Мед для Ворона - Селена Рейні
Вони вирішили, що шлюб їм не потрібний. Зрештою, що зміниться від того, що у них з’явиться документ, у якому буде зазначено, що вони подружжя?
Денис та Софія вже жили разом. У них було чудове завершення літа, дивовижна осінь та казковий початок зими.
В середині січня, після кількох днів у пологовому, вони повернулися у їхній маленький, затишний будинок утрьох. Денис, Софія та Настуня.
– Ніякої вечірки-сюрпризу? – здивувалася жінка, переступивши поріг з дитиною на руках.
– Ні, – усміхнувся Денис, ставлячи у коридорі речі. – Вечірки-сюрпризи передбачають гостей, а тобі потрібно відпочити. Я вирішив, що цей день буде лише наш.
– Це добре, – щиро усміхнулася і понесла донечку у їхню спальню.
Денис пішов за ними. Там Софія роздягнула маля і вклала у ліжечко. Над колискою висіли її малюнки у дорогих рамках. Окрім картинок, які привіз з собою Денис, колекція поповнилася ще сімома кадрами.
Закінчивши з донькою, Софія роздягнулася сама. Скинувши з себе все окрім білизни, жінка ще раз обернулася до колиски й подивилася на дівчинку.
– Вона чудова, – замріяно проказала.
– Так, – погодився Денис.
Він поклав долоню на спину Софії та легко проводив пальцями по контору плями. Так вони простояли кілька хвилин.
– Мені потрібно у душ, – повідомила Софія.
– Гаразд. А я поки приготую рибу та овочі на пару.
– Дякую, – жінка цмокнула чоловіка у щоку і пішла.
Денис ще кілька хвилин пометушився над донькою, а тоді пішов на кухню. Поки готував, руки так тремтіли, що він ледь не розтрощив кілька тарілок. Всунути штепсельну вилку у розетку, взагалі видалося непосильним завданням. Як і закрити пароварку.
Він чув, як Софія вийшла з ванної, як одягалася, як воркувала з Настунею. Від останнього його серце завмерло.
І ось вона зайшла у кухню. Чоловік відкрив обійми, щоб спіймати кохану. Але Софія обійшла його й обперлася стегнами об підвіконня. Від болю та образи Ворон стиснув кулаки за спиною.
– Я багато думала про нас, – почала Софія.
Денис відчув, як до горла підкочується гіркий клубок.
– Про що ти думала? – запитав чужим голосом.
– Про наші стосунки та те, ким ми є одне для одного. Тим паче тепер, коли у нас є донечка…
Чоловік погано вловлював суть її слів. Але добре відчував тон. Софія говорила м’яко і сумно. Він вдивлявся в її обличчя, однак бачив лише розмиті, загальні риси. Чи то через те, що сльози різали очі, чи тому, що на вулиці посіріло від снігової хурделиці, а він не увімкнув у кухні світло.
– Здається…, я хочу…, – Софія зволікати з продовженням.
Те, що вона залишилася стояти біля вікна, в той час, коли він сам був біля стільниці, розривало душу. Між ними якихось два метри, а чоловіку зараз вони здавалися нездоланною прірвою.
– Я хочу…
– Чого ти хочеш, Софіє? – запитав надто тихо.
– Здається, я хочу заміж за тебе, – видихнула.
– Що? – високо пискнув.
– Ти одружишся зі мною? – з надією запитала.
Він мовчав кілька секунд, а тоді поклав руку на груди, розминаючи ту частину, де калатало серце.
– Господи! Софія! Так і до інфаркту не довго!
– Я просто подумала, якщо ти не просиш вийти за тебе заміж, то я сама можу запропонувати тобі одружитися, – жінка промовила це так кволо та жалісливо, що Денис навіть скривився. – Але якщо ти не хочеш… Забудься. Це дурна ідея…
– Ти розкривала нашу донечку, після того, як вийшла з ванної? – запитав.
Софія нахмурилася.
– Мабуть, ні. То іди й розкрий, – запропонував.
Жінка здивовано поглянула на чоловіка, а тоді вийшла з кухні. Денис пішов за нею. Софія наблизилася до доньки, яка міцно спала у колисці під ковдрою. Тоді збентежено перевела очі на Дениса, який спинився за її спиною.
Одну руку чоловік поклав коханій на талію, а іншою обережно стягнув ковдру з донечки.
– Я попросив…, – прошепотів Софії на вушко.
Попри те, що у спальні було сіро, Софія побачила, що на фіолетовому боді був напис: «Мамо, ти вийдеш заміж за татка?».
– Боже! – Софія закрила рот долонями. – Я не відгортала ковдрочку, – проказала крізь пальці.
– Я це вже зрозумів, – засміявся чоловік.
Він повернув її до себе, опустився на одне коліно і дістав з кишені обручку, яку відразу протягнув Софії.
– То якою буде твоя відповідь, кохана?
– Так, – захитала головою. – Так! – щасливо захихотіла.
Довго сміятися Денис Софії не дозволив. Надівши на її безіменний палець колечко, він підвівся з коліна і поцілував кохану.
І цілував доти, доки їхньої уваги не попросила донечка.