Прес-центр - Юліан Семенов

— Обніми мене, — прошепотіла Мішель, — обніми мене міцно, рідний…

— Почекай, — відповів Гіго, — я хочу послухати останні вісті.

Він увімкнув ящик; диктор розповідав про те, що в Гаривасі почалися події, які саме, поки невідомо, перервано зв’язок.

— Знову метушаться люди, — посміхнувся Гіго, — вони ніяк не можуть без метушні…

Мішель поцілувала його в шию.

— Я хочу подарувати тобі лаванду.

Він спитав:

— Що, смердючий?

— Люблю тебе, — сказала Мішель, — дуже люблю, коханий мій, всякого люблю, смердючого, п’яного, злого, тільки будь зі мною…

Диктор прочитав повідомлення про погоду.

— Ну, вимикай, — прошепотіла Мішель, — іди до мене, вони обіцяли дощ, а нам з тобою тепло, чи не так?

— Буде жарко, — всміхнувся він.

85

26.10.83 (19 годин 34 хвилини)

Ромеро вдарив старого Раміреса по шиї; той упав; у цю саму мить Боніфасіо прошив Санчеса чергою, схопив Пепе за плече; той був як істукан, не міг поворухнутись; Ромеро підштовхнув його дулом «шмайсера».

— Швидше, хлопче! Швидше!

Вся операція пройшла, як і було заплановано, за двадцять сім секунд.

Через п’ятдесят вісім секунд Ромеро, Боніфасіо й Пепе, який ще нічого до кінця не збагнув, і, заціпенівши, повторював одне й те слово «навіщо? навіщо? навіщо?!», були на пірсі; катер здавався крихітною цяточкою на воронованому, з блакитними закрайками плесі океану.

Через дев’яносто вісім секунд усіх трьох зрешетили кулями, випущеними з короткоствольних автоматів, затиснених у спітнілих долонях «червоних беретів».

Через дванадцять хвилин Ганс Лібіх і Йоганн Шевц висадили в повітря машину міністра оборони майора Лопеса, який їхав на телебачення оголосити про загибель героя національної революції полковника Санчеса і про те, що він приймає на себе весь тягар влади в країні.

(Цією акцією директора ЦРУ банківській групі Баррі Дігона було завдано матеріальних збитків на суму 156 мільйонів доларів — зі смертю Лопеса таємна угода, укладена з ним, виявилася звичайнісіньким папірцем.)

Через двадцять сім хвилин розстріляли начальника генерального штабу, директора Національного банку і міністра громадської безпеки.

Через двадцять дев’ять хвилин вбили ад’ютанта Санчеса по зв’язках з ВМФ капітана Родрігеса.

(Цією акцією директора ЦРУ банківській групі Дейва Ролла було завдано матеріальних збитків на суму 217 мільйонів доларів; зі смертю Родрігеса таємна угода на продаж бобів какао, укладена з ним представниками Ролла в обстановці цілковитої секретності, нічого вже не була варта.)

Через тридцять одну хвилину по телебаченню виступив новий прем’єр-міністр Гаривасу, дипломований інженер Енріке Прадо:

— Кривавий злочин, вчинений лівими екстремістами, не залишиться безкарним… Ті, хто підняв руку на незабутнього героя національної революції полковника Санчеса, зазнають заслуженої кари… Один з них, майор Лопес, уже поплатився за зраду… Я закликаю народ до спокою… В разі якихось ексцесів буде введено воєнний стан з усіма наслідками, що з цього випливають… Завоювання нашого руху ми захищатимемо залізною рукою, без найменших вагань… Я звертаюся до офіцерів та солдатів центральних казарм з вимогою припинити опір… У тому випадку, якщо вони відмовляться виконати наказ уряду, ми перейдемо до дій, за наслідки яких відповідатимуть ті, хто підтримує бунт і анархію…

Через п’ятдесят дві хвилини група лівоекстремістської молоді блокувала приміщення американського посольства; пролунали постріли (її керівник Серхіо був на зв’язку s агентом ЦРУ Хорхе Вісто на кличку Чіко; практику проходив у Португалії і в Західному Берліні, його ввели в редакцію лівоекстремістських газет, він писав есе про необхідність «світової революції», звинувачував Кремль у «зраді інтересів пролетаріату», твердив, що американський імперіалізм — «паперовий тигр», і наполягав на тому, що лише терор — єдиний шлях до перемоги).

