Сага про Форсайтів - Голсуорсі Джон

Стурбований і пригнічений, він сів у поїзд, згубив свій квиток, а на платформі в Оксфорді уклонився жінці, чиє обличчя здалося йому знайомим, хоч він не міг пригадати її імені навіть тоді, коли побачив її за столиком у "Веселці", де вона пила чай.

IV. КУДИ ФОРСАЙТИ БОЯТЬСЯ ЗАХОДИТИ

Тремтячи від болю, якого завдала йому загибель його надій, відчуваючи у себе на грудях футляр із зеленого сап'яну, схований в кишені проти серця, Сомс мучився думками, чорними, як смерть. Павутиння! Він прямував швидким кроком вулицями, залитими місячним сяйвом, нічого не помічаючи довкола, і в пам'яті його безперестану зринала сцена, яку він щойно пережив, і спогад про те, як Айріні вся закам'яніла, коли він її обняв. І чим більше згадував, тим дужче впевнювався, що в неї є коханець: її слова "Краще смерть!"— були б просто безглузді, якби вона не мала коханця. Навіть коли припустити, що вона його ніколи не любила, то вона ж не викидала ніяких коників доти, поки не з'явився Босіні. Ні, вона знову закохалася, інакше так мелодраматично не відповіла б на його пропозицію, цілком розумну, коли взяти до уваги всі обставини. Гаразд! Це спрощує справу.

"Я таки з'ясую становище,— подумав він.— Завтра ж зранку зайду до Полтіда".

Проте, зважившись на цей крок, він знав, що йому нелегко буде це зробити. Виконуючи свої професійні обов'язки, він кілька разів звертався по допомогу до агентства Полтіда, навіть зовсім недавно в справі Дарті, але йому ніколи й на думку не спадало, що він доручить їм стежити за власною дружиною.

Це було надто принизливо для нього самого.

Сон чи, точніше сказати, безсоння не допомогло йому примирити свій задум з ураженим самолюбством. Тільки почавши голитися, він раптом пригадав, що вона змінила своє прізвище на дівоче — Герон. Полтід не знатиме, принаймні спочатку, чия вона дружина, він не буде дивитися на нього підлесливо й не посміхатиметься за його спиною. Вона буде просто дружина одного з його клієнтів. І це була правда — бо хіба ж він не свій власний повірений?

Він не на жарт побоювався, що коли не скористається з нагоди і не здійснить свого задуму негайно, то потім може завагатись. І, звелівши Уормсонові подати йому чашку кави, він тихенько вийшов з дому ще до сніданку. Він швидко попрямував до однієї з тих вуличок Вест-Енду, де Полтід та інші фірми стоять на сторожі чесноти заможних класів. Досі він завжди приймав Полтіда у себе в Полтрі; але його адреса була йому добре відома, і він прийшов до контори, коли її щойно відчинили. В приймальні, яка була вмебльована так затишно, що здавалася приймальнею лихваря, сиділа жінка, схожа на вчительку.

— Я хочу бачити містера Клода Полтіда. Він мене знає — немає потреби називати моє ім'я.

Приховати від усіх, що він, Сомс Форсайт, змушений наймати агента, щоб шпигувати за власною дружиною,— це бажання переважало зараз усі інші.

Містер Клод Полтід — зовсім не подібний до містера Льюїса Полтіда — належав до тих чорнявих чоловіків з ледь гачкуватим носом і швидкими карими очима, які скидаються на євреїв, але які насправді фінікійці; він прийняв Сомса в кімнаті, де всі звуки приглушувалися товстими килимами й завісами. Вся обстановка кімнати схиляла до конфіденційної бесіди: ніде не видно було аніякісіньких документів.

Шанобливо привітавши Сомса, він із трохи підкресленою дбайливістю замкнув єдині двері.

"Якщо клієнт запрошує мене до себе,— казав він часто,— то хай сам вживає яких завгодно застережних заходів. Якщо ж він приходить сюди, ми повинні показати йому, що жодне його слово не вийде з цих чотирьох стін. Я можу з певністю сказати; що-що, а збереження таємниці ми гарантуємо..."

— Ну, сер, чим можу служити?

У Сомса так здавило в горлі, що він насилу спромігся заговорити. Треба будь-що приховати від цієї людини, що він має якийсь інший інтерес до цієї справи, крім професійного; і на його обличчі машинально з'явилася звичайна крива усмішка.

— Я прийшов до вас так рано, бо в цьому ділі не можна втрачати жодної хвилини.— Якби він затримався хоч на хвилину, вся його рішучість зразу розвіялася б.— Чи є у вас вільна надійна жінка?

Містер Полтід відімкнув шухляду, витяг записника, перебіг очима записи і знову замкнув записника в шухляді

— Атож,— відповів він,— у мене є саме така жінка.

Сомс сів зручніше й поклав ногу на ногу — його зраджував хіба що легенький рум'янець, який міг здатися звичайним для його обличчя.

— Тоді негайно пошліть її стежити за місіс Айріні Герон, квартира Д, Труро-Меншенс, Челсі, до дальших розпоряджень.

— Зробимо,— сказав містер Полтід.— Напевно, розлучення?— і він дмухнув у переговорну трубку:— Місіс Бленч є? Мені треба буде поговорити з нею через десять хвилин.

— Хай усі повідомлення ідуть через ваші руки,— провадив Сомс.— Надсилайте їх особисто мені, з позначкою "секретно", рекомендованим листом, із сургучевою печаткою. Мій клієнт вимагає, щоб усе зберігалося в цілковитій таємниці.

Містер Полтід посміхнувся, ніби кажучи: "Не вчіть ученого, мій любий сер",— і його погляд на одну мить ковзнув по обличчю Сомса з непрофесійною цікавістю.

— Він може бути цілком спокійний,— мовив він.— Ви курите?

— Ні,— сказав Сомс.— Зрозумійте мене: з цього, може, нічого й не вийде. Коли розкриється ім'я когось із зацікавлених осіб або коли вона запідозрить, що за нею стежать, то це може призвести до дуже серйозних наслідків.

Містер Полтід кивнув головою.

— Я можу включити цю справу до категорії шифрованих. За цією системою не згадується жодне ім'я; ми працюємо під номерами.

Він відімкнув іншу шухляду, витяг два клаптики паперу, написав на них щось і дав один із них Сомсові.

— Зберігайте його, сер: це ваш ключ. У мене залишиться дублікат. Справу ми назвемо 7х. Особа, за якою спостерігатимуть, буде 17; спостерігач — 13; будинок — 25; ви самі, тобто, я хочу сказати, ваша фірма — 31; наша фірма — 32, я сам — 2. На випадок, якщо вам доведеться згадати в листі вашого клієнта, я позначив його 43; особа, яка викличе підозру, буде 47; інша така сама особа — 51. Чи є у вас додаткові вказівки або побажання?

— Ні,— відповів Сомс.— Тобто є: будьте вкрай обережні.

Містер Полтід знову кивнув головою.

— Витрати?

Сомс знизав плечима.

— В розумних межах,— коротко відповів він і встав.— Тримайте цю справу цілком під своїм власним керівництвом.

— Цілком,— відказав містер Полтід, раптом опинившися між ним і дверима.— Незабаром я зайду до вас у тій, іншій, справі. До побачення, сер.

Його погляд знову ковзнув по Сомсові з непрофесійною цікавістю, і він відчинив двері.

— До побачення,— відповів Сомс, не озираючись.

