Макбет - Шекспір Вільям

На Бірнам!
Виходять маршовим кроком.
СЦЕНА З
Дунсінан. Кімната в замку.
Входять М а к б є т, лікар і слуги.
Макбет Не хочу слухать — хай усі тікають.
Аж поки ліс не вирушить Бірнамський
На Дунсінан, я не боюсь нічого.
Малкольм? Хлопчисько цей? Чи не від жінки
Він народивсь? Мені віщали духи:
"Ніхто тебе з народжених жінками
Не подола". Біжіть, зрадливі тани,
До ласолюбів Англії! Твердий
Мій розум, і рука моя міцна,-
Мені бідг ніяка не страшна.
Входить слуга.
Бодай ти почорнів, бо як сметана,
І вигляд предурний, як в гусака.
Слуга Там десять тисяч їх...
Макбет Кого? Гусей?
Слуга Солдатів, сер.
Макбет Потри обличчя — й страх
Свій, боягузе, нарум'янь. Яких
Солдатів, блазню? Та бодай ти здох.
Так сполотнів, що кожного злякав би.
Яких солдатів, бовдуре?
Слуга Англійських,
Як ласка ваша...
Макбет Забирайся геть.
Слуга виходить.
Гей, Сейтоне! А втім, на серці тоскно
На згадку... Сейтоне! У цім бою
Чи піднесусь я, чи навік загину.
Пожив я досить. Шлях мого життя
Вже стелеться сухим, пожовклим листям.
Того ж, що прикрашає нашу старість,-
Любові, шани, друзів,— я не маю.
Лише глухі прокльони скрізь я чую
І лестощі, яких би не хотіло
І слухать бідне серце, та повинне.
Гей, Сейтоне!
Входить С є й т о н.
Септон Я тут.
Макбет Ну, що нового?
Септон Підтвердились донесення усі.
Макбет Я битимусь, покіль живого м'яса
У мене не лишиться на кістках.
Подай-но панцер.
Септон Ще не час, владарю.
Макбет Ні, вже пора.
Хай вершники об'їдуть всю округу
І боягузів вішають. Подай
Мій панцер.
Входить лікар.
Лікарю, ну, як там хвора?
Лікар То не проста хвороба, володарю,-
Рої видінь її тривожать спокій.
Макбет То вилікуй її. Хіба не можеш
Ти хворий дух зцілити, із корінням
Сум вирвать з пам'яті, із мозку стерти
Тривожні письмена і забуття
Солодке їй послати, знявши з серця
Тягар, очистивши від трути душу?
Лікар Лиш сам себе тут вилікує хворий.
Макбет То викинь ліки псам, отой непотріб!
(До Септона)
Надінь же панцер. Берло не забудь!
На коней! Лікарю, від мене тани
Мої тікають. Сейтоне! Жвавіше!
Якби ти, лікарю, міг дослідити
Країни сеї хворість, розпізнати
Недугу і здоров'я повернути.
Примусив би я славити тебе
Й саму луну.
(Намагаючися скинути панцер)
Це, Сейтоне, зніми.
Яким би проносним від тих англійців
Прочистити наш край? Ти чув про них?
Лікар О так. Чутки про королівські збори
Дійшли до нас.
Макбет
(показуючи Септонові на щит)
А це неси за мною.
Ні, смерті не страшний мені туман,-
Не йде ж Бірнамський ліс на Дунсінан.
Виходять усі, крім лікаря.
Лікар Якщо я вирвусь цілим звідсіля,
То вже сюди не повернуся я.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Сільська місцевість біля Бірнамського лісу.
Барабани й прапори.
Входять Малкольм, старий Сівард і його син, Ментіс, Кет-
н є с, Ангус, Ленокс, Росе і солдати.
Малкольм Я вірю, друзі, близько день, коли
Оселі наші будуть у безпеці.
Ментіс В тім сумніву нема.
Сівард Що то за ліс?
Ментіс Бірнамський ліс.
Малкольм Хай воїни зрубають
З дерев гілля й несуть перед собою,-
Цим приховаємо чисельність війська
І ворога обдурим.
Солдати Зробим все.
Сівард Тиран, як видно, Дунсінан зміцняє,
Щоб витримати там облогу нашу.
Малкольм Остання це його надія. Всякий,
Великий і малий, де є можливість,
Від нього утікає, бо йому
Всі з примусу служили.
Макдуф Це хід справи
Покаже. Покладімося тепер
На хист військовий наш.
Сівард Надходить час,
Побачим — з нами хто чи проти нас.
Тут ні до чого мрії та гадання,
Все тільки битва вирішить остання.
