Мед для Ворона - Селена Рейні
Денис повністю втратив інтерес до малюнків, натомість уважно розглядав її. Підійшла офіціантка і мовчки поставила чай та воду на стіл. А Софія все совала і совала пальцем по екрані.
– Ви зовсім не дивитесь мені в обличчя, – з образою мовив чоловік.
– А ви надто уважно вивчаєте мене, – пробуркотіла.
– Можливо, це через те, що у вас щось фіолетове на кутику губ, – сказав з усмішкою.
– Що? – писнула дівчина.
Вона витягнула з сумочки дзеркальце і подивилася на своє лице. І справді, її губи були з однієї сторони фіолетовими.
– Це глазур, – виправдовувалася. – Робила печиво для похресника, – додала, витираючи губи серветкою.
Глазур стерлася. А от колір залишився.
– Зрозуміло, – проказав. – Дякую, я вже достатньо побачив, – і відключив екран планшета.
– Якщо ви скажете, яка саме співпраця вас цікавить, я зможу підібрати для вас якісь конкретні категорії. Хоча, зізнаюся, не надто розумію, навіщо вашому ресторану ілюстратор…
– Моєму ресторану і справді непотрібний ілюстратор. А моя пропозиція передбачає співпрацю лише між мною і вами.
Софія здивовано здвинула брови.
Чоловік витягнув з кишені телефон і щось потицяв там. «Так, – подумала Софія, – дивитися під час розмови у телефон дуже неввічливо».
З динаміка пролунало два голоси. Спершу гінеколога. А тоді й голос Софії:
«Можна народити дитину тільки для себе», – це була лікарка.
«Я мрію про дитину. Але не хочу виховувати малюка сама. А оскільки стосунки та шлюб не для мене, то і мамою мені не бути. То може запропонуєте інші методи лікування?», – відповіла їй Софія.
Денис Ворон зупинив запис.
– Звідки це у вас? – дівчина не знала, сердитися їй, дивуватися чи ніяковіти.
– Це не має значення. Що важливо, так це те, чи ви говорили правду.
– Так. Але як ви…
– Софіє, якщо ви хочете дитину, народіть від мене.
Дівчина розкрила від здивування рот. Але жодне слово з її горла так і не вилетіло.
– Я пропоную вам стати матір’ю. Матір’ю, у якої будуть діти, що матимуть люблячого та турботливого батька. Я, як і ви, не вірю у шлюб та кохання. Але готовий виховувати дітей і мені потрібна жінка, яка стане моєю партнеркою у цьому. Я пропоную вам контракт на батьківство.
Вона вражено мовчала, тож чоловік продовжив говорити:
– Візьмімо від життя найкраще: ми матимемо спільних дітей, при цьому не обтяжимо себе безглуздими сімейними обов’язками.
– Ви…, – це слово прозвучало тихо і невпевнено, тому дівчина набрала більше повітря в груди й сказала вже голосніше: – Ви це серйозно?
– Так, – коротко відповів.
Після цього вона різко підвелася і сховала планшет у сумку.
– Дякую. Але ваша пропозиція надто… смілива для мене.
Він теж підвівся і тепер стояв поряд з нею. Високий, похмурий, замислений.
– Софіє, я розумію, що шокував вас. Тому не прийму відмови сьогодні. Натомість дам вам час на роздуми.
– Я не збираюся думати про таке!
Вона рвучко обернулася і попрямувала до виходу. Та не дійшовши до дверей, що вели у фоє, спинилася і повернулася до столика, перед яким досі стояв чоловік. Витягла гаманець.
– Не знаю, скільки у вашому закладі коштує чай. Надіюся, цього вистачить, – і поклавши на стіл двісті гривень, пішла. Цього разу не оглядаючись.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно