Повний місяць - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Мабуть.

— А я батьків зрікся, Вовк. Коли в партію вступав. Я, знаєш, у комсомолі не був. Відразу в партію, після громадянської. І бач, яка весела штука: син попа тепер у таборі — не цар, але Бог. Не я це придумав. Ну, розсмішив?

— Цікаво.

— Цікаво йому… А от мені цікаво, чого ти, бойовий офіцер, на конвойного попер.

— Тому, що бойовий офіцер, громадянине майор, — голос Вовка зазвучав твердіше. — Терпів усе. Тільки не буду спускати, коли мордатий сержант гне на мене матом. Та лупить прикладом у спину.

— Навчишся, — серйозно мовив Божич, затягнувся вдруге, повторив: — Смачно. — і потім, без переходу: — Думаєш, я нічого не зрозумів? Я твою справу, засуджений Вовк, уважно прочитав. Бо такого контингенту в мене на господарстві не було.

— Якого?

— З фронту. З війни. Почнеш бикувати — роги швидко обламають. Але хочу, щоб ти знав: із сержантом тут, у цьому кабінеті, теж виховна робота була. Офіцери колишніми не бувають. У мене білогвардійці сиділи… Гляди ж ти, біла кістка. Правда, коли по ребрах вигрібали, нічо, втиралися. Розстріляли їх, до речі, а то б показав тобі.

— Розстріляли?

— Ага. Як війна почалася — прийшов спеціальний наказ. Усіх біляків, як потенційно небезпечний елемент, здатний вести антирадянську агітацію в місцях позбавлення волі, до вищої міри соціального захисту. Ось я біляків до стінки й поставив. Що ти думаєш? Один, дідок такий, з бригади сучкорубів, «Боже, царя храни» залудив. Та ще так красиво, сука, голосина поставлений — наче в мого батька–батюшки в церковному хорі, в півчих. Я аж заслухався. Але не в тому річ, — майор зробив третю затяжку, традиційно повторивши при цьому: — Смачно. Так до чого це я? Бач, біла кістка все терпіла. А наш брат, радянський офіцер, лізе давати здачі. Навіть якщо після того отримує десять діб БУРу. Ось за це я тебе, Вовк, поважаю… Чи як це правильно сказати… Хай буде: поважаю. Довіряю. Підпишеш папірця?

Промовив таким буденним тоном, що Ігор спершу розгубився:

— Папірця? Ви про що?

— Про те саме. Я, такий–то, засуджений, колишній офіцер Червоної Армії, даю добровільну згоду співпрацювати з оперативною частиною… Казенний документ, по суті. Зате ставлення отримаєш відповідне. Під моїм особистим захистом, січеш? Хто я тут, не забув?

— Ні.

— Скажи — хто я тут?

— Бог, — в'язень здивувався, з яким трудом йому далося це слово, але, схоже, Божич цього зовсім не помітив.

— Правильно. І Бог тебе тут буде берегти. Я слухаю твоє позитивне рішення.

Від диму в Ігоря вже задерло в горлі. Він прокашлявся. Не допомогло — гидкий присмак нікуди не подівся.

— Водички? — поцікавився Божич.

— Не треба, — відповів Вовк, не стримався, додав: — Дякую. Отак відразу…

— Чого тягнути? З ким тобі, бойовому офіцеру, ще мати справу в місцях відбуття покарання, як не з адміністрацією?

Пекучий погляд майора Ігор зараз відчував фізично. Стало незатишно, захотілося відвести очі, і в той же час Вовк не бажав, аби це сприйнялося слабкістю. Але не стримався, забрав погляд, перемістив його на вигнуту спинку помпезного стільця. Пильний кум миттю це засік, крекнув задоволено, мовив із неприхованою гордістю:

— Подобається? Всім подобається. У мене ось ціла артіль чалиться, ще з тридцять сьомого. Контрик із Ленінграду, старенький такий дідок, колись клепав меблі для буржуїв. Своє виробництво, на замовлення робили. Постачали кращим родинам Санкт–Петербургу, хе–хе. Тепер ось за додаткову пайку працює на головне управління таборів. Я взагалі подумую, як у своєму хазяйстві налагодити таку–сяку кооперацію. Треба ж гроші для країни заробляти, та й табір утримувати, не все ж сидіти на шиї в держави. Війна, жирно дуже. Коли переб'ємо фашистів, роботи стане ще більше. Ні, паразитами ми не будемо! — кум значуще підніс пальця догори. — Паразити по бараках. Найперші — хто по твоїй статті, політичні. Ти–то людина нормальна, тому я з тобою і говорю, Вовк. Довіряю, а ти оціни.

Ігор вирішив — ліпше мовчати. Та Божич, виглядало, вже не хотів спілкування. Захопився, сівши, вочевидь, на свого улюбленого коника, вів далі:

— Читав твою справу, поки ти виправлявся в БУРі. Уважно читав, багато думав, деякі довідки наводив. Щось із тобою той капітан Сомов не поділив, — миттю відчувши реакцію Вовка, поспішив уточнити: — Тільки без цих… Без ілюзій… Органи не помиляються. Не для того нам партія і особисто товариш Сталін довірили цю складну ділянку. Тим більше, коли воєнний час, і ворогом може стати кожен.

— І я правильно сиджу? — вирвалося в Ігоря.

— Правильно, — відповідаючи, Божич бровою не повів. — Але слухай битого опера: по–хорошому твій Сомов мусив зібрати більше доказів твоєї антирадянської діяльності. Бо майструвати справу за один анекдот… Хоча я на фронті не був. Просився — не пустили. Без мене тут хазяйство розвалиться до фундаменту, комусь і це треба робити. І все ж таки, коли ворог кругом, за язиком стеж. Знаєш, що я тобі скажу? — масивна долоня кілька разів легенько хлопнула по поверхні столу. — Херня якась між тобою та Сомовим. Кішка чорна пробігла, бачу. Тільки він тобі життя врятував, якщо хочеш знати.

— Як це?

— Отак. Дуже просто. Почни начальник особового відділу полку збирати на язикатого старлея матеріальчик, можна підшити на розстрільну статтю. А так — анекдот. Не смішний…

Ігор вирішив не намагатися переконувати Божича в тому, що жодних анекдотів не розповідав. Напевне майор правий: йому взагалі не слід розуміти причину давньої ворожнечі Сомова та Вовка. Тож вирішив і далі мовчати. Майор же сприйняв це по–своєму:

— От і правильно. Тебе мій колега врятував від вірної смерті. Передав мені, можна сказати, в надійні руки. Не підеш же ти, фронтовик, до злодіїв у компанію. Харош телитися, засуджений. Розписочку?

Ще одна угода з дияволом, подумав Ігор. Така сама, як вимога Сомова написати прощального листа Ларисі, де він непрямо відмовлявся від неї та сина. І теж — письмово. Цікаво, чи накаже скріпити кров'ю…

Осяяло раптово. Вовк здивувався, як подібне взагалі могло прийти йому в голову, щойно згадав про Ларису. Побоювався всерйоз — не зможе сказати цього, коли потягне довше. Тому видав відразу, готуючись до гіршого:

— Умова є.

Божич саме насипав тютюнову смужку на розкладений паперовий прямокутник, мастирячи нову смачну цигарку. Коли