Макбет (переклад О. Грязнова) - Шекспір Вільям

"Завтра, завтра, завтра", —
А дні повзуть, і ось останнє слово
У книзі непотрібного життя
Читаємо і бачимо, що "вчора"
Освітлювало нам печальну путь
До цвинтаря. Недогарку, погасни!
Життя – тремтлива тінь, комедіант,
Що півгодини блазнював на сцені,
Забутий і освистаний; це – повість,
Яку дурний писака розповів
Із пристрастю й завзяттям, та без змісту.

Входить г і н е ц ь.
Базікати прийшов? Кажи скоріше!

Г і н е ц ь
Володаре, повинен сповістити
Про те, що бачив, та не знаю – як?

М а к б е т
Кажи, як хочеш.

Г і н е ц ь
Був я у дозорі,
З горба дивився на Бірнамський ліс,
Як раптом він пішов на мене…

М а к б е т
Брешеш!
Г і н е ц ь
Хай грім мене поб'є, коли брешу!
Самі погляньте: ліс іде на замок,
Он там – за кілька миль.

М а к б е т
Якщо брехня,
Звелю тебе повісити за ноги,
Щоб з голоду ти висох. Та якщо
Це правда, то мене повісить можеш.
Рішучість зникла. Зрозумів я врешті
Лукавих передбачень темний зміст:
"Макбет несхитний, доки ліс Бірнамський
На Дунсинан не рушить у похід".
І ось вже ліс пішов на Дунсинан!
До зброї! Відчиніть ворота! В поле!
Якщо не набрехав мені гінець,
Чи тут, чи у бою – один кінець.
Мені давно вже білий світ набрид,
Нехай же згине він мені услід!
На сполох бийте, дзвони! Вітре, вій!
Прийму я смерть, як воїн. Нумо в бій!

Ідуть геть.

Сцена шоста

Дунсинан. Перед замком.
Барабани і знамена.
Входять М а л ь к о л ь м, старий С и в а р д,
М а к д у ф і солдати, що несуть гілки.

М а л ь к о л ь м
Прийшли. Скидаймо прикриття зелене
І ворогу покажемось відкрито. –
Шановний дядьку, ви з хоробрим сином
Ведіть передовий загін. А ми
З Макдуфом славним зробимо все інше,
Про що ми домовлялись.

С и в а р д
Прощавайте!
Нехай нас порубають на шматки,
Як не зімну я ворога полки!

М а л ь к о л ь м
Нехай атаку труби просурмлять,
Про кров і смерть округу сповістять.

Ідуть геть.

Сцена сьома

Поле битви.
Шум бою. Входить М а к б е т.

М а к б е т
Як до стовпа прив'язаний ведмідь,
Повинен від собак я відбиватись.
Де ж той, кого не жінка народила?
Здолать Макбета іншому несила.

Входить м о л о д и й С и в а р д.

М о л о д и й С и в а р д
Як звуть тебе?
М а к б е т
Дізнаєшся – здригнешся.

М о л о д и й С и в а р д
О, ні! Хоча б жахливішого ймення
Не чули навіть в пеклі!

М а к б е т
Я – Макбет.
М о л о д и й С и в а р д
Диявол не придумав би ім'я
Ненависне, як це!

М а к б е т
Для тебе згубне.

М о л о д и й С и в а р д
Ти брешеш, деспоте! Мечем я доведу,
Що ти збрехав!

Б'ються. Молодого Сиварда вбито.
М а к б е т
Тебе родила жінка.
Хто жінкою народжений на світ,
Мене смішить мечем своїм безсилим.
(Іде геть.)

Шум бою. Входить М а к д у ф.
М а к д у ф
Тут голосніший бій. Та де ж тиран?
Якщо не я уб'ю його у битві,
Мене тривожить вічно будуть душі
Убитої дружини і дітей.
Я найманців нещасних, що за гроші
Пішли йому служити, не рубаю.
Тебе, Макбете, хочу я знайти.
Уб'ю тебе, або без діла в піхви
Сховаю незазубреним свій меч.
Я знаю, десь ти тут. Бо дзвін мечей
Підказує, що б'ється сильний воїн.
Зведи нас, доле! Іншого не хочу.
(Іде геть.)
Шум бою. Входять М а л ь к о л ь м
і старий С и в а р д.
С и в а р д
Сюди, мій принце! Замок вже здається.
Частина військ тирана перейшла
До нас і б'ється з рештою сміливо.
І ваші тани б'ються дуже мужньо.
Вже близько перемога.

М а л ь к о л ь м
Ми зустрілись
Із ворогом, що з нами заодно.

С и в а р д
Вступаймо в замок, принце.

