Українська література » » Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

---
Читаємо онлайн Полуничний сезон - Микола Ярмолюк
за ними зачиняться двері, промовив:

— Все-таки я вбивства з Губенка не знімаю.

— Мотиви?

— Ніяких мотивів. Поцілив випадково. Тільки ж як це довести? Висновки судово-балістичної експертизи вагомі, незаперечні, але… Ще хоч би якийсь доказ. Я так надіявся на Яківчука…

— Не панікуйте передчасно: може, йому вдасться роздобути щось вагоме. Він же дружинників підняв, помічників у нього — як ні в кого… Ви от порадьте, як нам вийти на спільників Товкача?

— А вони в нього були?

— Були…

— Поговори ще з дружиною Товкача, з сусідами… Дружинники — діло добре, але ти можеш помітити те, на що вони не звернуть уваги. Так що давай, закручуй нове коло, — говорив слідчий. Але по очах було видно: болить йому інше. Враз обличчя Скрипки пожвавилось.

— Слухай, Павле, невже сторож до дванадцятої ночі й на хвильку не відлучався зі ставу?

— Присягається.

— А може, в той час був у такому місці, куди звуки пострілів з вершини не досягають? Ти не цікавився цим?

— Цікавився. Якби навіть був коло греблі, все одно почув би.

— І все-таки я мушу сам поговорити зі сторожем.

Сторож і слідчому прокуратури, як і працівникам міліції, твердив: від шостої вечора і до дванадцятої ночі був біля ставу. Два постріли підряд чув десь об одинадцятій годині.

— А де ви були від дев'ятої до десятої?

— Точно про час не скажу, бо хоч і маю звичку поглядати на годинник, але так, за звичкою. Глянув і забув. Десь після десяти був он там, де три верби зрослися. Бачите? Звідти до вершини не так і далеко. До тих верб якогось лиха, ніби магнітом, тягне коропців. Бувають такі дні, що тільки встигай знімати з гачків. Ці браконьєри, а правдивіше злодії, бува, підкрадуться з боку верб, і, поки я веслами домахаю, натягають по кілька кілограмів. А є й зовсім нахаби, на мотоциклах підскакують. Я на берег, а вони скік на мотоцикла — і лови вітра в полі. Акта на такого не складеш, бо не знаєш, чи зловив щось. Викличуть його, а він: «Я й хвоста не бачив». Або ще краще: «То сторожеві приснилося, що я рибу ловив». Того ж таки вечора, як ото сталося вбивство, як було. Заліг я під отими вербами і жду. Підлітає на мотоциклі один лобуряка. Я зрихтувався. Та він виявився хитрішим, ніж я думав. Закидушку відразу не закинув, пішов берегом, ніби природою милується. Так і мене побачив. Якби були вудочки, я знайшов би на нього управу. А то ж закидушки. Не полізеш у кишеню. Я вам скажу, що треба, аби до охорони ставів і міліція підключилася. Міліції таки бояться. А хто сторожа боїться?

Скрипка слухав дядька і думав своє: «А що, коли вбивця вистрілив саме тоді, як гуркотів мотоцикл?»

Увечері провели експеримент: у вершині, в тім місці, де Губенко стріляв по ондатрі, двічі підряд вистрілили під гуркіт мотоцикла того самого «лобуряки», який тоді під'їхав до ставу. Пострілів не почули.


52

Щодо убивства Товкача, то одні твердили — нещасний випадок, інші, серед них і слідчий прокуратури, — пов'язували з квартирними крадіжками. Турчин, розповідаючи на оперативці про хід розслідування, без переконання говорив про обидві версії.

— А чому Степан Нужний випав із вашого поля зору? — не дочекавшись кінця інформації оперуповноваженого, перебив Скрипка. — Я ж просив не залишати його.

Павло на мить затнувся, глянув на слідчого не вельми привітно.

— Ми займаємося ним. Про це я мав сказати трохи згодом. Та коли вже вам так нетерпеливиться, то забіжу наперед: старший Нужний має алібі: був у гостях у приятеля до години ночі. Нікуди не відлучався.

— Чому власне на Нужного падає підозра? — озвався Мамітько.

Сидоренко кинув короткий погляд на свого заступника. Турчин хвильку помовчав і взявся пояснювати:

— Тому, що дев'яносто дев'ять із ста за те, що він, а не хто інший, підмовив молодшого брата взяти на себе вину. Постає питання: нащо? Ми тут із Сивоконем прикидали і так, і сяк і дійшли висновку: хтось його змусив. Судіть самі. Тільки-но затримали Пилипчука з краденим, ніхто про те нічого не знає, а заводом поповзла чутка, що він перепродував крадене. Значить, усе намічено було завчасно. Одначе, хто знає, як би воно повернулося, якби ми не напали на слід Товкача. Пригадайте: саме тоді, буквально на другий день, коли стало ясно, що крадене, яке ми вилучили у Пилипчука, побувало у Товкачевій машині, старший Нужний із Дерев'яним приводять у міліцію молодшого Нужного. Співпало? Навряд. Отож і постає питання: хто міг натиснути на старшого Нужного, а старший на молодшого? Окрім Товкача — нікому.

— Але хто міг «натиснути»? — знову втрутився Мамітько.

— Оцього ми не знаємо.

Сидоренко подивився на Скрипку. Очі того були стомлено прикриті повіками. Він напружено думав, а обличчя було спокійне, умиротворене, здавалося, слідчий дрімає. І начальник, який недолюблював повільного, підстаркуватого слідчого прокуратури, мовив іронічно:

— Ви, товаришу капітан, говорите такс, що аж на сон хилить. Наскільки мені відомо, Нужний добрий працівник, комплекс неодноразово отримував премії, прапори.

Мамітько на знак згоди кивнув головою.

— А потім, — продовжував Сидоренко, — чи не здається вам, що ви думаєте заднім числом?

— Цю версію висував я і раніше. Але були й інші, ніби міцніші. От і опрацьовували їх. Хіба таке не буває?

— Буває, що й на вербі грушки ростуть, — глумився начальник.

— А чого ж… — спокійно відказав Турчин і тут же сам цьому подивувався: «Звідкіля у мене взялося це залізне терпіння?»

Скрипка вдав, що нічого того не помітив, і сказав:

— Мені здасться, тут усе зв'язане одним вузлом — і квартирні крадіжки, і вбивство. Тому треба йти до цього вузла двома дорогами — дорогами злодіїв і дорогами убивці. Як, Дмитре Петровичу? — звернувся Скрипка до слідчого міліції.

— Це так, — коротко

Відгуки про книгу Полуничний сезон - Микола Ярмолюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: