Українська література » » Адвокат негідників - Джон Гришем

Адвокат негідників - Джон Гришем

---
Читаємо онлайн Адвокат негідників - Джон Гришем
ранок. Він вступає на ще одну хистку територію — почуття жертви. Чи був хтось із вас жертвою насильницького злочину? Ви, члени вашої сім’ї, близькі друзі? Піднімаються кілька рук, Макс ретельно збирає інформацію, яка може знадобитися для вилучення.

Опівдні Її Честь, помітно виснажена двома годинами у президії і, певно, спрагла яблучних слайсів, оголошує перерву на дев’яносто хвилин. Тадео хоче лишитися на обід в судовій залі. Я ввічливо звертаюсь до його вартового, і той, на наш подив, погоджується. Напарник вибігає в магазинчик на вулиці й повертається з сендвічами і чипсами.

Поки їмо, тихо розмовляємо, не підвищуючи голосів, щоб секретарі і пристави нас не чули. У судовій залі більше нікого нема. Усвідомивши всю серйозність становища й атмосфери, Тадео трохи позбувся самовпевненості. Він відчував безжальні погляди тих, кого можуть викликати судити його. Він більше не вірить, що вони на його боці.

— У мене таке враження, що я їм не подобаюсь, — тихо каже він.

Отакий проникливий юнак.

12.

Макс завершує близько третьої і передає слово мені. Тепер мені відомо про цих людей більш ніж достатньо, і я готовий до відбору. Однак це моя перша можливість звернутися безпосередньо до вибірки, можливість закласти фундамент того, що кожен юрист сподівається виростити в певний рівень довіри. Я бачив їхні обличчя, я знаю, що чимало з них вважають Макса підлабузником, навіть трошки дурником. У мене багато вад і поганих звичок, але до лестощів я не вдаюсь. Я не дякую їм за те, що вони тут — їх викликали повістками, вибору в них не було. Я не вдаю, що ми робимо щось видатне, і що вони є його частиною. Я не розхвалюю нашу систему судочинства.

Натомість я говорю про презумпцію невинуватості в широкому плані. Переконую їх запитати себе, чи вони вже не вирішили, що мій клієнт у чомусь винен, бо інакше його б тут не було. Це властиво людській природі. Так діють наше сучасне суспільство і культура. Є злочин, арешт, ми бачимо обвинуваченого по телевізору і з полегшенням віримо, що поліція впіймала того, кого потрібно. Раз — і все. Злочин розкрито. Винуватець під арештом. Ми звикли ніколи, ніколи не зупинятися й не казати: «Хвилиночку, його винуватість не доведено і він має право на справедливий процес». Ми поспішаємо вчинити правосуддя.

— Питання, пане Руд? — клекоче Повільно у свій мікрофон.

Не зважаю на неї, вказую на Тадео і питаю, чи можуть вони щиро ствердити, що на цю мить вони вірять в його абсолютну невинуватість.

Звичайно, ніхто не відповідає, адже ніхто з потенційних присяжних ніколи не скаже, що вже прийняли рішення.

Далі переходжу до теми ваги доказів, говорю про це, доки Максу не уривається терпець. Він встає, розчаровано розводить руки і каже:

— Ваша честь, він не опитує вибірку. Він читає лекцію з юриспруденції.

— Підтримую. Або ставте запитання, або сідайте, пане Руд, — ледь не грубо погоджується з ним Повільно.

— Дякую, — відповідаю, як розумник, яким я і є. Оглядаю перші три ряди й кажу: — Тадео не зобов’язаний свідчити, не зобов’язаний викликати ніяких свідків. Чому? Тому що відповідальність за доведення його провини лежить на обвинуваченні. А тепер припустімо: він скаже, що не стане за трибуну. Чи матиме це значення для вас? Чи примусить це вас думати, що він щось приховує?

Я постійно до цього вдаюся, та рідко коли отримую відповідь. Однак сьогодні присяжний номер сімнадцять хоче щось сказати. Боббі Морріс, тридцять шість років, білий, муляр. Він підносить руку, я йому киваю.

— Якби я був присяжним, — каже він, — то вважав би, що він має свідчити. Я хотів би вислухати підсудного.

— Дякую, пане Морріс, — приязно відповідаю я. — Ще хто-небудь?

Крига скресла, тож іще кілька піднімають руки, і я обережно ставлю додаткові запитання. Як я і сподівався, все більше долають власні комплекси, і це переростає в дискусію. Зі мною легко заговорити, я симпатичний, чесний хлопець з почуттям гумору.

Коли я завершую, Її Честь повідомляє, що присяжних ми обиратимемо до того, як розійдемось по домівках, і дає нам п’ятнадцять хвилин на перегляд нотаток.

13.

Електронний лист від Джудіт: «Старчер і досі засмучений. Батько з тебе нікудишній. Побачимося у суді».

Хочеться різонути щось у відповідь, та навіщо? Ми з Напарником їдемо з суду. Вже стемніло, минула сьома вечора, день видався важкий. Зупиняємося біля бару на пиво і сендвічі.

Дев’ять білих, один чорний, один латиноамериканець, одна в’єтнамка. Їхні імена і обличчя стоять перед очима, я хочу про них

Відгуки про книгу Адвокат негідників - Джон Гришем (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: