Шовкопряд - Джоан Роулінг
— Варикоцеле і Вас,— відповів Страйк, відзначивши легкий подив з боку Фенкорта, що такий, як Страйк, читає книжки і звертає увагу на написане.
— Вас — Квайн — це канал, яким сперма поступає з яєць у прутень: здорова, потужна, творча сила. Варикоцеле — це болюче розширення судин у тестикулі, яке іноді призводить до безпліддя. По-квайнівському грубий натяк на те, що невдовзі по смерті Джо я захворів на свинку і навіть не зміг прийти на похорон, а ще — на те, що в той час, як ви відзначили, я писав попри нелегкі обставини.
— Ви на той час ще дружили? — спробував з’ясувати Страйк.
— Коли він почав ту книжку, ми ще були друзями — теоретично,— похмуро всміхнувся Фенкорт.— Але письменники-
то дике і жорстоке плем’я, містере Страйк. Якщо хочете дружби на все життя, ідіть до армії і вчіться вбивати. Якщо хочете все життя заповнити тимчасовими союзами з товаришами, які радітимуть вашим поразкам,— ставайте до лав письменства.
Страйк усміхнувся. Фенкорт з відстороненим задоволенням додав:
— «Брати Бальзаки» отримали найгірші відгуки, які я бачив.
— А ви писали про цю книжку?
— Ні,— відповів Фенкорт.
— Ви на той час були у шлюбі з першою дружиною? — поцікавився Страйк.
— Саме так,— відповів Фенкорт. На його обличчі щось промайнуло — ніби дрож пробіг по шкурі тварини, на яку сіла муха.
— Я просто намагаюся зрозуміти хронологію — ви втратили дружину незабаром по смерті Норта?
— Евфемізми про смерть такі цікаві, правда? — прохолодно спитав Фенкорт.— Я її не «втратив». Навіть навпаки — я її знайшов: наступив на неї в темряві, коли вона лежала мертва посеред кухні, поклавши голову в духовку.
— Співчуваю,— стримано сказав Страйк.
— Ну...
Фенкорт замовив ще вина. Страйк відчув, що розмова дійшла до хисткої точки, де потік інформації або полине рікою, або пересохне назавжди.
— Ви колись говорили з Квайном про пародію, що стала причиною самогубства вашої дружини?
— Я вам уже казав — я з ним жодним словом не перемовився, відколи Еллі померла,— спокійно відповів Фенкорт.— Тобто — ні.
— Однак ви були впевнені, що саме він її написав?
— Понад усякий сумнів. Як і личить автору, якому нема чого сказати, Квайн був добрим літературним імітатором. Пам’ятаю, як він пародіював тексти Джо — було досить кумедно. Звісно, публічно кепкувати з Джо він не збирався, надто багато користі йому було від спілкування з ним і зі мною.
— Хтось зізнавався, що бачив пародію до публікації?
— Мені ніхто нічого не казав, але то й не дивно, зважаючи на наслідки. Ліз Тассел мені в обличчя заявила, що Оуен їй нічого не показував, однак ходили чутки, що вона читала текст до публікації. Упевнений, вона його підбурила надрукуватися. Ліз шалено ревнувала мене до Еллі.
Пауза, а тоді Фенкорт мовив з удаваним недбальством:
— Важко навіть уявити тепер, що колись доводилося чекати на друковані паперові відгуки, щоб зрозуміти, як тебе приймають. Після винайдення інтернету будь-який напівписьменний кретин має себе за Мічико Какутані.
— Квайн не визнавав свого авторства тієї пародії, так? — спитав Страйк.
— Не визнавав. Злякався, аж тельбухи вивертало,— відповів Фенкорт, ніби не помічаючи очевидного несмаку цієї двозначності.— Подібно до більшості самопроголошених бунтівників, Квайн був заздрісною та хворобливо схильною до конкуренції істотою, прагнув обожнення. По смерті Еллі він злякався можливого остракізму. Звісно ж,— з явним задоволенням додав Фенкорт,— це було неминуче. Оуен стояв у сяйві чужої слави, коли був членом нашого тріумвірату з Джо. Коли Джо помер, а я порвав з ним усі зв’язки, Оуен постав тим, ким був насправді: чоловіком з брудною уявою і оригінальним стилем, який не здатен вигадати нічого, крім порнографії. Деякі автори,— провадив Фенкорт,— спроможні видати тільки одну добру книжку. Таким був Оуен. Він розстріляв обойму — о, така метафора йому б сподобалася! — коли написав «Гріх Гобарта». Далі виходили тільки беззмістовні повтори.
— Хіба ви не казали, що вважаєте «Бомбікса Морі» маніакальним шедевром?
— О, а ви це читали? — здивувався Фенкорт, якому це явно підлестило.— Ну, так і є, правдива літературна дивовижа. Я ніколи не казав, що Оуен не вміє писати, зрозумійте, а тільки що він не здатний вичавити з себе жодної годящої теми. Це напрочуд поширений феномен. Але в «Бомбіксі Морі» він нарешті знайшов свою тему, правда ж? Усі мене ненавидять, всі проти мене, я геній, а ніхто не бачить. Результат гротескний і комічний, відгонить гіркотою і жалощами до себе, але це, безперечно, сильна річ. І мова,— провадив Фенкорт з ентузіазмом, якого не показував за цілу розмову,— просто диво. Деякі пасажі — то найкраще, що він у житті написав.
— Це все дуже корисно,— сказав Страйка. Фенкорта це ніби насмішило.
— Чим?
— У мене є відчуття, що «Бомбікс Морі» — центр усієї справи.
— Справи? — перепитав Фенкорт усміхнено. Виникла коротка пауза.— Ви мені серйозно оце кажете, що вірите, ніби вбивця Оуена Квайна досі на волі?
— Саме так я вважаю,— відповів Страйк.
— Тоді,— сказав Фенкорт з навіть ширшим усміхом,— хіба не корисніше буде аналізувати творчість убивці, а не жертви?
— Можливо,— відповів Страйк,— але ми не знаємо, чи вбивця пише.
— О, в наш час пише практично кожний,— відповів Фенкорт.— Цілий світ пише романи, яких ніхто не читає.
— Упевнений, люди читатимуть «Бомбікса Морі», надто з вашою передмовою,— сказав Страйк.
— Ваша правда,— ще ширше всміхнувся Фенкорт.
— Коли ви вперше прочитали книжку?
— Це, мабуть, було... дайте-но згадати..
Фенкорт подумки полічив.
— Не раніше середини тижня після того, як Квайн передав рукопис,— сказав він.— Мені подзвонив Ден Чард, сказав, що Квайн натякає, ніби то я написав пародію на книжку Еллі, спробував умовити мене приєднатися до позову проти Квайна. Я відмовився.
— Чард читав вам якісь вибрані місця?
— Ні,— знову усміхнувся Квайн.— Злякався, бачте, що втратить своє зіркове надбання. Просто окреслив, що саме закидає мені Квайн, і запропонував послуги своїх юристів.
— Коли точно він дзвонив?
— Увечері... сьомого
