Бавдоліно - Еко Умберто

Читаємо онлайн Бавдоліно - Еко Умберто

Чи є насправді в нього своя душа, питав він себе, у цього чоловіка, який у своїй оповіді здатен давати вираз багатьом душам? А якщо він має багато душ, устами котрої з них скаже він мені колись правду?

5. Бавдоліно дає мудрі поради Фрідріхові

Наступного дня суцільна хмара диму все ще вкривала місто. Никита скуштував трохи фруктів, неспокійно забігав по кімнаті, а тоді спитав Бавдоліна, чи не можна послати когось з ґенуезців за чоловіком на ймення Архіт, щоб той почистив йому обличчя.

Дивіться-дивіться, казав собі Бавдоліно, місто пропадає пропадом, людей ріжуть на вулицях, ще два дні тому він міг втратити цілу родину, а нині йаму вже конче треба почистити обличчя. Видно, двірський люд у цьому зіпсутому місті звик до такого; а Фрідріх когось подібного вже давно викинув би з вікна.

Згодом прийшов той Архіт, несучи кошик, повний срібного приладдя й плящинок з найнеймовірнішими пахощами. То був справжній митець: спершу він розм'якшив обличчя шматинами, намоченими в гарячій воді, тоді став укривати його пом'якшувальними кремами, а відтак почав його розгладжувати, звільняти від усяких нечистот; врешті він вкрив зморшки гримом, легенько підмалював очі, трошки нарум'янив губи, вищипав волосинки з вух, не кажучи вже про все те, що він робив з підборіддям і волоссям. Никита сидів собі із заплющеними очима і дозволяв цим умілим рукам гладити себе, а голос Бавдоліна, який далі провадив свою історію, заколисував його. Бавдоліно сам час від часу переривав свою оповідь, щоб подивитися, що робить цей віртуоз краси: ось він, приміром, вийняв з банки ящірку, відрізав їй голову й хвіст, порізав її дрібненько, розтер і поставив це місиво варитися у горщику з олією. Та ви що, не знаєте, це ж відвар для укріплення ріденького волосся, яке Никита ще мав на голові, — він зробить його блискучим і пахучим. А ці ампули? Це ж есенції мускатного горіха й кардамону, трояндова вода — усі вони відживляють якусь частину обличчя; оця мазь з меду має зробити губи пружнішими, а ота, склад якої — таємниця, слугує для того, щоб укріпити ясна.

Врешті Никита постав у всій своїй красі, як і личило судді Покрову та логотетові таємниць, і, немов заново народившись, засвітився власним світлом у цьому блідому поранку, на несамовитому тлі Візантію, який димів в агонії. І Бавдолінові якось уже навіть перехотілося розповідати йому про своє юнацьке життя в латинському монастирі, холодному й непривітному, де, з огляду на стан здоров'я Оттона, він мусив їсти харч, що складався лише з вареної городини і подеколи рідкого бульйону.

Того року Бавдолінові судилося провести при дворі небагато часу (а буваючи там, він блукав повсюди боязко і водночас з надією зустріти Беатрису, і була то чиста мука). Фрідріх мусив спершу звести порахунки з поляками (Polanos de Polunia, писав Оттон, gens quasi barbara pugnandum promptissima[71]), у березні його знов чекало зібрання сейму у Вормсі для підготовки нового походу на Італію, де знову ж таки дедалі більше бунтувався Мілан разом зі своїми сателітами, відтак у вересні сейм у Гербіполісі, потім у жовтні в Безансоні — одне слово, він гасав, мов чорт. Натомість Бавдоліно здебільшого сидів разом з Отгоном у Морімондському абатстві, далі навчаючись у Рагевіна, і правив за переписувача єпископові, який дедалі більше страждав від недуг.

Коли вони дійшли до тієї книги "Хроніки", в якій оповідалося про Пресвітера Йоана, Бавдоліно спитав, що означає бути християнином sed Nestorianus.[72] То ці несторіани були трохи християни, а трохи ні?

— Сину мій, правду кажучи, Несторій був єретиком, але ми багато чим йому завдячуємо. Щоб ти знав, що в Індії, після того, як там проповідував апостол Тома, саме несторіани поширювали християнську релігію аж до кордонів тих далеких країн, звідки привозять шовк. Несторій допустився однієї-єдиної, хоча й вельми серйозної помилки щодо Ісуса Христа Господа Нашого та його Пресвятої Матері. Бачиш, ми твердо віримо, що існує єдина божественна природа, а все ж Трійця, в єдності цієї природи, складається з трьох окремих осіб, Отця, Сина і Духа Святого. Але ми також віримо, що Христос — це одна особа, божественна, яка має дві природи, людську й божественну. Натомість Несторій твердив, буцім Христос мав не тільки дві природи, людську й божественну, але й дві особи. Отже, Марія породила лише людську особу, тому її не можна називати Богоматір'ю, а лише матір'ю Христа-чоловіка, тобто вона не Theotòkos чи deipara, тобто Богородиця, а щонайбільше Christotòkos — Та, що породила Христа.

— Це гріх так думати?

— І гріх, і не гріх… — роздратовано відказав Оттон. — Можна любити Пресвяту Діву, навіть уявляючи її собі так, як уявляв Несторій, але в такому разі ти, безперечно, воздаватимеш їй меншу шану. Та й, зрештою, особа — це індивідуальна субстанція розумної істоти, і якщо в Христі були дві особи, то, значить, були дві індивідуальні субстанції двох розумних істот? До чого це все нас приведе? До твердження, що Ісус одного дня міркував одним способом, а другого — іншим? Усе це не означає, що Пресвітер Йоан — підступний єретик, але було б дуже добре, якби він мав зносини з християнським імператором, який представив би йому правдиву віру в належному світлі, а що він, безперечну людина чесна, то не зможе не навернутися. Але, звісно, якщо ти не візьмешся за вивчення хоч дещиці богослов'я, таких речей ти ніколи не втямиш. Ти кмітливий, а Рагевін — гарний учитель, якщо йдеться про читання, писання, ази рахування і вивчення кількох граматичних правил, але трівіюм і квадрівіюм — то цілком інші речі: перед тим, як вивчати богослов'я, мусиш опанувати діалектику, а всього цього тут, в Морімондо, ти не навчишся. Тобі доведеться вступити до якогось studium[73] до однієї з тих шкіл, які є у великих містах.

— Але я не хочу йти ні до якого Studium, і навіть не знаю, що воно таке.

— Коли зрозумієш, що це таке, охоче туди підеш. Бачиш, сину мій, усі кажуть, що людська суспільність грунтується на трьох силах — воїнах, ченцях і селянах, і, мабуть, до вчорашнього дня так воно й було. Але живемо ми у нові часи, коли такої ж ваги набуває вчений чоловік, навіть якщо він не чернець, а вивчає право, філософію, рух небесних світил і чимало інших речей, і не завжди звітується про те, що робить, своєму єпископові чи королю. І ці студіуми, які поступово виникають то в Болоньї, то в Парижі, це місця, де культивується і передається знання, яке є одним із різновидів могутності. Я був учнем великого Абеляра, хай помилує Бог сього чоловіка, який стільки грішив, але й стільки страждав і спокутував. Після того нещасливого випадку, коли через злісну помсту його позбавили чоловічої снаги, він постригся у ченці, став абатом і жив далеко від світу. Але в часи найбільшого розквіту його слави він викладав у Парижі, спудеї його обожнювали, а владоможці шанували саме завдяки його знанням.

Бавдоліно обіцяв собі, що ніколи не покине Оттона, від якого він і далі чимало вчився. Але, заки дерева зацвіли вчетверте відтоді, як він із ним запізнався, через малярійні лихоманки, болі у всіх суглобах, запалення легенів і, звісно, камені в нирках, від Оттона зостався лише недогарок. Численні лікарі, серед яких було кілька арабів і євреїв, а отже все найкраще, що міг запропонувати єпископові християнський імператор, мордували це його вже геть тендітне тіло безконечними п'явками, але, з причин, яких ці ковчеги мудрості не могли собі пояснити, після того, як з нього витягли майже всю кров, йому стало гірше, ніж якби вони цього не робили.

Оттон спершу покликав до свого ложа Рагевіна і довірив йому далі писати історію Фрідріхових подвигів, кажучи, що це буде неважко: нехай він лиш описує події і вкладає в уста цісаря слова, взяті з творів стародавніх авторів. Відтак він покликав Бавдоліна.

— Puer dilectissimus,[74] — сказав він йому, — я відходжу. Можна б навіть сказати, що я повернуся, і я не певен, який вислів буде кращий, і так само не маю певності, яка з моїх історії правдивіша — історія про два міста чи історія про подвиги Фрідріха… (Розумієш, мосьпане Никито, — казав Бавдоліно, — визнання вмирущого вчителя, що він не спроможний розрізнити між двома істинами, може сильно позначитися на житті молодого хлопця.) — Не те, що мене тішить мій відхід чи повернення, але саме це угодне Господові, і якщо я сперечатимусь з Його постановами, Він в цю саму мить може спопелити мене блискавкою, а тому краще скористатися з тієї дещиці часу, яку Він мені залишив. Послухай. Ти знаєш, що я намагався розтлумачити цісареві, як міркують міста по той бік Піренейських Альп. Цісар не може не підпорядкувати їх своїй владі, але зробити це можна різними способами, і не виключено, що існує й інший шлях, ніж шлях облоги й різанини. А що імператор до тебе прислухається, до того ж це твої рідні краї, тобі треба зробити все, щоб примирити вимоги нашого володаря з вимогами міст твоєї землі, щоб загинуло чим менше людей, і щоб урешті всі були задоволені. Тому мусиш навчитися міркувати як належить, і я просив імператора, щоб він послав тебе вчитися до Парижа. Не в Болонью, бо там вивчають тільки право, а такий дурисвіт, як ти, не повинен встромляти носа в пандекти, бо Закон не допускає брехні. У Парижі вивчатимеш риторику й читатимеш поетів: риторика — це мистецтво добре висловлювати речі сумнівної істинності, а обов'язком поетів є вигадувати чудові байки. Непогано буде також, якщо ти вивчиш трохи теології, але не важся стати богословом, бо з речами всемогутнього Бога жартувати не годиться. Вчися добре, щоб потім справити гарне враження при дворі, де ти, безперечно, одержиш гарну посаду, а це найбільше з того, на що може сподіватися селянський син: ти станеш лицарем, рівним багатьом вельможам, і зможеш вірно служити своєму названому батькові. Вчини все це на мій спомин, і хай Ісус дарує мені, що нехотячи я вжив Його слова.

Відтак він захрипів і нерухомо застиг. Бавдоліно вже збирався було закрити йому очі, гадаючи, що він випустив дух, але раптом Оттон знову відкрив уста й останнім подихом прошепотів:

— Бавдоліно, пам'ятай про царство Пресвітера Йоана. Тільки шукаючи його, орифлями християнського світу зможуть вийти за межі Візантії та Єрусалима.

Відгуки про книгу Бавдоліно - Еко Умберто (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: