками, зібраними сьогодні, не залишає жодних сумнівів. А якщо ти досі не віриш, маю чимало зразків ДНК, які все підтвердять. Можу запевнити: чаклун твій живий-здоровий, прочитав десятки книжок у бібліотеці й запихався камамбером, який хапав руками.

Отже, здогад нині підтверджено офіційно: конґолезький убивця живий. Вони феєрично промахнулися в своєму розслідуванні. Ні Кріпо, ні ті четверо реципієнтів не вбивали вересневих жертв.

Ерван попросив Левантена якомога швидше скласти детальний звіт.

— Далі, — знову заговорив експерт, — щодо язика…

— Що?

— Рана Одрі.

Левантен заговорив незвично серйозним тоном. Перед очима в Ервана спалахнув кадр: язик, звішений з-під підборіддя вбитої.

— Ти знав, що так класично калічать у Колумбії? Називається «corte de corbata», «поріз у формі краватки».

Ерван знав про це, але не пов’язав із Одрі. Цей випадок ніяк не стосувався Колумбії: це радше був різновид африканських звірств, із якими він уже стикався, або ж нове збочення Людини-цвяха. Фарабо не встиг виконати повний ритуал. Він просто спробував надати своїй жертві подібності до мінконді з Нижнього Конґо. Великі чорні очниці, язичок, висолоплений із вищиреного рота…

Ерван пробелькотів щось і поклав слухавку, забувши попрощатися. Сперся на фургон і спробував зробити перші висновки з новини. Підміна трупа в Шарко вночі 23 листопада 2009 року. Переховування Фарабо до 2012-го. Втеча хижака в ланди в п’ятницю, 7 вересня 2012 року й убивство Вісси Савірі. Потім псих утік й оселився в Ізабель Баррер.

Біль із грудей піднявся до горла. Як вони могли аж так прорахуватися? Величезна помилка слідства. Кожен гідний свого звання флік боїться припуститися такої в своїй кар’єрі. Вони переслідували, підозрювали, зупиняли не зовсім безневинних людей, але й не справжніх винуватців.

Дражливим спогадом перед очима зринув Ляссе, директор Шарко. Так чи інакше, усе вело до нього. Він дивився крізь пальці на інсценізацію смерті Фарабо або ж організував її. Переховував нґангу всі ці роки. Який у цьому сенс? Чому відпустив убивцю за три роки? Чи Фарабо просто собі втік? Чи підтримували зв’язок Ляссе і Баррер?

Уранці заскочити в літак. Загнати психіатра в кут. Допитати гестапівськими методами й вирвати правду. Цього разу Ерван повезе туди власний талісман: тіло батька. Одним пострілом двох зайців. Він вивідає у плейбоя всю історію та поховає Ґреґуара на морському узбережжі.

Знадобилося кілька секунд, аби усвідомити, що телефон у руці теленькає. Особливий сигнал — смс від його команди. Особиста адреса Паскаля В’яра в 12-му окрузі. Чемпіон бобо жив поряд із подібними до нього, неподалік ярмарку Аліґр.

Ерван вирішив не підніматися до палати Меґґі й побіг до своєї тачки. Уже не йдеться про те, щоб чекати світанку, аби навідати ще одного покидька. Ні круасанів, ані пристойної години для гостей. Відтрахати його у Морванів спосіб — зі жменькою гравію замість вазеліну.

— Ерване?

Він озирнувся й побачив Софію, загорнуту в чорне пальто, — квінтесенція кількох століть вишуканого стилю. Графиня вочевидь поверталася з вечері й вирішила ще раз зайти до Меґґі. Її видовжені очі неприродно блищали у світлі вуличних ліхтарів. Або забагато випила, або плакала. А може, просто розлючена.

А можливо, й