Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

— Це повна маячня. Ви здуріли.

— Ви все робили, щоб я не знайшов Рошель,— провадив Страйк так, ніби й не чув слів Бристоу.— Прикинулися, що

не знаєте її імені й де вона мешкає; не вірили, коли я сказав, що вона може допомогти в розслідуванні, прибрали її фото з Лулиного ноутбука, щоб я не знав, яка вона зовні. Так, вона могла просто вказати мені пальцем на чоловіка, на якого ви намагалися повісити вбивство, але з іншого боку, вона також знала, що є заповіт, який позбавляє вас спадку, а вашою головною метою було приховати факт існування цього заповіту, поки ви не знайдете і не знищите його. Є певна іронія в тому, що весь цей час він лежав у гардеробній вашої матері. Та навіть якби ви його знищили, Джоне, що тоді? Наскільки вам було відомо, Джона знав, що є Лулиним спадкоємцем. І був ще один свідок, який бачив заповіт, хоч ви про це навіть не здогадувалися: Бріоні Радфорд, візажистка.

Страйк бачив, як Бристоу швидко облизнув губи. Він відчував страх юриста.

— Бріоні не хоче визнавати, що копирсалася в Лулиних речах, але вона бачила заповіт у неї в квартирі, коли Лула ще не встигла його сховати. Проте Бріоні має дислексію. «Джона» вона прочитала як «Джон». Вона пов’язала це зі словами К’яри про те, що Лула все лишає братові, й вирішила нікому не казати, що нишком прочитала заповіт, бо гроші в кожному разі діставалися вам. Вам, Джоне, часом неймовірно щастило. Але я розумію, яким чином — у хворій уяві типу вашої — могла з’явитися думка, що найкращий вихід — це зробити з Джони вбивцю. Якби йому присудили довічне, не мало б значення, чи спливе колись заповіт і чи знає про нього він або хтось ще, бо гроші знову ж таки дістануться вам.

— Дурня,— видихнув Бристоу.— Нащо ви стали детективом, писали б фантастику, Страйку. У вас немає й тіні доказу того, що ви тут верзете...

— Є,— перебив його Страйк, і Бристоу негайно замовк; навіть у темряві було видно, як він зблід.— Зйомка з камери спостереження.

— На тих кадрах Джона Аджимен тікає з місця злочину, як ви щойно самі визнали!

— На камеру потрапив ще один чоловік.

— Отже, він мав спільника — щоб стояв на варті.

— От мені цікаво, яку хворобу припише вам захист, Джоне? — м’яко спитав Страйк.— Нарцисизм? Комплекс бога? Ви вважаєш себе просто недоторканним, так, генієм, на тлі якого інші люди — мавпи? Другий чоловік на плівці не був Джониним спільником, не стояв на варті, не крав машин. Він навіть не був чорний. То білий чоловік у чорних рукавичках. Ви.

— Ні,— відповів Бристоу. Це коротке слово аж бриніло панікою; тоді з майже видимим зусиллям він повернув на своє обличчя презирливий вираз.— Як це міг бути я? Я був у Челсі з мамою. Вона вам сама казала. І Тоні мене там бачив. Я був у Челсі.

— Ваша мама — інвалід із залежністю від валіуму і проспала більшу частину того дня. Ви повернулися до Челсі не раніше, ніж убили Лулу. Гадаю, пізно вночі ви прийшли до материної кімнати, перевели годинник і збудили її, вдаючи, що час вечеряти. Ви маєте себе за кримінальний талант, Джоне, але такі речі робили вже мільйон разів — хоч і не з такою легкою жертвою. Ваша мати заледве знає, який день надворі, стільки у неї в крові опіатів.

— Я весь день був у Челсі,— повторив Бристоу, смикаючи коліном.— Весь день, тільки один раз вийшов до офісу по документи.

— Кофту з каптуром і рукавички ви добули у квартирі на поверх нижче. Саме вони на вас на зйомці з камери спостереження,— провадив Страйк, не зважаючи на його слова,— і то велика помилка з вашого боку. Та кофта унікальна, єдина на світі така; її пошив спеціально для Дібі Макка Ґі Соме. Добути її можна було лише у квартирі під Лулиним помешканням, тож ми знаємо, що ви були там.

— У вас немає жодних доказів,— заявив Бристоу.— Я чекаю на докази.

— Звісно ж, чекаєте,— просто відповів Страйк.— Безневинна людина не сиділа б тут і не слухала б мене. Вона б уже пішла геть. Але не хвилюйтеся. Докази у мене є.

— Немає,— хрипко озвався Бристоу.

— Мотив, засоби, можливість, Джоне. У вас були всі три складові. Почнімо спочатку. Ви не заперечуєте, що з самого ранку пішли до Лули...

— Звісно, що ні...

— ...бо є свідки, які бачили вас там. Але я не думаю, що Лула давала вам контракт із Соме, завдяки якому ви потрапили до її квартири. Гадаю, ви його десь поцупили. Вілсон вас пропустив, і за кілька хвилин ви вже влаштували з Лулою скандал під її квартирою. Прикинутися, що цього не було, у вас не вийшло, бо це чула прибиральниця. На щастя для вас, Лещинка погано знає англійську, тож вона підтвердила вашу версію подій: що ви розлютилися, бо Лула повернулася до свого хлопця, нахлібника й наркомана. Але я гадаю, що насправді ви посварилися через те, що Лула відмовилася давати вам гроші. Всі її розумні друзі казали, що ви дуже дбали про її статки, але того дня вам, мабуть, настільки потрібна була подачка, що ви отак до неї вдерлися і почали скандалити. Що — Тоні помітив нестачу на рахунку Конвея Оутса? Треба було терміново докласти грошей?

— Безпідставні умовиводи,— заявив Бристоу, смикаючи колінами.

— Подивимося, наскільки безпідставні, коли дійде до суду,— сказав Страйк.

— Я ніколи не заперечував того, що ми з Лулою посварилися.

— А коли вона відмовилася виписати чек і зачинила двері у вас перед носом, ви спустилися на поверх нижче — і виявили другу квартиру відчиненою. Вілсон з майстром з охоронної компанії роздивлялися сигналізацію, Лещинка теж десь щось робила — мабуть, пилососила, бо двоє чоловіків не почули, як ви пробралися за їхніми спинами у коридор. Ризику, власне, було небагато. Якби вони озирнулися і побачили вас, ви б могли вдати, ніби хочете подякувати Вілсону, що той вас впустив. Поки вони займалися сигналізацією, ви перетнули коридор і заховалися десь