Смертельний круїз - Олесь Григорович Ільченко
— Та час знайдеться, при бажанні, — спокійно мовив Кім. — Тільки справді — яка його друзям користь від цього вбивства? Щось тут не так. Чогось ми не знаємо чи не розуміємо. Я читав в одній книжці, існує такий собі «фактор ікс»…
— А-а-а! — заволав Григорій, виразно не в собі. — Клята «Наяда»! Як я не хотів іти цього разу! Ну просто бачив, відчував! Це проклята кимось посудина! Але тепер я точно знаю, хто вбив усіх! То та клята парочка, Андрій з Оксаною! Всіх порішили вони! До них, бігом!
Яхту несамовито гойдало на хвилях. Судно почало страхітливо рипіти. Загрозливі звуки було чутно навіть крізь завивання вітру й потужні удари хвиль.
Капітан, кок і матрос мчали до каюти, в якій зачинилися Андрій і Оксана, передчуваючи лихе. Микола щосили почав гримати у двері.
— Оксано, Андрію! — кричав він. — Це капітан. У вас усе гаразд? Відповідайте!
— Усе гаразд? — почувся голос Андрія крізь зачинені двері. — Це на твоїй довбаній яхті? Ми живі! І ти нас не дістанеш! Ми не вийдемо!
— Ви бандити! — долинув і голос Оксани. — Ви вбиваєте всіх! Шайка! Але в нас є чим вам по головах надавати!
— Нікому не відчиняйте! — натомість крикнув Микола. — Сидіть і не виходьте! Вдосвіта ми будемо в порту!
— У них там уже точно «дах їде», — зауважив Григорій. — Нічого, поліція розбереться.
— Нам також не завадить усю ніч бути разом, — додав Кім. — Або ж забарикадуватися кожен у своїй каюті.
— Ось що, Григорію, — сказав капітан. — Зміни Віктора на вахті і пришли його сюди. Він буде охороняти двері, щоб ця парочка не вийшла, і щоб до неї ніхто не зайшов. Кіме, а тобі краще за все розміститися разом із Михайлом. Я ж буду з Григорієм. І всі наглядатимемо один за одним. Ходімо, перевіримо, як там Михайло…
— Ну, капітане, — роздратовано і з погрозою мовив Григорій, — якщо з Михайлом що-небудь… Викинемо тебе за борт! Так і знай! Михайло і Вітя мене підтримають. Це ти винен в усьому! Розвів тут на судні…
— Мовчати! — гаркнув капітан. — Виконуй наказ!
— Гришо, не чіпай капітана! — тихо сказав Кім.
— Іди по вахтового! — наказав Микола Григорію. — Бігом!
Григорій, зло озираючись на Кіма й Миколу, подався нагору. А крізь двері каюти знову почувся голос Андрія.
— Що там знову?!
— Нічого! — відповів капітан. — Кажу вам: сидіть і не виходьте! Все зрозуміло?
— Що ж незрозумілого? — озвалася Оксана. — Не діждетеся!
Тут з’явився матрос Віктор.
— Капітане? — запитально глянув він на Миколу.
— Вітю, треба взяти під охорону цю каюту — Андрія й Оксани, — пояснював капітан. — Їх не випускай, хай там паряться до ранку. Не спи, будь обережним. Я на мостику. Кім буде з Михайлом. У разі чого — клич негайно.
— Зрозумів, — кивнув Вітя. — Ви ж мене знаєте — не засну!
— Гаразд, — сказав капітан. — Ми підемо до Михайла. І чому я пістолет на борт не взяв?..
Віктор лишився біля каюти, а Микола й Кім втомлено пішли до Михайла. Нарешті вони дісталися до каюти стюарда. Капітан витяг ключ із кишені.
— Хоч би не зачинився зсередини… — пробурмотів Микола.
— Виламаємо, — відповів здоровань Кім. Попри побоювання, капітан легко відчинив двері. Микола й Кім увійшли до каюти Михайла. Той лежав долілиць на ліжку. Капітан і кок стривожено перезирнулися й кинулися до матроса. Перевернули його догори лицем. Той плямкав губами й похропував.
— Хоч одна людина спить здоровим сном, — з полегшенням мовив капітан і додав, глянувши на Кіма. — Отже, залишайся. Я — до Григорія.
Кім, схрестивши ноги по-східному, сів на підлогу так, щоб Михайло не зміг вийти з каюти, не зачепивши його. А Микола пішов, зачинивши за собою двері.
* * *Уранці наступного дня Микола і Григорій, невиспані, зі щетиною на обличчях, йшли до каюти Андрія і Оксани.
— Здається, — мовив Григорій, — жахи скінчилися. Ще кілька годин, і ми будемо в порту.
— Так, поліція чекає, — втомлено відгукнувся капітан.
— Сидіти ж вам доведеться, — похмуро зауважив Григорій. — Хто на судні за все відповідає?
— Не переймайся щодо мене, — холодно відповів капітан. — На березі в усьому розберемося.
Тут вони зупинилися мов укопані… Григорій лишився так само похмурий, а в капітана від злості перемінилося на обличчі. Біля каюти Андрія й Оксани лежав мертвий матрос Віктор.
У грудях у нього стирчала викрутка, схожа на ту, якою вбили Ігоря.
— Жах триває, капітане, — не змінюючи виразу обличчя зауважив Григорій. — І, здається, крім тебе, вбивства нікому не потрібні!
— Мерзотнику! — капітан втратив контроль над собою і вхопив матроса за горло. — Мені це навіщо?! Друга вбивати?! Його друзів? Мій екіпаж?! Я ж з тобою всю ніч на вахті був!
Григорій з хрипінням вирвався з рук Миколая.
— А хто знає, — видушив матрос із себе, — що ти зі мною був? Може, я заснув, а ти в цей час…
Микола коротко вдарив під дих Григорія, і той упав. На шум прибігли заспані Михайло й Кім. Вони застигли на місті, коли побачили вбитого Віктора і Григорія, який корчився на підлозі.
— Гриша тут якусь єресь несе, — втомлено заявив капітан, — от і довелося…
— Треба до каюти заглянути, — крізь зуби мовив Кім.
Микола, не передбачаючи нічого доброго, спробував відчинити двері каюти Андрія й Оксани. Ті легко піддалися… Всі
