Нездоланний - Лі Чайлд

– Його самого. І розклад був дійсним на той момент, коли я починав пошуки.

– Ви його комусь повідомили?

– У цьому полягала дилема. Я не надаю безкоштовних послуг громадянам. Власне, більше там ніякої інформації не було. Той сайт, який мені вдалося знайти лише за дев’ятнадцять годин, мав стільки дзеркал та обманок, що сервери могли з таким самим успіхом знаходитися на Венері чи Марсі. Але Секретні Служби не сприйняли би таку інформацію за правдиву. Вони б перекопирсали всі мої речі, їх би оглянути їхні люди. А ще б вони приблизно з рік за мною наглядали, проводячи зі мною бесіди та консультації. Тож ні, я про це нікого не повідомив.

– І нічого не сталося?

– Слава Богу.

Двадцять сім хвилин.

Пошук досі тривав. А тоді він припинився. Екран монітора змінився списком посилань.

У списку посилань був один уніфікований показник ресурсу для веб-сайту Материного Спочинку, ще чотири субсторінки і одне зовнішнє посилання, яке хлопець із Пало-Альто захотів перевірити в першу чергу, тому що йому воно здалось незвичним. Йому вдалося знайти одинокий коментар із чату, зроблений дописувачем під логіном «Кров». Він написав: «Я чув, що в Материному Спочинку є класна штука». Цей допис знаходився на одному захищеному ресурсі, який хлопець не розпізнав. Контекст був незрозумілим. Але це не був ресурс для самогубців. Він належав якійсь іншій спільноті. За відчуттями, це були ентузіасти. Інших даних не було. Глухий кут. Хлопець із Пало-Альто сказав:

– Ми звернемось одразу до материнського ресурсу. Ніякого каламбуру.

Він не користувався мишкою. Для цього типу програмного забезпечення вона була зайвою. Лише друковані директиви. Здавалося, що цьому юнакові таке до вподоби. Старомодно. Він був ще старої школи. А ще він був швидким. Його білі як смерть пальці бігали по клавіатурі то вниз, то вгору. Їх майже неможливо було розібрати.

Екран змінився на кольоровий повноцінний веб-сайт. Там було фото. На фото була дорога, яка вела чітко прямо, проходячи поміж нескінченного моря пшениці, і, здавалося, не мала кінця, аж поки вона не зникала в золотавій імлі горизонту, ставши тоненькою, як голка. Це був старий шлях каравану фургонів. Дорога вела на захід від Материного Спочинку.

Але, звісно, це все лише алегорія. Вгорі сторінки було написано: «Вирушайте в цю подорож із нами». А внизу таке: «Материн Спочинок. Нарешті».

Перше посилання на підрядну сторінку мало заголовок «Про нас». Це була спільнота, яка присвятила себе наданню послуг із догляду за людьми похилого віку. Тут обіцяли найкращі товари, послуги, турботу та увагу. Надійність гарантували. Про обачність навіть говорити не треба було.

Інша підрядна сторінка була сторінкою для реєстрації. Для членів спільноти. Логіни та паролі. Мабуть, їх було б непросто зламати, але в цьому навіть не було потреби, бо третя сторінка оминала ці всі процедури і вела одразу до четвертого рівня.

Першої сторінки ринку товарів. Там було три товари на продаж. Першим із них був нестерильний розчин «Нембуталу» для орального прийому у п’ятдесятимілілітровій пляшечці, який коштував двісті доларів. Другим товаром був розчин «Нембуталу» для ін’єкцій у пляшечці на сто мілілітрів за триста вісімдесят доларів. Третім був стерильний розчин «Нембуталу» для орального прийому, пляшечка якого на сто мілілітрів коштувала чотириста п’ятдесят доларів. Надійна летальна доза препарату була тридцять мілілітрів для ін’єкцій та двісті мілілітрів для прийому всередину через рот. Час, після якого людина впаде в глибокий сон, був зазначений у розмірі однієї хвилини, а померти вона би мала за двадцять. Ричер припустив, що розчин для ін’єкцій продавати було непросто. Якщо би покупець сидів на голках, він міг би померти від передозування героїну за вдесятеро меншу ціну. Він дійшов висновку, що найкраще продається оральний розчин. Дев’ятсот баксів за мирний відхід на той світ. Якимось чином стерильний розчин виглядав більш привабливо. Святий Грааль. Проте нестерильний дешевше коштував. Лише вісім сотень, проте із шансом захворіти на шлунковий грип наступного дня після смерті.

Доставка коштувала тридцять баксів, надавався номер для відстеження посилки, внести оплату в повному обсязі потрібно було ще до відправки товару через «Вестерн Юніон» чи «МаніҐрам». Чеки та грошові перекази не приймалися. «Нембутал» відправляли в простій упаковці без ярликів. Його не потрібно зберігати в холодильнику, проте упаковка повинна завжди бути герметично закрита та збережена у сухому прохолодному місці.

Потім була кнопка із написом: «Натисніть тут, щоб замовити товар».

Ченґ сказала:

– Ричер мав рацію. Мерченко не отримував цих грошей.

Вествуд відповів:

– Нам слід глянути на п’ятий рівень.

Це в них зайняло трохи часу. Як і має бути із мережевим підключенням. Хоч Ричер і був певен, що за лаштунками все відбувалося із блискавичною швидкістю. Код цього парубка, який боровся проти всього захисту даного сайту, один воїн проти цілої ватаги, мільйон хитрих випадів та проникнень щосекунди, які прориваються та проникають крізь шари.

І тут сторінка з’явилася на екрані. Друг Майкла Мак-Кенна «Вихід» назвав це цікавим. І воно справді таким було, подумав Ричер. Усе залежало від того, що саме було потрібно шукачеві. На сторінці пропонували послуги консьєржа.