Антипедагогічна поема - Люба Клименко
Однак ні вмерти, а ні заснути їй не вдалося.
Вона кашляла так, що, здавалося, її трахеї і бронхи вилазили назовні й розвішувалися на стінах спальні, а легені відривалися маленькими червоними шматочками і наліплювалися на меблі. У грудях горів пекельний вогонь.
На ранок Аврора мала жалюгідний вигляд. Однак вона примусила себе злізти з ліжка, прийняти душ і поповзти на роботу. Адже в неї сьогодні були одинадцяті і дванадцяті класи, яких панічно боявся Євген Євгенович, так що замінити її не було ким.
Наковтавшись ліків, вона розпухла, запливла і так вела свої уроки.
Спершу були алгебра і геометрія в 12-А класі. Аврора душилася від кашлю і злості до Ксюші, яка, наче нічого й не сталося, сиділа собі, як квітка, за партою, виставивши довгі ноги.
«Ти тільки подиви! З неї як з гуся вода! От стерва! Заразила мене, а самій хоч би що!».
Юра дивився на Аврору Чингізівну співчутливо. В його очах було стільки розуміння!
Між уроками він зайшов до неї в підсобку. Цього разу вона його не вигнала.
— Я вмію зупиняти напад кашлю спеціальним методом, — запропонував він їй свої послуги, однак вона, не перестаючи кашляти, замахала руками.
Напад не припинявся. Аврора Чингізівна відчувала, що зараз її виверне шиворот-навиворіт. І тоді вона закивала: мовляв, добре, застосовуй свою методику!
Юра підійшов до неї — такий великий, сильний, надійний. Такий, про яких завжди мріють жінки. Це була та порода чоловіків, за якими наче за кам’яною стіною. Він підійшов до неї, обійняв і пригорнув її — маленьку, безпорадну — до серця, поклавши великі теплі руки їй на спину. Він справді знайшов якусь точку й натиснув на неї, після чого Аврора, здригнувшись кілька разів, затихла.
Вони ще мить постояли разом: вона — насолоджуючись його теплом, а він — насолоджуючись їхньою близькістю.
Юра легенько вкусив Аврору за кінчик вуха.
Аврорі стало так добре, як від солодкого гріха.
«Ні за що!» — вигукнула вона подумки і, схопивши зі стіни циркуль, направила його на Юру.
Юра всміхнувся, забрав з її рук циркуль і, розвівши ноги (природно, циркулю, а не Аврорі), зламав його.
«Мій улюблений циркуль!» — жалібно застогнала подумки Аврора.
Юра спокійно вийшов із підсобки.
А Аврора подумала: «В принципі, вісім років різниці — це не так уже й багато! Буває й більше…».
* * *Після 12-го класу був шостий.
— Де Коля Кузьменко? — поцікавилась Аврора Чингізівна. — Його вже тиждень немає в школі.
— У лікарні. В нього знайшли свинячий грип! — дзвінко відповіла відмінниця.
Аврора мало не вдавилася від кашлю.
— А де він його підчепив?
— У них на квартирі жили нелегальні афганці, здається, від них.
Аврора Чингізівна намагалася опанувати напад кашлю.
— А які симптоми свинячого грипу?
— Та ось такий кашель, як у вас.
— Кого ще немає в класі?
— Тільки Саші, Діми, Жори, Жені і Люди.
Аврора глянула на клас і побачила, що цілий правий куток був «лисий» — усі, хто сидів навколо Колі, були відсутні.
«От, блін! Це ж і я від нього заразилася!» — подумала Аврора Чингізівна і зрозуміла, що їй капець.
У кінці робочого дня вона, переступивши через свою гордість, попросила Євгена Євгеновича замінити її, тим більше, що в четвер і п’ятницю в неї були тільки середні класи.
Взявши понівечений циркуль з собою, вона попленталася додому.
* * *Вдома, коли всі ліки перестали на неї діяти, вона зрозуміла, що бути старою дівкою, з одного боку, дуже добре: ніхто тебе не бачить у такому жалюгідному вигляді, не докучає тобі своїми проблемами і не давить на психіку. З іншого боку, в цьому є й свої мінуси: адже, в прямому сенсі слова, «нема кому склянку води подати».
Якраз задля останнього вона вирішила покликати сусідку Марусю, медсестру хірургічного відділення військового госпіталю.
Маруся мала загрозливий вигляд: на зріст під метр дев’яносто, з шафоподібною фігурою і грубим голосом. При цьому вона мала ще й жахливий характер. Маруся могла запросто «послати» головного лікаря госпіталю при всьому колективі. Але за це їй ніколи нічого не було, бо тільки вона могла перекласти хворого будь-якої ваги з носилок на ліжко як пушинку, так що той не встигав навіть скривитися. Крім того, вона безболісно робила уколи й перев’язки, безпомилково втрапляла в будь-яку блукаючу вену, а до того ж була масажисткою від Бога. Словом, на неї молилися всі пацієнти.
Маруся любила Аврору, а Аврора — Марусю. Напевно, ніхто не міг би здогадатися про причину взаємної симпатії. Щодо Аврори все ясно: просто Маруся вміла робити те, про що так мріяла Аврора — говорити в очі людям усе, що хочеться сказати. А Маруся… А Маруся, по суті, була великим собакою, який уміє вірно служити людині, до котрої прикипів серцем.
Аврора набрала Марусин мобільний, бо на домашній та не відгукувалася:
