Дорога - Лариса Бондарчук
Розділ 7. Визволення
Вози раптом зупинилися. Ми прибули на місце.
Це була велика галявина серед лісу, хаотично перекопана у різних місцях. Зарослі гронянки, які подекуди сягали висоти мого зросту, були перетоптані чи безжально поламані, але все одно поширювали навколо солодкий дурманний запах. Сопун і Брад, черга яких сьогодні була їхати за скарбом, зіскочили з возів і роздали кожному хустинки (точніше, ганчірки), якими полонені позав'язували собі нижню частину обличчя, щоб не так п'яніти від отруйного аромату. Всім видали лопати, і ми почали длубатися в дернистій твердій землі.
Я був наймолодший серед усіх в'язнів, мені було найважче, та й лопата попалася важка й тупа. Брадовими рабами були дракон, Сувій (який зараз хворів) та я, тому ми з драконом копали в парі. Спочатку Брад ретельно слідкував за нами, повсякчас бігав і зазирав у яму, чи не знайшли чого, здригався від кожного стуку заступа об залізо. Потім йому набридло, і він побіг до Сопуна, який створив навколо себе захисний купол (мабуть, від запаху і комах, яких роїлося тут видимо-невидимо), й вони сіли грати в карти. Я трохи розслабився, хоча вже відчував легке запаморочення в голові. В основному здобиччю наших лопат були старі іржаві лати, шоломи, мечі, щити й списи, які ми складали купою на віз, іноді попадалися вцілілі частини кінської збруї, уламки підков, вухналі*...
Дракон важко хекав, заганяючи лопату в землю, піт стікав по його чолу й щоках, хустинка на обличчі була геть мокра.
- Агов, - шепнув я йому, тихцем оглянувшись, чи не слідкує Брад. - Не дихай так глибоко, запах тебе швидко одурманить, впадеш тут і не встанеш.
- А тобі що, малий? - визвірився дракон, блиснувши на мене золотими очима з вертикальними зіницями. - Краще смерть, аніж таке приниження. Щоб я був рабом! Я, дракон великого Королівства Мірея, нащадок легендарного Правінуса копаюся в землі за бажанням якогось покидька. Сором мені, немає мені прощення, я зганьбив себе. Краще смерть! - і він угатив з усієї сили лопатою в землю.
- Так не можна, - розгублено сказав я. - Ти повинен боротися, чекати слушної нагоди для втечі.
- Ця дурманна ключ-трава не дасть нам шансів утекти! Чим довше ти тут знаходишся, тим ближче до смерті, - печально відповів дракон, заспокоюючись після свого раптового вибуху гніву. - Я навіть обернутися не можу. Ці кляті пута обплутують мені не лише ноги, а й крила! Мерзенний Сопун, на жаль, не забув навісити їх на мою другу іпостась! Я б уже давно полетів геть!
- А твоя магія?
- Моя магія - ніщо проти магії слова, - з розмаху кидонув дракон велику земляну брилу.
- А якби хто-небудь зміг зняти твої пута, ти що би зробив?
- Я? - дракон зі злістю блиснув на мене своїм золотим оком. - Я випалив би цю кляту галявину вщент, разом з отими недолюдьми.
Дракон кивнув у бік Сопуна й Брада, який якраз качався від сміху після якогось свого дурного жарту, й додав. - А потім полетів би геть.
- Але ж як твої товариші по нещастю? Ти залишив би їх тут помирати? На них теж накладено чари пут, навряд чи вони змогли б самостійно вийти в такому стані з лісу. Скоро ніч, тут є дикі тварини і…
- Вони мені не товариші, - обірвав мне дракон. - Я випадково потрапив у полон. Розслабився, довірився… Це буде мені уроком на все життя.
- Але ж так не можна! - гарячково заперечив я. - Людина повинна в будь-якій ситуації залишатися людиною. Цим ми й відрізняємося від тварин. Співчуття, доброта, любов - це не просто слова. Це ознаки людини.
- Я не людина, - задумливо й сухо сказав дракон, зупинивши на мить копання, і поглянув на мене пильно й замислено. - Тебе як звати, хлопче?
- Оксен.
- А я дракон Бертліз Червонохвостий. Ти добрий хлопчина, Оксене, але у таких ситуаціях кожен сам за себе!
- Неправда! - затято заперечив я. - Якщо ти можеш допомогти комусь, ти мусиш це зробити! Це закон життя, ми вчили в школі...
- Ти кумедний, малий, - скривив губи дракон у чомусь подібному до посмішки. - Який закон? Не сміши мене. У цьому світі всі шукають своє місце під сонцем, переважно вигризаючи його зубами і видряпуючи кігтями.
- Три закони гармонії життя! Перший: ти повинен берегти й захищати все живе навколо, тому що твоя сила залежить від нього. Другий: у любові й дружбі будь завжди чесним, тоді будеш щасливим. І третій: якщо ти можеш допомогти комусь, ти мусиш це зробити! - швиденько процитував я вивчені ще з першого класу закони, які ми обговорювали мало не на всіх уроках.
- Ха-ха-ха! - засміявся, не втримавшись, дракон. Добре, що його сміх переріс у кашель, бо Брад обернувся на шум, але побачивши, що все в порядку, знову продовжив розмову з Сопуном.
Відкашлявшись, дракон знову почав копати. Мовчки. Я тихо сопів поряд. У мене зникло бажання розмовляти з цим ненависником всього. Мабуть, він дуже нещасний, раз так реагує на прості істини. Тільки істота, яка пережила багато страждань і загрубіла душею, може не розуміти, що життя навколо знаходиться в наших руках. Ми самі формуємо його, робимо таким, яке підходить саме нам.
- Я зможу зняти з вас пута, Бертлізе, - сказав я драконові. - Але хочу попросити про послугу. Допоможіть мені врятувати інших полонених.
Дракон завмер. Дивився на мене пильно-пильно. І мовчав.
