Нездоланний - Лі Чайлд

у ньому розпочався рух, підіймалися важелі і всі деталі приводились в дію без жодних зайвих зусиль, а тоді зброя вистрелила. У його розумінні цей постріл був підготовленим, зробленим через пристойний інтервал після першого, проте насправді це виглядало більше як подвійний удар, лише раз-два-раз: митець лише спокійно займався своєю справою, користуючись своїм вродженим даром. Це знову був наскрізний постріл, інакше й бути не могло, він потрапив у верхню губу парубка та прошив нижню частину голови, куля розбила скло в розсувних дверях та розірвала декілька весільних подарунків, які лежали на столі на подвір’ї, перетворивши їх на купку клаптиків паперу білого та сріблястого кольорів, наче конфетті, яке запустили на декілька днів раніше від потрібного часу. Розбите скло посипалось донизу, наче водоспад, кероване силою тяжіння, і падало воно з такою самою швидкістю, як і сам третій парубок, на якого також діяла ця сила тяжіння. Ричер якусь мить дивився на їхнє одночасне падіння, а тоді відскочив убік, щоб знайти хлопця із другої бази.

А все тому, що тієї миті перегони вже розпочалися, а Ричер програвав. Один хлопець не був для нього проблемою, та власне, вони обидва стали легкою здобиччю, проте з третім хлопцем усе могло бути значно складніше. Постріли, після яких його друзі попадали донизу, могли змусити його зосередитися, і навіть гірше – вони могли допомогти йому повернутися в гру, відреагувати, зрозуміти нарешті одну просту думку: «О, я ж також маю пістолет у руці». І тоді він міг би підняти свою зброю вгору, може, повільнішим рухом, ніж зазвичай, через важкий механізм прилаштованого до пістолета глушника, а ще тому, що зброя насправді була вдвічі довшою, ніж здавалося його м’язам, і важчою, через що він уже не міг її повністю контролювати. У принципі, це все одно було непогано, бо пройти йому залишалося набагато менше, ніж Ричерові. Він був уже майже там. На відстані всього лишень декілька дюймів від цілі. Гра майже закінчилась. Проте Ричер рухався далі, що збоку нагадувало якусь повільну та безпорадну дію, наче він холодного зимового дня намагався занурити долоню в патоку, його ліве око зосередилось на передній частині «Пітона», тоді як його праве око сфокусувалось на отворі в глушнику, який досі був овальної форми, проте лише злегка. Він був лише за дюйм від того, щоб опинитися в правильній позиції.

А «Пітон» був лише за фут від того, щоб опинитися в правильному положенні. Ричер розсік ним повітря унизу, наче із тріскотом замахувався канчуком. Головною мірою він це зробив через потребу збільшити силу та швидкість, проте йому також потрібно було так учинити, бо цей тип був найширшим з усіх у районі плечей, а Ричер більше не міг собі дозволити таку розкіш, як прицілювання. «Пітон» був самонавідною зброєю, а це означало, що один і той самий спусковий механізм і підіймав курок, і опускав його, тож він вирішив почати діяти завчасно, змусивши циліндр обертатися, поки зброя була ще в русі, дивлячись на те, як підіймається курок, відчуваючи, як підіймаються повідкові патрони та важелі, чекаючи якусь мить, а потім роблячи постріл, покладаючись на розрахунок часу до тисячних секунд, і на похибку, і на рушійну силу, і на складні чотиривимірні обчислення. Іншими словами, діяв він на чесному слові та одному крилі.

Але, вочевидь, усе спрацювало. Бо хлопець не вистрелив у відповідь, а з його горла вирвався величезний шмат плоті. Достатній для того, щоб нагодувати цілу сім’ю.

Потрійна гра. Без допомоги. Бейсбольне безсмертя.

Куля вийшла з парубка, пролетіла крізь вбиральню та розбила лампу в коридорі. Сам парубок упав замертво зі стуком та гуркотом, але Ричер нічого цього не чув, тому що великим недоліком магнума була тимчасова глухота після пострілу, особливо якщо стріляти в приміщенні.

Усі навколо нього сиділи з безпорадним виглядом від пережитого шоку, наче завмерли від спалаху камери чи удару блискавки. Сестра Мак-Кенна стояла на колінах з роззявленим ротом, проте її крику Ричер не чув. Емілі притиснулася до плінтуса попри стіну в коридорі, і Ричер міг зрозуміти чому. Магнум у приміщенні мав потужність світло-шумової гранати. А він вистрелив тричі.

Тоді шипіння та крики трохи стихли, і люди почали приходити до тями та рухатись. Ченґ підійшла до Емілі, а Еван допоміг підвестися своїй дружині, тоді проштовхнувся вперед, щоб оглянути вітальню, де одразу ж розвернувся та почав відганяти всіх інших назад, у напрямку спальні, багатозначно хитаючи головою зі словами: «Ми не можемо туди увійти», – повторюючи це знову й знову. Ричер припустив, що він робив це не з власних дискомфортних відчуттів, бо ж він працював лікарем і все таке, а тому що хотів уберегти свою сім’ю від цього видовища. Хоча він також гадав, що їм доводилося раніше бувати в м’ясному павільйоні і вдалося якось це пережити. Чесно кажучи, ці троє типів були величезною купою мертвого м’яса. Або ж він хвилювався за збереження цілісності місця злочину. Занадто багато дивиться телевізор.

Родина Лейрів умостилася на ліжку, чомусь вони виглядали меншими, ніж до того, тільки очі залишились незмінними, усі вони важко дихали і намагалися якось отямитися. Ченґ ходила по кімнаті. Ричер протер старий великий кольт та поклав його на тумбу з того боку, де спав Еван Лейр.

Лейр сказав:

– Нам треба зателефонувати в поліцію. У нас є зобов’язання перед законом.

Ченґ відповіла:

– Так, сер, саме це я би вам і порадила зробити. Ви повинні вжити заходів.

Сестра Мак-Кенна запитала:

– Пітер мертвий, чи не так?

Жодної відповіді.

– Вони дістались до нього, а тепер прийшли по мене. Тому що вони думають, що мені відомо все те, що знає він. Чи