Вийшовши на вулицю, він стиха люто лайнувся. Павутиння! І, щоб порвати його, йому доводиться вдатися до цього павучого, таємного, гидкого способу, що вкрай огидний для того, хто вважає своє особисте життя найсвященнішою частиною своєї власності. Але жереб кинуто, назад уже немає вороття. І він пішов у Полтрі й замкнув якомога далі зелений сап'яновий футляр і ключ до шифру, який з кришталевою прозорістю мав показати йому його сімейний крах.

Дивно, що той, хто все життя розкривав перед людьми таємниці власників й чужі сімейні чвари, так боїться, щоб люди дізналися про його власні сімейні справи, а проте воно не так і дивно, бо кому, як не йому, добре знати бездушність машини закону.

Він на цілий день поринув у роботу. Вініфред мала зайти до нього о четвертій; вони домовилися поїхати в Темпл на нараду з королівським адвокатом Дрімером, і, чекаючи її, він перечитав листа, якого умовив її написати в день від'їзду Дарті, де вона вимагала, щоб той повернувся.

"Любий Монтегю!

Я одержала твого листа, в якому ти пишеш, що кидаєш мене назавжди і їдеш до Буенос-Айреса. Звичайно, він мене дуже вразив. Я користуюся цією нагодою написати тобі, що ладна забути минуле, якщо ти відразу повернешся до мене. Прошу тебе: зроби так. Я дуже засмучена й поки що більше нічого тобі не скажу. Посилаю тобі цього рекомендованого листа на адресу, яку ти залишив у своєму клубі. Будь ласка, надішли мені відповідь каблограмою.

Твоя і досі любляча дружина Вініфред Дарті"

Ет! Брехлива писанина! Він пригадав, як стояв над Вініфред, а вона переписувала те, що він написав олівцем, і як вона сказала, поклавши перо: "А що, коли він повернеться, Сомсе?"— таким дивним тоном, ніби вагалася, погано це чи ні. "Він не повернеться,— відповів він,— поки не розтринькає усіх грошей. Ось чому нам треба діяти негайно". До копії цього листа була прикладена записка, яку Дарті надряпав п'яний у клубі "Айсіум". Сомс волів, щоб не так видно було, що писано її напідпитку. Саме до цього й може причепитися суд. Йому здалося, що він чує голос судді: "Невже ви сприйняли це серйозно! Настільки серйозно, що написали йому цього листа? Ви гадаєте, що він і справді хотів покинути вас?" Але то байдуже! Факт залишається фактом: Дарті поїхав і не повернувся. Прикладена була також і його каблограма: "Повернення неможливе. Дарті". Сомс похитав головою. Якщо цю справу не завершити протягом кількох наступних місяців, це ледащо знову сяде їм на шию. Коли пощастить його спекатися, то це збереже принаймні тисячу фунтів на рік, не рахуючи всіх прикростей, що їх він чинив Вініфред і батькові. "Треба буде підштовхнути Дрімера,— подумав він.— Слід пришвидшити справу".

Вініфред, котра носила тепер щось на зразок напівжалоби, яка дуже пасувала до її білявих кіс і високої постаті, приїхала в Джеймсовому ландо, запряженому Джеймсовими кіньми. Сомс не бачив цього екіпажа в Сіті, відколи батько залишив справи п'ять років тому, і він здався йому тепер страшенно недоладним. "Час не стоїть на місці,— подумав він,— що далі, то більше змін!" Навіть циліндри стали носити рідше. Він запитав про Вела. Вел, сказала Вініфред, написав, що в наступному семестрі збирається грати в поло. Вона вважає, що він попав у чудове товариство. Намагаючись приховати свій неспокій, вона запитала світським тоном:

— Як ти гадаєш, Сомсе, моя справа набуде великого розголосу? Чи напевно вона з'явиться в газетах? Це так погано для Вела і для дівчат

Відчуваючи, як його гризе власна турбота, Сомс відповів:

— Газетярі — страшенні пронози; від них важко що-небудь приховати. Вони вдають, ніби пильнують громадську моральність, а насправді розбещують читачів своїми огидними статтями.