Прес-центр - Юліан Семенов
— Він її в мене відіб’є, — поскаржився Верньє дочці, — вони завжди переглядаються за моєю спиною.
— Не відіб’є, — запевнила Марі. — Тільки дурна жінка може піти від такого красивого, розумного й доброго, як ти…
— Розумієш, подруго? — Верньє гордо подивився на Гала. — Папас, ще дві пляшки, я сьогодні хочу від душі пити.
— І цілу ніч потім ковтатимеш ліки, — з докором мовила Гала.
— Вас позбавили слова, мадемуазель, — сказав Верньє. — Шат ап![39]
— Марі, хочеш устриць? — похопилася Гала. — Тут навпроти допізна продають їх, зовсім забула! Я зараз!
— Не треба, Гала! — але та вже пішла до виходу, натягуючи на ходу пальто.
— Я зараз, — і вибігла.
— Чи не забагато ти розмовляєш лише зі мною? Про те, що нам близьке, про нас з Гансом? Гала може образитись.
— Я всі ці місяці тільки про вас і говорив з нею, з ким же ще?
— А з самим собою?
— З самим собою я не розмовляв. З самим собою я плакав, голубонько моя…
— Якщо все добре скінчиться, давай поїдемо всі разом у Гаривас, як?
— Запрошуєш?
— Звичайно. Купимо тур і поїдемо на два тижні… Він буде щасливий…
— Ти його любиш, Марі? Чи ти любиш свою любов до нього?
— А хіба це не те саме?
Верньє похитав головою.
— Ні, маленька, зовсім не те саме.
— Я говорила про це з одним росіянином,
— Його прізвище Степанов?
Марі засміялась.
— О, який ти хитренький, таточку! Звідки ти знаєш?
— Він був у мене…
— І розповідав… Ви чимось дуже схожі…
— Ну, ще б пак… Консерватор Верньє і комуніст Степанов…
— Ви схожі тим, як любите своїх дітей…
— Давай вип’ємо за Ганса?
— Давай. Тільки почекаємо Гала.
— Марна річ. Вона півгодини вибиратиме тобі найсмачніші устриці і десять хвилин торгуватиметься, Щ96 купити їх за півціни… Давай вип’ємо за те, щоб Гансі швидше приїхав сюди і ми посиділи б отут, у Папаса, погуляли і ви нарешті обжили б свої кімнати…
Верньє вийняв ключ від квартири, простяг Марі.
— Я замовив тобі цей ключ з особливої бронзи, ти ж любиш, коли все красиво…
— Бідолашна мамочка…
— Мені теж її дуже шкода, але що я міг зробити, Марі?
— Ви такі різні… Чому ти одружився з нею?
— Тому що я дуже кохав її, я нікого так не кохав, як її…
— Давай вип’ємо за неї?
— Давай.
— Нехай у неї буде так, як їй хочеться…
— Дай їй боже…
— Ми з Гансом завжди мріяли, щоб ви хоч трохи зберігали видимість сім’ї, це так важливо для дітей, та ще маленьких…
— Я згоден був, Марі…
— Знаю… Але ти справді любив маму?
— А ти думаєш, я одружився з нею, щоб переселитися з мого підвалу в її чудовий будинок над Рейном?
Марі нічого не відповіла, цокнулася з батьком і повільно випила.
Гала повернулася з коробочкою устриць.
— Такі жирні, просто чудо! Найкращі устриці — жовтневі! Прошу, Марі, це все тобі! Боже, яку я зараз бачила страшну людину! Весь у чорному, сидить на своєму мотоциклі, а очі білі, як вата… Він подивився на мене й крикнув: «Піф-паф, пташко!» В мене навіть мурашки по спині побігли…
— Накурився, ідіот, — сказав Верньє, — скільки ж таких нещасних!
Папас приніс лимон, ножик, щоб відкривати устриці, й увімкнув музику. Зазвучав знайомий голос: бритоголовий актор Савалас заспівав сумну пісню, його грецька була жахлива, все-таки він тепер працює в Голлівуді, думає англійською, а коли думаєш іншою мовою, втрачаєш правду рідної мови.
— Марі так апетитно їсть, — Верньє бачив, як дочка смакувала устрицю, — аж мені захотілося.
— Я куплю ще! — Гала підвелася з стільця.
— Сядь, — зупинив її Верньє. — Відкрий мені кілька раковин, я цокнусь з Марі… Пам’ятаєш, маленька, як я нагодував вас з Гансом бульйоном з мідій на Капрі?
— Я все пам’ятаю, таточку, і тому мені страшенно хочеться випити з тобою ще один бокал…
84
26.10.83 (18 годин 34 хвилини)
Мішель Бреннер зачудовано слухала Гіго; вона тепер не могла пробути без нього жодного дня; відразу поривала з тими, хто говорив їй про Гіго погано; вона зовсім розчинилася в його владній силі.
— Ми живемо в епоху тиранії розуму, — повагом попиваючи віскі, говорив Гіго. — Це ж вияв старості нашої культури. Ми живемо в час кінця цієї цивілізації, настане нова. Ти не можеш не відчувати, як повсюдно виявляється прихована боротьба проти науковості; її першим апологетом був великий скептик Ніцше. Поглянь, чим живе фізика наших днів. Дивує скромність її завдань, обмеженість питань, які вона перед собою ставить. Кожна культура існує тим, що вірить у своє безсмертя. Історія не знає дня, коли почалася загибель Еллади, але ж Еллада загинула. Принцип збереження енергії, який був абсолютом у дні моєї шкільної молодості, відкинуто, бо ми твердимо тепер, що енергія є нескінченне в нескінченному просторі Ньютон стверджував необхідність постійної маси. Тепер цей постулат відкинуто. Ми знаємо рух нашої планети відносно Сонця, але нам невідомо про абсолютний рух Сонячної системи в просторі. Час руху світла втратив властивість абсолютної величини. Рано чи пізно буде усунено постійність фізичних величин, у визначення яких входить час…
Гіго підвівся, став роздягатись; Мішель любила дивитись, як він ліниво, недбало кидає на спинку стільця сорочку, штани, труси; її завжди дратував маленький акуратизм Бреннера, його пристрасть до порядку; в ньому не було польоту, він ніколи не міг бачити й відчувати світ так, як його розуміє Гіго, тривожно й широко. Та ще поблажливо, як це достойно в мужчині, поблажливість і спокій, як хочеться пройти крізь невидимий бар’єр, пригорнутися до нього, до цього величезного, але податливого, і водночас владного чоловіка, відчувати те, що ти потрібна йому, розчинитися в цьому відчутті, зазнати блаженного спокою, тиші…
Бідолашний Бреннер, мені все-таки його шкода, подумала Мішель, яке ж мале його життя, обмежені інтереси, суєтні вчинки, як мені було гірко й принизливо підстроюватись до нього всі ті роки, що ми жили разом, але я мушу бути вдячна долі й за це, бо після пустих і нецікавих років прийшов Гіго…
Вона тепер наймала цю квартирку неподалік від дому; грошей, що залишив їй Бреннер, цілком вистачало на оплату оренди; з Гіго зустрічалися щодня; готувала йому обід, напихала холодильник пляшками, він любив віскі з льодом, без води; могла безупинно слухати його; він говорив про те, що мав зробити в житті; говорив захоплено; Бреннер завжди мовчав, уткнувшись у книжки, і писав ночами свої репортажі, бідолашний, бідолашний, а
