Прес-центр - Юліан Семенов
Було старому тепер вісімдесят дев’ять, однак саме до нього, сюди приїздили вчитися удару й стратегії гри не лише з усього Гаривасу, а й із Штатів, Бразілії, Чілі.
Він жив грою, заробляв добре, всі гроші витрачав на свого єдиного онука Пепе, тридцятирічного хлюста; більше в старого нікого на світі не лишилось. Пепе працював у барі «Ель Бодегон», щипав гітару, мріяв про кар’єру актора; старий Рамірес посилав його до Мексіки на зйомки, на проби; все було добре, поки хлопцеві не треба було виходити на майданчик під юпітери — він ціпенів, рухався, як робот на батарейках; старий хотів був привчити його до більярду, але онук відповів: «В’єхо[3], тут треба лічити й думати, а мені скучно, я хочу просто жити».
Саме Рамірес навчив Санчеса, коли той ще був лейтенантом, хитрості відтяжки кулі на далекий борт, вмінню ховати від противника важкий костяний «свояк», словом, стратегії цієї мудрої, ризикованої гри, тому й зараз, коли полковник приїздив у напівтемний зал, де низькі старомодні абажури висвічували смарагдове поле столів, старий, як і раніше, називав його Малюком і грубо лаяв за погані удари.
— Похитрувати хочеш? — спитав він, подаючи Санчесу кий з монограмою. — Стомився?
— Трохи, — відповів Санчес, — як завжди, твоя правда, дорогий Бейліс.
(Якось Рамірес розповів йому про російського майстра Ніколу Березіна, котрий обігрував усіх підряд; його називали Бейліс, бо в Києві він грав так ризиковано, що програвся до нитки, зробив останню ставку ца свій костюм і його позбувся; професіонали зібрали йому гроші на піджак та штани; у Києві тоді проходив процес Бейліса, якого чорносотенці звинувачували в ритуальному вбивстві російського хлопчика. Тому теж збирали гроші за «підписними листами»; відтоді Березіна називали Бейлісом, і Санчесу дуже сподобалася ця історія. Взагалі Рамірес знав страшенно багато різних пригод. Санчес слухав його зачаровано. «Ти дуже добра людина, Малюк, — сказав йому одного разу Рамірес, — ти вмієш слухати. А це велика рідкість у наш час — добра людина на посту прем’єра».)
— Скільки даєш фори, в’єхо? — спитав Санчес.
— І не соромно тобі брати у старого фору, Малюк?
— Зовсім не соромно, бо ти граєш у десять разів краще за мене.
— У сім. У сім, а не в десять. Наша партія буде коштувати десять песос, о’кей?
— О’кей.
— Я дам тобі десять очок фори, синку, і цього досить, ти став класним гравцем…
Рамірес легко підкотив кулю до піраміди, ще раз помазав кий синьою крейдою й сказав:
— Ну, давай…
Санчес ледь торкнув «своїм» піраміду й спитав:
— Дуже мене лають твої аристократичні гості?
— Перепадає, — відповів Рамірес. — Я спробую зіграти п’ятірку від двох бортів у куток, Малюк. — Він майстерно поклав кулю. — А лають тебе дуже люто, виходить, наступаєш декому на п’яти. Чи потрібно так різко? Може, як я вчу тебе на піраміді, не слід так поспішати? Почнеш свої реформи пізніше, коли люди повірять, що це не насильство заради насильства, а присилування для їхнього ж блага. Десятку до себе в куток.
Спостерігаючи, як Рамірес зосереджувався перед ударом, Санчес відповів:
— Твоя правда, треба вміти ждати, але ще страшніше запізнитись. І потім ті, кому ми наступаємо на п’яти, мають змогу бувати в цьому чудовому клубі, а дев’яносто п’ять процентів нашого народу навіть не знають, що вдень, у спеку, тут можна відпочивати при температурі двадцять градусів, коли гуде кондиціонер і ти маєш право викликати чіко, який принесе віскі з льодом, або ж роздягтися й залізти у мармуровий басейн… Якби бодай чверть нашого населення жила хоч у трохи пристойніших умовах, в’єхо, можна було б почекати, та коли більшість живе в злиднях, доводиться наступати на п’яти тим, кого не тривожить доля їхніх співгромадян…
— Диви, — зітхнув Рамірес. — Ти надто сміливо махаєш червоною ганчіркою перед мордами дуже міцних биків, кілограмів на п’ятсот кожен, і роги в них гострі, як шило… Гляди, Малюк…
Рамірес промахнувся цього разу, куля зупинилась біля лузи, і Санчес красиво поклав її, а потім поклав ще дві кулі й відчув, що почалася кладка.
— Слухай-но, Малюк, мій онук Пепе, я розповідав тобі про нього багато разів, непогано співає… Ти говорив у своїй останній промові по телебаченню, що маєш намір відкрити театр для народу… Він мріє проспівати тобі кілька пісень, може, його приймуть у трупу?
— Я поганий цінитель, в’єхо, — відповів Санчес, але, помітивши, як засмутився старий, сказав: — Нехай прийде наступного разу, нехай проспіває… Якщо мені сподобається, я скажу йому чесно, нехай тоді йде в театр і, не посилаючись на мене, запишеться на конкурс.
(Агент ЦРУ Орландо Негро по-справжньому працював з Пепе Раміресом останні три місяці за планом, розробленим у Ленглі. Він доводив хлопцеві, що час художнього кіно скінчився, зараз настала пора хроніки, документального кадру, тріумф Якопетті і таке інше. Зіркою екрана й сцени можна стати, зробивши щось незвичайне, про яке заговорить увесь світ. Пепе на це клюнув. «А що, по-твоєму, може зацікавити світ?» Орландо відповів: «Ну, не знаю… Людина входить у клітку до левів, вистрибує з літака, що потрапив у катастрофу, і врятовується, лізе у вулкан, що вивергає лаву, чи бере участь у заключному акті революції, коли герой усуває тирана». Орландо побачив страх в очах Пепе. Той спитав, понизивши голос: «Якого тирана ти маєш на увазі?» «Сальвадорського, — відповів Орландо. — Чи гватемальського. Ти ж не вважаєш нашого Санчеса тираном?» — «Він друг мого діда, а дід не став би дружити з тираном». — «Санчес — не тиран, смішно навіть говорити про це, а ось ти дурень. Використай це знайомство, він підштовхне тебе коліном під зад на сцену. Я дам тобі двох найкращих гітаристів з Мексіки, підготуй номер і попроси діда зробити так, щоб тебе послухав прем’єр. Про це через годину дізнаються на телебаченні, назавтра ти виступиш солістом у нічній програмі».
Гітаристами з Мексіки були хлопці з групи «завершальних операцій» ЦРУ.
Палац охороняють сили безпеки, вірні Санчесу; тому штурмувати його неможливо.
Компрометувати майора Лопеса не входило в план Майкла Велша, бо Лопес мав проголосити себе наступником справи Санчеса, він зобов’язаний був поклястися у вірності загиблому герою.
Лишалося одне — ліквідувати прем’єра повинні фанатики з спеціальної групи, яким буде сказано, що «червоні береги» з охорони дадуть їм можливість без перешкод вийти з «Клаб де Пескадорес», а на пірсі на них чекатиме потужний катер.
У свою чергу Лопес проінструктує «червоні берети» про особливу