Ідуть геть.

Сцена восьма

Інша частина поля.
Входить М а к б е т.
М а к б е т
Навіщо дурнуватого із Риму
Наслідувати, кинувшись на меч?
Розумніше, допоки я живу,
Губити інших.

Входить М а к д у ф.
М а к д у ф
Стій, пекельний псе!

М а к б е т
Ти між людьми єдиний, з ким зустрітись
Я б не бажав. Іди собі. Тяжіє
На совісті моїй пролита кров.

М а к д у ф
Немає слів у мене. Меч – язик.
Він краще скаже, злодіє кривавий,
Як ти мені огидний.

Б'ються.
М а к б е т
Марний труд –
Старатися уразити мене.
Скоріше ти повітря невловиме
Мечем умілим вразиш. Краще бий
По шоломах, які доступні сталі.
А я заклятий чарами для того,
Хто жінкою народжений.

М а к д у ф
Забудь
Закляття й чари. Хай тобі диявол,
Якому служиш ти, відкриє правду,
Що в матері із черева до строку
Ножем хірурга вирізаний я.

М а к б е т
Прокляття язику, що це сказав!
Він відібрав найвищу доблесть – мужність.
Не вірю більше я підступним духам,
Що вміють лицемірно викликати
Оманливі надії словом правди.
З тобою я не б'юсь.

М а к д у ф
Тоді здавайся.
Живи і будь сміховиськом для всіх.
Як рідкісне страхіття, ми у клітку
Посадимо тебе, зробивши напис:
"Дивіться, ось тиран".

М а к б е т
Ні, я не здамся!
Щоб землю цілувати коло ніг
Хлопчиська нерозумного – Малькольма?
Щоб чернь мене з прокльонами цькувала?
Нехай Бірнам пішов на Дунсинан,
Нехай тебе не народила жінка,
Я випробую долю. Щит не кину.
Розсудить нас, Макдуфе, тільки меч.
Нехай ніхто пощади не попросить.
Тому прокляття, хто промовить: "Досить!"

Ідуть геть, б'ючись.
Відбій. Фанфари.
Входять з барабанами і знаменами
М а л ь к о л ь м, старий С и в а р д, Р о с с,
інші т а н и і солдати.
М а л ь к о л ь м
Я сподіваюсь, друзі уціліли?

С и в а р д
Не всі, напевне. Більшість бачу тут.
Недорого дісталась перемога.

М а л ь к о л ь м
А де ваш син відважний? Де Макдуф?

Р о с с
(до Сиварда)
Ваш син здійснив обов'язок солдата.
Він ледь дожив до чоловічих літ,
Та ні на крок не відступив у битві
І смерть прийняв, як справжній чоловік.

С и в а р д
Він вбитий?
Р о с с
Так. І винесений з бою.
Нехай скорбота ваша буде менша,
Аніж його відвага, бо інакше
Не буде їй кінця.

С и в а р д
Не в спину вбитий?
Р о с с
Ні, в груди.
С и в а р д
Божий воїн він тепер.
Усім синам, якби було їх безліч,
Я б кращого кінця не побажав.
Оце й усе, що треба на прощання
Над ним сказати.

М а л ь к о л ь м
Більшої скорботи
Він заслужив, і я його оплачу.

С и в а р д
Для чого? Він здійснив усе, що міг.
І, кажуть, смерть його була прекрасна.
Бог з ним! – А он і той, хто нас розрадить.

Входить М а к д у ф з головою Макбета.
М а к д у ф
Нехай живе король! Ти став ним, принце.
Ось голова проклятого тирана.
Країна вільна, і навколо тебе
Зібралися всі зорі королівства.
Тебе вітають їх щасливі душі,
Та хай і голоси з моїм зіллються:
Хай славиться Малькольм, король Шотландський!

У с і
Хай славиться Малькольм, король Шотландський!

Фанфари.

М а л ь к о л ь м
Не будемо баритися, і щедро
Відплатимо за службу і любов.
Кузени наші, тани! Графський титул,
Що вводиться в Шотландії уперше,
Ми надаємо кожному із вас.
Для інших справ потрібно більше часу:
Повинні повернути ми вигнанців,
Що змушені були на чужину
Тікати від підступного тирана;
Суду віддати прихвоснів жорстоких,
Що м'яснику убитому служили
І спільниці диявольській його,
Яка, як чув я, вже наклала руки
На себе. Ще багато інших справ
Ми зробимо, як допоможе бог,
У міру наших сил і в певний строк.
Подяка всім. Запрошуємо в Скон,
Де ми посісти маєм батьків трон.

Фанфари.
Всі ідуть геть.