Через сімдесят дві хвилини Енріко Прадо звернувся в Білий дім з пропозицією негайно евакуювати технічний персонал посольства, забезпечивши йому надійну охорону.

Через дев’яносто дев’ять хвилин кораблі BMC США з контингентом морської піхоти на борту вирушили до берегів Гаривасу.

(Ця акція адміністрації дала матеріальний прибуток групі Роберта Кара на суму 293 мільйони доларів.)

86

26.10.83 (21 година 49 хвилин)

Жюль Бреннер даремно намагався подзвонити в Париж; зв’язок було перервано; «фантоми» завдали вже три удари по Гаривасу; бомбардували ті казарми в центрі міста, де війська зберігали вірність Санчесу, не вірячи в те, що полковника немає в живих.

Потім кинули десант; «червоні берети» оточили казарми; на вулиці вийшли танки; стріляли в упор; після того, як казарми взяли штурмом, підрозділ «особливого призначення» почав прочісувати готелі; американських підданих виводили вниз, у хол; перевіривши документи Бреннера, вибачились за вторгнення: «Тут ховаються наші противники, не ображайтесь»; коли солдати вийшли, до нього зайшов непоказний худорлявий чоловічок у цивільному, з вусиками, підстриженими на іспанський манір, попросив показати рукописи, швидко переглянув їх, похитав головою, згріб зі столу й спитав:

— Де це ви наслухалися таких небилиць про змову янкі? Маєте намір публікувати?

— А ви хто такий, щоб ставити мені запитання? — здивувався Бреннер, відчуваючи якусь веселу байдужість до всього, що відбувалося.

Чоловік нічого не відповів, запхнув рукописи в портфель і вийшов.

Через двадцять хвилин Бреннера знайшли у ванній кімнаті з простреленою головою; за мить до смерті, зрозумівши, що його зараз уб’ють, він побачив прекрасне обличчя Мішель і встиг подумати: «Бідолашна моя дівчинка, як же ти житимеш без мене?! Прости мені, любов моя, все, що я робив, було зроблено заради тебе…»

87

26.10.83 (23 години 17 хвилин)

Френк По повернувся до себе на рю Лемуан пізно; його добряче хитало; піднімаючись крутими дерев’яними сходами, він мугикав пісню італійських комуністів «Аванті, пополо».

В маленькій квартирі було холодно, по брудних шибках сльозилися крапельки дощу; за стіною кричала Ісабель; її коханець, араб з Тунісу, доводив жінку до шаленства майже щоночі; саме в цей час починався випуск останніх вістей по телебаченню; Френк скинув плащ, повісив його на вішалку, ввімкнув електричну грубку, потім узяв зі столу автоматичний пульт управління ящиком, увімкнув першу програму, відкрив холодильник, витяг пляшку білого вина, випив прямо з пляшки, вийняв троє яєць і кукурудзяну олію, ввімкнув плиту.

«Чорт, — подумав він, — як завжди, в каструлі перегоріла олія… Треба завести постійну дівку, найгірше в холостяцькому житті це мити посуд, а смажити на чорній, перегорілій олії, як робить Анатоль, це не для мене, печія замучить».

Він увімкнув невеличку газову колонку, гаряча вода буде за п’ять хвилин; одламав шматок батона, намазав часниковим маслом, розірвав пакетик, відрізав кусок кров’яної німецької ковбаси, допив з пляшки, обсипаючи светр крихтами, закусив і хотів був відкрити