Мед для Ворона - Селена Рейні

Ворон виходив з комплексу під спалахи численних фотоапаратів. У вечірніх сутінках ці блиски були дуже схожі на вісник страшної грози. Він це проігнорував. Все буде добре: страви й закуски готові; персонал, який він збирав по усьому місту, працює; замовники та гості задоволені. Тут йому більше нічого робити.

Йдучи до машини, він думав про те, що завтра фото дипломатів на фоні його ресторану облетять не лише усю країну, а і частину Європи. Софія мала рацію, – це хороша реклама.

Він сів в авто і поклав поряд два шматки шоколадного торта, яким пригощатимуть гостей. Ворон солодкого не любив. Але мав надію, що розмазавши торт по тілі Софії, насолодиться десертом.

Уявивши це, Денис усміхнувся. Точно насолодиться.

Дорогою до коханої, він спинився лише для того, щоб купити квіти. Пам’ятаючи про її відразу до інтенсивних ароматів, він відмовився від лілій, півоній та хризантем. Натомість купив букет з різнобарвних еустом.

Припаркувався біля її дому і не стукаючи зайшов у середину.

– Софія? – гукнув, але дівчина не відповіла.

Пройшов до кухні.

– Софія? – покликав її знову.

Коли вона і вдруге не відгукнулася, еустоми у руках затремтіли. Денис кинув букет та торт на стіл і рвонув у її спальню, – нікого. Перевірив ванну, – пусто. Нарешті відкрив двері у зал.

І побліднув від болю.

Дівчина була в порядку. Принаймні фізично. Вона сиділа на краю крісла під вікном. Спина так рівно витягнута, що завтра їй, мабуть, болітимуть м’язи від напруження. Руки складені під округлим животиком. А очі… Це і було найстрашнішим.

Очі повні розчарування.

– Що трапилося? – тихо запитав.

– Я передумала. Не хочу виходити за рамки контракту, – говорила, а голос тремтів від непролитих сліз.

– Хто? – рикнув.

– Я так вирішила, – відповіла, хоч і не зовсім зрозуміла його питання.

– Хто? – повторив. – Хто до тебе телефонував? Хто приходив? Хто став між нами, доки мене не було поряд?

Софія розкрила губи, але не змогла сказати правди.

– Коли я прощався з тобою, ти хотіла бути моєю! Хотіла бути зі мною!

– Це…

– Не смій мені брехати! – люто просичав. – Я бачив це. Я це відчував. І ось, кілька годин потому, ти кажеш, що бажаєш повернутися до контракту?

– Так. Цей контракт – ідеальний варіант для нас.

Ворон захитав головою зі сторони в сторону.

– Хто? – повторив питання.

Софія так довго мовчала, що Денис вже був вирішив, що вона не відповість. Він був готовий витрусити, висипати, витягти з неї відповідь. Але не довелося.

– Приходила Марина. Сашко її побив. Вона взяла у мене гроші, щоб поїхати до батька.

Софія говорила, а з очей капотіли сльозинки. Вони стікали нижніми віями та не торкаючись щік, падали їй на руки.

– Отже, Марина…

– Вона тут ні до чого. Це моє рішення, – твердо заявила.

– Ні, не твоє.

– Я не хочу сім’ї.

– Хочеш!

– Ні! Не хочу! – закричала.

– Чорта з два! Я не відпущу тебе! Ніколи!

– Але в нас буде так само! – закричала. – Як у Марини та Сашка. Чи у Віри з Мироном. Чи в моїх батьків. Чи…

– Ні. І це дуже невдалі приклади для наслідування.

– Але…

– Ні! Чому ти не дивишся на нормальні пари? На моїх батьків? – з її очей впала льодяна завіса. – На Алісу та Микиту? – погляд відтанув. – На Ліну та Максима?

Софія опустила повіки. І так, сліпо, прошепотіла йому:

– Я хочу, щоб ти пішов.

Спершу Ворон хитнувся, ніби від дужого пориву вітру. Та все ж потягнувся до дівчини. Повільно, побоюючись її злякати, став перед нею на коліна. Взяв її обличчя у руки й притиснувся лобом до її чола. А тоді міцно поцілував.

– Мені піти? – тихо запитав.

– Так, – прошепотіла не розплющуючи очей.

Денис відсторонився. Він так довго нічого не робив, що Софії довелося подивитися на нього. І як тільки їхні погляди зустрілися, Ворон проказав:

– Я кохаю тебе. І це кохання настільки потужне, що дасть мені сили боротися далі. Навіть, якщо мені доведеться боротися з тобою.

Чоловік підвівся і вийшов, беззвучно зачинивши за собою двері залу. Вона чула, як він перед виходом з дому, заходив у кухню. Але, що саме Ворон там робив, вона побоялася подивитися.

Коли ж Денис від’їхав, Софія була така знесилена, що навіть не спромоглася підвестися зі крісла. Підтиснувши під себе ноги й закривши обличчя руками, вона нарешті заревіла.

Дівчина плакала, поки не задрімала сидячи. А коли прокинулася, то пішла на кухню попити води. І вже там побачила квіти на столі. Букет стояв у вазі. Відкрила холодильник, щоб кинути у воду лимон. А там був запакований торт.