Шовкопряд - Джоан Роулінг

— Так, вірю,— відповів Страйк.

Фенкорт звів брови, роздивляючись Страйка уважно, мов дивину в кунсткамері.

— Отже, ви не ображаєтеся на Чарда на те, що той відмовився видавати книжку Норта? — спитав Страйк, повертаючись до основної теми.

Після короткої паузи Фенкорт відповів:

— Власне, я ображався. З яких саме міркувань Ден змінив думку щодо публікації, зможе пояснити хіба сам Ден. Але гадаю, що то було через пресу, яка обсмоктувала хворобу Джо і всій Англії прищеплювала завчасну відразу до книжки без крихти каяття, яку він збирався видати. Ден, який доти не розумів, що у Джо СНІД, запанікував. Він не хотів мати жодного стосунку до чоловічих лазень і СНІДу, тож і заявив Джо, що не видаватиме його книжку. То був дуже малодушний учинок, і ми з Оуеном...

Знову пауза. Як давно Фенкорт казав «ми з Оуеном» в контексті дружби?

— Ми з Оуеном гадали, що це добило Джо. Він уже не тримав ручку, майже осліп, але відчайдушно намагався закінчити книжку, поки ще живий. Нам здавалося, що тільки вона його й тримала. Тоді прийшов лист від Чарда, де той розривав контракт; Джо перестав працювати і за два дні помер.

— Є певна схожість,— мовив Страйк,— з тим, що сталося з вашою першою дружиною.

— Це абсолютно відмінні речі,— беземоційно сказав Фенкорт.

— Чому?

— Книга Джо було безмежно краща.

І знову пауза — цього разу відчутно довша.

— Це якщо розглядати питання,— промовив Фенкорт,— під суто літературним ракурсом. Звісно, можна дивитися на це інакше.

Він допив вино і підніс руку, даючи бармену знати, що бажає ще. Поруч актор, який жодного разу не зупинився віддихатися, провадив своє:

— ...кажу: «Та к бісу ваш реалізм, ви що — хочете, щоб я собі руку відпиляв?»

— Для вас, мабуть, то був нелегкий час,— мовив Страйк.

— Так,— жовчно погодився Фенкорт.— Так, гадаю, можна його назвати і нелегким.

— Ви втратили доброго друга й дружину за... минув якийсь місяць, так?

— Так, кілька місяців.

— І весь цей час ви писали?

— Так,— недобре й зверхньо засміявся Фенкорт,— я весь цей час писав. Це моя професія. От якби вас хтось запитав, чи продовжили б ви служити в армії, якби у вас виникли особисті складнощі?

— Це малоймовірно,— беззлобно відповів Страйк.— А що саме ви писали?

— Той твір не вийшов. Я його покинув, щоб закінчити книгу Джо.

Офіціант поставив перед Фенкортом другий келих вина і пішов.

— Чи багато довелося допрацьовувати у книжці Норта?

— Майже нічого,— відповів Фенкорт.— Він був чудовий письменник. Я подекуди трохи відшліфував нерівності й почистив фінал. Джо лишив нотатки, де писав, якою хоче бачити книгу. Далі я відніс її Джері Вальдгрейву, який тоді працював на Ропера.

Страйк згадав, що Чард згадував про надмірну близькість між Фенкортом і дружиною Вальдгрейва, і далі питав обережно.

— Ви раніше працювали з Вальдгрейвом?

— Над своїми книжками — ніколи, але я знав про його репутацію талановитого редактора і знав, що він симпатизував Джо. Ми разом працювали над романом «До мети».

— Він добре виконав свою роботу?

Дратівливість Фенкорта минулася. Його, здавалося, тішив напрям, у якому провадив розмову Страйк.

— Так,— кивнув він, відпивши вина,— дуже добре.

— Але ви не бажали працювати з ним, коли підписали контракт з «Ропер-Чардом»?

— Не дуже,— усміхнено відповів Фенкорт.— Він зараз сильно пиячить.

— Як гадаєте, чому Квайн зробив Вальдгрейва персонажем «Бомбікса Морі»?

— Звідки мені таке знати?

— Вальдгрейв завжди добре обходився з Квайном. Важко зрозуміти, чому Квайн напав на нього.

— Так уже й важко? — спитав Фенкорт, уважно стежачи за Страйком.

— Всі, з ким я спілкувався, по-різному тлумачать образ Різника в «Бомбіксі Морі».

— Правда?

— Більшість обурена тим, що Квайн узагалі напав на Вальдгрейва. Вони не розуміють, чим Вальдгрейв це заслужив. На думку Денієла Чарда, поява Різника вказує на те, що Квайн працював не сам,— додав Страйк.

— І хто, на його думку, писав би з Квайном «Бомбікса Морі»? — пирхнув Фенкорт.

— Він має певні підозри,— відповів Страйк.— А от Вальдгрейв гадає, що Різник — це насправді закид у ваш бік.

— Але я — Марнослав,— усміхнувся Фенкорт.— Це всі знають.

— Чому Вальдгрейв міг вирішити, що Різник має з вами щось спільне?

— Про це треба питати Джері Вальдгрейва,— так само усміхнено мовив Фенкорт.— Та я маю дивну підозру, що ви насправді в курсі, містере Страйк. І скажу вам ось що: Квайн дуже, дуже помилився — і, власне, він мав би це розуміти.

Безвихідь.

— Отже, за всі ці роки вам так і не вдалося продати будинок на Тальгарт-роуд?

— Було вкрай важко знайти покупця, який відповідав би всім умовам, виставленим у заповіті Джо. З боку Джо то було донкіхотство. Він був романтик, ідеаліст. Свої почуття з цього приводу — щодо спадку, тягаря, болісності його прохання — я досліджую у «Порожньому домі»,— додав Фенкорт, ніби лектор, який пропонує літературу для подальшого читання.— Оуен висловився — як умів,— з тінню кривої усмішки мовив Фенкорт,— у «Братах Бальзаках».

— «Брати Бальзаки» — це про будинок на Тальгарт-роуд? — спитав Страйк, у якого після півсотні прочитаних сторінок такого враження не склалося.

— Події відбуваються саме там. Насправді це книга про наші стосунки — між нами трьома,— пояснив Фенкорт.— Джо мертвий лежить у кутку, а ми з Оуеном намагаємося піти прокладеним ним шляхом, осягнути його смерть. Усе відбувається в майстерні, де, наскільки мені відомо з газет, знайшли тіло Квайна?

Страйк не відповів, але дещо занотував.

— Критик Гарві Берд сказав, що «Брати Бальзаки» — книжка, від якої «кривиться обличчя, відпадає щелепа і стискається сфінктер, аж така вона жахлива».

— Я пригадую, що там постійно чухали яйця,— відзначив Страйк, і Фенкорт раптом тоненько, по-дівочому захихотів.

— А ви її читали, так? О так, Оуен був поведений на своїх яйцях.

Актор нарешті замовк, щоб віддихатися. Слова Фенкорта лунко продзвеніли в тимчасовій тиші. Страйк заусміхався, коли актор і двоє його друзів вирячилися на Фенкорта, а той відповів їм кислим усміхом. Трійця поспішно почала говорити.

— У нього була фіксація,— мовив Фенкорт, знову розвертаючись до Страйка.— Така а-ля Пікассо, мовляв, тестикули — то джерело його творчої снаги. І в житті, і в творчості