Труна з Гонконгу - Джеймс Хедлі Чейз

class="a">[3], який, як ви, ймовірно, знаєте, є португальською територією. Макао не може впоратись із такою навалою, та й не прагне. Біженців пересаджують на інші джонки, які пливуть у Гонконг. Британська поліція патрулює підступи до Гонконгу, але китайці терплячі та розумні, коли хочуть отримати власний шлях. Якщо поліція помічає джонку, поліцейський човен наближається до неї, але на підступах до острова сотні джонок використовуються для рибної ловлі. Зазвичай джонка з біженцями успішно Ховається поміж рибацьких джонок, які задля захисту замикаються навколо неї, а оскільки всі джонки схожі, поліцейським стає нереально її знайти. Як я розумію, британська поліція співчуває біженцям: зрештою, вони пережили важкі часи й утікають од спільного ворога, їхній пошук припиняється, щойно джонкам удається досягти територіальних вод Гонконгу. Поліція вважає, що оскільки ці бідні нещасні дісталися так далеко, то буде не по-людськи відправити їх назад. Але всі ці китайці безіменні. У них немає ніяких документів. Британська поліція забезпечує їх новими документами, але не володіє жодними засобами, щоб перевірити навіть їхні імена. Із миті їхнього прибуття у Гонконг вони починають цілковито нове життя з, можливо, новими іменами, вони немов народжуються заново. Дружина мого сина була однією з них. Допоки ми не дізнаємося, ким вона була насправді та яке у неї походження, сумніваюся, що коли-небудь довідаємося, чому вона була вбита і хто це вчинив. Тож я хочу, аби ви поїхали у Гонконг і спробували дізнатися щось про неї. То буде нелегко, але цього не зможе зробити Ретнік, а британська поліція не завдаватиме собі клопоту з таким. Гадаю, ви зможете це зробити, і я готовий фінансувати вас. То що думаєте?

Я зацікавився такою ідеєю, та не настільки, аби не усвідомлювати, що з цього може нічого не вийти.

— Я поїду, — сказав йому, — але це може виявитися безнадійним. Не ризикну сказати, які в мене шанси, доки не потраплю туди, але зараз не думаю, що вони великі.

— Підіть і поговоріть із секретаркою: вона покаже вам кілька листів від мого сина, які можуть бути корисними. Зробіть усе, що зможете, містере Раян, — незначним жестом він дозволив мені піти. — Ви знайдете міс Вест у третій кімнаті справа по коридору.

— Ви ж розумієте, що я не можу поїхати туди відразу? — спитав я, підводячись. — Мені доведеться бути присутнім на слідстві, а ще треба, аби Ретнік дав своє «добро», перш ніж я поїду.

Старий кивнув. Тепер видавалося, що господар дому дуже втомлений.

— Про те, щоб Ретнік не перешкоджав вам, я подбаю, їдьте якомога швидше.

Я вийшов, залишивши старого безтямно дивитися перед собою: самотнього чоловіка з гіркими спогадами, які мучили його сумління.

5

Джанет Вест я відшукав у великій кімнаті, обладнаній як кабінет. Вона сиділа за столом, перед нею лежала потрійна чекова книжка, а біля ліктя — стос рахунків. Коли я увійшов, дівчина саме виписувала чек. Вона пильно поглянула на мене, а тоді злегка усміхнулася, що могло означати будь-що, і вказала на стілець біля столу.

— Ви їдете у Гонконг, містере Раян? — запитала вона, відсунувши чекову книжку й спостерігаючи, як я сідаю.

— Гадаю, що так, але не можу поїхати відразу ж. Я зможу зробити це наприкінці тижня, якщо пощастить.

— Вам буде потрібне щеплення від віспи. Доцільно зробити щеплення ще й від холери, але це не обов'язково.

— Зі щепленнями у мене все гаразд, — я вийняв пачку сигарет, запропонувавши і їй, а коли вона заперечно похитала головою, закурив і поклав пачку знову в кишеню. — Містер Джефферсон сказав, що у вас є якісь листи від його сина. Мені потрібна кожна дрібка інформації, яку зможу отримати, в іншому разі така далека мандрівка стане лише гаянням часу.

— Я підготувала їх для вас.

Вона відчинила шухляду і вийняла з неї п'ять чи шість листів, які передала мені.

— Герман писав лише раз на рік. Боюся, що, крім адреси, ви з них мало про що дізнаєтеся.

Я проглянув листи, вони були дуже короткими. У кожному з них — настирливе прохання про гроші. Герман Джефферсон не був хорошим співбесідником за листуванням, та гроші, здавалося, неодмінно мав на думці. Він лише повідомляв, що перебуває у хорошому здоров'ї, однак йому не щастить, тож чи міг би батько якомога швидше дати йому гроші. Перший лист було написано п'ять років тому, а всі подальші приходили з річним інтервалом. Однак останній лист мене таки зацікавив. Він був надісланий рік тому.

«Готель “Небесна імперія”, Ваньчай

Дорогий тату,

я зустрів китаянку й одружуюся з нею. Її звати Джоан. У неї було дуже важке життя, вона біженка з Китаю, але гарна, розумна і з того типу жінок, які мені до вподоби. Припускаю, що мої новини тобі не сподобаються, однак ти завжди казав, що я повинен жити своїм власним життям, тож одружуюсь із нею. Я переконаний, що вона буде для мене хорошою дружиною. Я саме шукаю квартиру, та це нелегко, позаяк ціни ростуть. Можливо, ми залишимося тут у готелі. З певних причин це зручно. Та все ж я хотів би мати власний дім.

Сподіваюся, ти надішлеш нам своє благословення. Якщо надішлеш ще й чек на купівлю квартири, то ми будемо йому дуже раді.

Герман».

Я поклав лист.

— Це був його останній лист, — тихо сказала Джанет Вест. — Містер Джефферсон надзвичайно розсердився. Зателеграфував синові, забороняючи одруження. Більше він нічого не чув ані від нього, ані про нього, допоки десять днів тому не прийшло це.

Вона подала мені листа, написаного на дешевому поштовому папері, від якого відчувався слабкий запах сандалового дерева. Через поганий почерк прочитати його було нелегко.

«Готель “Небесна імперія”, Ваньчай

Містере Джефферсон!

Герман учора помер. Він потрапив в автокатастрофу. Він завжди казав, що хоче, аби його поховали вдома. У мене немає грошей, але якщо ви мені трохи надішлете, я привезу його назад, щоб поховали так, як він цього хотів. У мене немає грошей, щоб поховати його тут.

Джоан Джефферсон».

Цей зворушливий лист пройняв мене, і я уявив, як китайська дівчина раптом залишилася сама з непохованим тілом свого чоловіка, без грошей і без жодного майбутнього, чекаючи, поки її свекор зм'якне і зглянеться на неї.

— І що трапилося потім? —