Прихисток твоєї помсти - Розалія Лоренс

— О, Господи… Як так…

Я почула швидкі кроки та мене захопили в обійми. Я завмерла з розширеними очима. Валерія обіймала мене.

— Дівчинко… Як вони могли, так з тобою вчинити. Ти не повинна давати іншим вирішити за тебе твоє життя, — вона погладила мене по голові й обійняла сильніше. — Як я зустріну жінку, яка називає себе твоєю мамою, я їй влаштую перевиховування.

Вона відсторонилася і погладила мене по щоці, сумно посміхаючись.

— Не потрібно… Вона хотіла як краще… — прошепотіла я ховаючи очі.

— Що ти таке говориш, дівчинко? Для кого? Себе?

— Вона старша, як я могла їй перечити, — машинально відповіла.

— Ось! Хоч одна дитина, яка слухається старших, — вигукнула старенька.

Валерія різко повернулася до неї.

— Мамо! Ви хоч чуєте, що говорите? Вони її насильно заміж хотіли віддати!

— Може хлопчик був хорошим і батьки знали, що краще для своєї дитини. Ось якби Вітя мене послухав, зараз був би одружений на дуже поважній жінці.

— Теодорівна, ти говориш про ту, яка вже третій раз в наркодиспансері лікувалася? Ну в тебе і стандарти, — в голосі дідуся був явний смішок.

— Петрович, не змушуй мене…

— Підняти дряблі ноги та погрозити тростиною?

— Припиніть! — Валерія подивилася на мене і стиснула моє плече. — Ти молодець, що не прогнулася. Головне не дати таким матерям прожити твоє життя по своєму.

Старенька щось буркнула, але ніхто не звертав уваги, бо у дверях появився голова сім'ї.