Нездоланний - Лі Чайлд
Вествуд сказав:
– Ці двісті смертей можуть бути двома сотнями покупців «Пентобарбіталу». Я не впевнений, як це слід розглядати. Я маю на увазі, з точки зору новин. Це скандал? Бо ж це легальний препарат у Вашингтоні та Ореґоні.
– Це не одне й те ж, – відповів юнак із Пало-Альто. – Вам знадобились би рецепти, виписані двома лікарями. Ви мусили би бути столітнім дідусем зі смертельною хворобою. Ці хлопці не підійшли б. І більшість із них це страшенно розлютило б.
– Тоді це вже стає проблемою для обговорень певних етичних питань. Чи повинні ми поважати вибір людини, простий та зрозумілий, чи нам слід вчиняти суд над людиною через її причини для такого вчинку?
– Не через її причини, – заперечила Ченґ. – Це занадто нав’язливо. Але я вважаю, що нам потрібно судити скоєний нею злочин. Є велика різниця між короткочасною панікою та довготривалою потребою. Можливо, сам учинок і доводить причини. Якщо ти залишаєшся там попри все, воно просто мусить щось для тебе означати.
– Тоді, можливо, ця теперішня система є непоганою. У якомусь сенсі. Випадково. У ній є багато перешкод. Але вони мають із цього вигоду.
Ричер запитав:
– А яку вигоду отримує тоді Материн Спочинок? Двісті посилок із «Пентобарбіталом» по дев’ятсот доларів за штуку – це значно менше ніж двісті тисяч, які набіжать за все існування проекту, скоріш за все. Не беручи в рахунок гуртові ціни та вартість пересилки. Це хобі. І ви не можете виплатити таким типам, як Мерченко, їхні гроші для хобі. Там відбувається щось інше. Я це знаю. Тому що…
Він замовк. Ченґ запитала:
– Що саме «тому що»?
– Ми думаємо, що цього типа там убили.
– Якого типа?
– На самому початку. Канавокопачем.
– Ківера?
– Так, Ківера. Навіщо когось убивати через хобі? Мусить бути щось іще.
– П’ятий рівень може бути присвячений якимось особливим товарам. Це може вартувати більшого.
Ричер поглянув на екран. Пошук досі тривав. Сім хвилин уже минуло. Він сказав:
– Я намагаюсь уявити, що там могло бути такого особливого. Такого, щоб вартувало грошей Мерченка.
Хлопець із Пало-Альто сказав:
– Я співчуваю їм усім.
Ричер відповів:
– Я також. Я розумію сенс припиняти спалювання будинків за допомогою грилів. Проте стосовно всього іншого, ми повинні їм дозволити робити те, що вони вважають за потрібне. Вони ж нікого не просили народити їх на цей світ. Це наче повернення придбаного светра назад до магазину.
Ченґ зауважила:
– За винятком того, що це не буде ні просто, ні важко, що якоюсь мірою зобов’язує нас поставити певну межу. Із цим усі згодні?
Вествуд відповів:
– Це саме те, чого я боявся. Це вже переходить до дискусії про етичні проблеми. Я міг би написати це у своєму офісі. Маючи цілий місяць у запасі. Немає жодного сенсу витрачати гроші на подорожі. Мені за це можуть надерти зад.
Минуло дванадцять хвилин. Вони взяли собі напої, які їм не зовсім подали, а які вони самі забрали з кухні. Кухня виглядала в стилі ретро. Такі місця Ричер слабо пригадував зі свого далекого дитинства. Родини розкидані по десятках різних місць у цілому світі, за вікном у всіх різна погода, проте шафки на кухні у всіх однакові. Деякі матері починають свій ранок із того, що взірцево відмивають кухонні меблі дезінфікуючими засобами, проте Ричерова матір була француженкою і вірила у набутий імунітет. Що, власне, таки спрацьовувало. Хоча одного разу його брат таки захворів. Але причиною тому, найімовірніше, став ресторан. Він тоді саме починав зустрічатися.
Ченґ запитала:
– З тобою все гаразд?
Він відповів:
– Усе нормально.
Минуло вісімнадцять хвилин. Вони повернулися до кімнати, і годинник у його голові продовжив свій хід. Дев’ятнадцять хвилин. Хлопець із Пало-Альто сказав:
– Ми не погодили ставку. Для закладу.
Ричер запитав:
– А першого разу ми про що домовлялися?
– А ми й не домовлялися.
Минуло двадцять хвилин. Ричер сказав:
– Ми не хочемо зловживати вашою гостинністю.
Хлопець відповів йому:
– Програма от-от закінчить роботу. Я кращий хакер, ніж вони.
– Скільки тривав ваш найдовший пошук?
– Дев’ятнадцять годин.
– Що ви знайшли?
– Розклад дня Президента на сайті для вбивць.
– Сполучених Штатів?
