Темний шлях - Анні Кос

Але Хальвард дав знак вартовому. Бранця відтягли й вивели наступного. Так тривало з усіма, кого цього ранку привели на площу. Один за одним розбійники поставали перед натовпом, і щоразу знаходилися свідки їхніх злочинів. Єдиним, хто тримався відносно гідно, виявився ватажок. Він не волав і не просив про милість, тільки дивився на людей навколо з холодним презирством. Останнім вивели на суд худорлявого хлопчину, майже юнака. Той був переляканий настільки, що ноги його вже не тримали, а з очей текли сльози. На секунду серце Йорунн занило, та потім вона обернулася до згорілих будинків, згадала понівечені тіла загиблих, і жалість відступила.

Тут сталася заминка. Ніхто з присутніх не звинуватив хлопця, ніхто не зміг пригадати його ні на пожежах, ні під час атаки. Ульфу довелося двічі повторити своє запитання, але натовп мовчав. Раптово в задніх рядах виникло якесь ворушіння, люди розступалися, пропускаючи вперед зовсім юну дівчину з попелястими косами. Та голосно і швидко щось проговорила діалектом, який Йорунн майже не розуміла, і тицяла пальцем у тремтячого хлопця. Слідом за нею проштовхався старий, притримав дівчину за плече, змушуючи заспокоїтися, а потім звернувся до Ульфа:

— Мій лорде, мене звати Стенгат, а це моя онука, Стрия. Ми прийшли здалеку і лише недавно оселилися тут, погано знаємо вашу мову. Але внучка каже, що цей хлопець врятував її в нещасливу ніч. Він допоміг їй вибратися з вікна будинку, а потім укрив під старим човном у лопухах біля причалу. Якби не він, — старий скосив очі на онуку, яка вчепилася в його руку мертвою хваткою, — вона б згоріла.

— Що скажеш про це? — Чорний Пес повернувся до хлопця. — Чи правда це?

Той кілька разів кивнув, боячись повірити в несподіваний порятунок, а потім немов у вир кинувся:

— Благаю, пане, повірте, бо це правда! Я не воїн, а всього лише раб, мені належало мити котли, тягати дрова для багаття і готувати. Немає на мені крові! — і він простягнув руки в благальному жесті.

— Підійди до мене, — наказав Хальвард. Той важко підвівся, наблизився на негнучких ногах до герцога. — Подивися мені в очі й присягнися своїм життям, що не підіймав зброї проти цих або будь-яких інших жителів імперії.

— Клянуся життям, мій пане! — губи хлопчини тремтіли, він розмазував сльози по обличчю брудним рукавом.

— Підійди тепер ти, Стрия, і ти, Стенгат. Чи присягаєтеся ви, що говорите правду?

— Клянемося!

— Тоді за законом імперії оголошую, що звинувачення з цього чоловіка знято. Звільніть його.

Підійшов вартовий і розрізав мотузки на руках хлопчиська. Той, не вірячи своєму щастю, впав на коліна перед правителем і забурмотів подяки, намагаючись поцілувати якщо не взуття герцога, то хоча б землю біля його ніг. Хальвард скривився й жестом наказав відвести його вбік, потім обернувся до людей:

— Вирок буде виконано негайно. 

Сонце ще не дісталося зеніту, коли всіх винуватців різанини було повішено. Правитель особисто був присутній під час страти, а коли тіла скинули в купу якомога далі від села, клацанням пальців перетворив їх на величезне багаття. Коли вогонь вщух, те, що залишилося, закопали в яму там, де море зустрічалося із землею, а зверху насипали каміння. Ні знака, ні пам'яті не залишилося від тих, хто наважився напасти на рибальське село.

Опівдні правитель і його люди вже мчали дорогою на перевал. Перед ними лежав довгий шлях до столиці.