Кувала Зозуля - Джоан Роулінг
Бристоу майже не дихав.
— Гадаю, троянди ви кинули у неї під дверима. Отож ви вибігли, схопили їх, помчали у другу квартиру і запхали назад до вази. Щоб мене, як же вам щастило! Саме ту вазу випадково перекинув коп, а квіти-бо могли вказати на те, що у квартирі хтось побував; ви не могли поставити їх точно так, як це зробили флористи, ви поспішали, знаючи, що маєте лічені хвилини, щоб покинути будівлю. Далі вам знадобилося чимало самовладання. Не думаю, що ви чекали, що хтось негайно здійме галас, але просто під вами на балконі була Тенсі Бестиґі. Ви почули, як вона верещить, і зрозуміли, що маєте навіть менше часу, ніж думали. Вілсон вибіг на вулицю, щоб подивитися, чи Лула жива, а потім ви, визирнувши у вічко, побачили, як він пробіг нагору. Ви знову увімкнули сигналізацію, вийшли з квартири і пішли сходами вниз. Подружжя Бестиґі кричало одне на одного в себе в квартирі. Ви пробігли повз них — і це чув Фреді Бестиґі, але він у цей час мав інші проблеми — вибіг у фойє, де нікого не було, і вискочив на вулицю, де густо сніжило. О, ви мчали щодуху: надягнувши каптур, сховавши лице, розмахуючи руками. І в кінці вулиці ви побачили іншого бігуна — чоловіка, який тікав геть від рогу вулиці, з якого щойно побачив, як упала і розбилася його сестра. Ви з ним не були знайомі. Гадаю, в ту мить ви навіть не подумали, що це він. Ви просто летіли щодуху, вбраний у поцуплені у Дібі Макка речі, пробігли під камерою, яка зафіксувала вас обох, і помчали по Галлівел-стріт, де вам знову пощастило — камер більше не було. Гадаю, ви просто викинули кофту й рукавички у смітник і спіймали таксі, так? Поліції навіть на думку не спало шукати білого чоловіка при костюмі, який був тієї ночі поблизу місця пригоди. Ви приїхали до мами, приготували їй поїсти, переставили час на годиннику і збудили її. Вона досі впевнена, що ви розмовляли про Чарлі — майстерний штрих, Джоне — саме тоді, коли Лула впала й розбилася. Все це зійшло вам з рук, Джоне. Ви цілком могли дозволити собі платити Рошель за мовчання хоч ціле життя. З вашим щастям Джона Аджимен міг загинути в Афганістані; ви плекали таку надію, коли побачили фото чорношкірого солдата у газеті, так? Але ви не хотіли покладатися на долю. Ви — пихатий паскудний збоченець, який вирішив, що сам усе влаштує краще.
Запала мовчанка.
— Жодних доказів,— нарешті вимовив Бристоу. В офісі було так темно, що Страйк ледве бачив його обриси.— Взагалі жодних доказів.
— Боюся, що тут ви помиляєтеся,— сказав Страйк.— Поліція, мабуть, уже отримала ордер.
— Ордер на що? — спитав Бристоу, нарешті відчувши достатньо упевненості, щоб засміятися.— На обшук лондонських смітників у пошуках кофти, яку, за твоїми словами, викинули три місяці тому?
— Ні, на обшук сейфа вашої матері.
Страйк не знав, чи зможе достатньо швидко підняти жалюзі. Він був задалеко від вимикача, в офісі було дуже темно, але він не хотів випускати з поля зору примарну постать Бристоу.
Він був переконаний, що потрійний убивця не прийшов непідготованим.
— Я їм запропонував кілька комбінацій,— провадив Страйк.— Якщо жодна не підійде, гадаю, сейф для них відчинить спеціаліст. Та якби я був азартною людиною, то поставив би на 030483.
Шурхіт, проблиск блідої руки: Бристоу стрибнув уперед. Вістря ножа подряпало Страйкові груди, коли він відштовхнув Бристоу; юрист скотився зі столу, перевернувся і знову напав, і цього разу Страйк сахнувся на стільці назад, Бристоу впав на нього, і вони опинилися у пастці між столом і стіною.
Страйк перехопив зап’ясток Бристоу, але не бачив, у якій руці ніж: було надто темно. Ударив Бристоу кулаком у підборіддя, його голова смикнулася назад, окуляри злетіли; ударив знову, і Бристоу гепнувся об стіну; Страйк спробував сісти, але тіло Бристоу боляче притискало його поранену ногу до підлоги, ніж сильно врізався в руку: Страйк відчув, як лезо пропороло шкіру, а тоді заструменіла тепла кров і прийшов сліпучо-білий біль.
Страйк бачив, як примарний силует Бристоу на тьмяному тлі вікна підносить руку; відіпхнувши юриста, який навалився на нього, Страйк відбив другий удар ножа і шаленим зусиллям відкинув нападника вбік; поки він намагався притиснути Бристоу до підлоги, протез вислизнув з холоші, все заливала гаряча кров, і Страйк гадки не мав, де ніж.
Борючись, Страйк перекинув стіл, а коли нарешті притиснув здоровим коліном худі ребра Бристоу і здоровою рукою силкувався намацати ніж, спалах світла полоснув по зіницях, і почувся жіночий крик.
Крізь засліплення Страйк спіймав проблиск ножа, що цілився йому в живіт; схопив протез і врізав ним, мов кийком, Бристоу в обличчя — раз, другий...
— Стій! Корморане, ЗУПИНИСЯ, ТИ ЙОГО УБ’ЄШ!
Страйк відкотився з Бристоу, який перестав рухатися, випустив протез із руки і ліг горілиць біля перекинутого столу, тримаючись за закривавлену руку.
— Здається,— важко видихнув він до Робін, якої не бачив,— я тобі звелів іти додому?
Та Робін уже дзвонила.
— Поліцію і «швидку»!
— І таксі виклич,— прохрипів з підлоги Страйк, у якого пересохло у горлянці після довгої розмови.— Я разом з цим гівнюком до шпиталю не поїду.
Він простягнув руку і намацав телефон, який валявся неподалік. Екран розбився на друзки, але диктофон продовжував запис.
Епілог
Nihil est ab omni
Parte beatum.
...бо ж і так немає
Повного щастя2.
Горацій, «Оди», Книга II
За десять днів по тому
Британська армія вимагає від своїх солдатів відмови від особистих потреб і зв’язків, міру якої важко осягнути цивільним. Вона фактично не визнає влади, вищої за свою власну; і непередбачувані кризи людського життя — народження і смерті, весілля, розлучення, хвороби — зазвичай справляють на армійський курс не більше впливу, ніж камінець, що вдаряється об черево танка. Хай там як, надзвичайні обставини трапляються, і саме через такі обставини було перервано проходження лейтенантом Джоною Аджименом другого строку служби в Афганістані.
Його негайного повернення до Британії вимагала лондонська поліція,