Тож вирушаймо в бій.
Виходять.
СЦЕНА 5
Дунсінан. Подвір'я замку.
Входять Макбет, Сей тон і солдати з розгорнутими прапорами і бара-
банним боєм.
Макбет Знамена наші вивісить над муром.
Скрізь крики: "Йдуть!" Та замок наш міцний,
З облоги він сміється. Вороги
Із голоду й пропасниці подохнуть.
Якби до них лиш не перебігали
Зрадливці, ми б лице в лице їх стріли
Й давно вже їх прогнали б.
Жіночі крики за сценою.
Що за галас?
Сейтон Жіночий чути лемент, володарю.
(Виходить)
Макбет Я вже й забув, який на смак той страх.
А був же час, коли вночі від крику
Холонув я і від страшної казки
Волосся, як живе, на голові
Вставало. Та жахами ситий я
Й так зрісся з душогубними думками,
Що не злякать мене нічим.
Сейтон повертається.
Що там?
Сейтон Владарю, вмерла королева.
Макбет Коли б вона померла не сьогодні,
То іншого якогось дня, та мусить
Колись це статись... Завтра, завтра, заитра...
А дні дрібними кроками повзуть
Аж до останньої життя сторінки.
Всі "вчора" лиш освітлювали шлях
До тліну смерті. Гасни ж, куца свічко!
Життя — рухлива тінь, актор на сцені.
Пограв, побігав, погаласував
Свою часину — та й пропав. Воно —
Це дурня казка, вся зі слів гучних
І геть безглузда.
Входить гонець.
Язиком прийшов
Плескать? Кажи, та швидше.
Гонець Мій владарю,
Доповісти повинен я, що бачив.,
Не знаю, як почать...
Макбет Кажи мерщій.
Гонець На пагорбку в дозорі я стояв.
І на Бірнам дививсь, і раптом бачу —
Той сунеться на мене.
Макбет Брешеш, рабе!
Гонець Скарайте гнівом, вашим, як брешу!
Самі погляньте — за три милі звідси —
Йде ліс на замок...
Макбет Якщо це обман,
На першому ж суку живцем підвішу,
Щоб з голоду ти висох; якщо правда,
Тоді те саме ти зі мною зробиш.
Я втратив певність,— правдою дурив
Двозначною той біс: "Не бійся, поки
Бірнамський ліс не йде на Дунсінан".
А ліс пішов-таки на Дунсінан!
До зброї! Як правдива звістка ця,
То чи не все одно — ждать тут кінця
Чи десь! Байдужий став мені весь світ,-
То хай загине все за мною вслід!
На сполох бий! йди, смерте! Вітре, вий!
Зі зброєю кінець зустріну свій!
Виходять.
СЦЕНА 6
Дунсінан. Перед замком.
Барабани й прапори.
Входять Малкольм, старий Сівардтаїхнє військо з віттям.
Малкольм Прийшли ми. Скиньте геть щити зелені,
Хай ворог бачить нас.
(До Сіварда)
Шановний дядьку,
Ви й мій кузен — ваш благородний син —
Бій почнете, а я й Макдуф достойний,
Із нашим планом згідно, решту справи
На себе візьмемо.
Сівард Ну, що ж, прощайте!
Хай знищать нас до ночі вороги,
Як в нас перемогти нема снаги.
Макдуф Гей, голосніше, сурмачі* сурміть,-
Хай кров і смерть їх голосом гримить.
Виходять.
Сурми лунають далі.
СЦЕНА 7
Інша частина степу.
Гамір битви.
Входить М а к б е т.
Макбет Я мов ведмідь прикутий — не втекти,
Та від облави буду захищатись.
Де ж той, кого не жінка породила?
Бо іншим вбить мене несила.
Входить молодий Сівард.
Молодий
Сівард Хто ти?
Макбет Моє ім'я вжахне тебе.
Молодий
Сівард О ні,
Хоч хай воно з усіх імен пекельних
Найжахливіше.
Макбет Звуть мене Макбет.
Молодий
Сівард Сам чорт не міг би вигадать імення
Огидніше.
Макбет Й страшніше.
Молодий
Сівард Брешеш ти,
Ненависний тиране! Я мечем
Це доведу.
Б'ються. Молодий Сівард падає мертвий.
Макбет Ти жінки лиш дитя,
Смішний для мене меч, немов пір'їнка,
В руках того, кого родила жінка.
(Виходить)
Гамір бою.
Входить М а к д у ф.
Макдуф Отам чутніше бій. З'явись, тиране!
Як ти впадеш не від мого удару,
То душі вбитих діток і дружини
Мені довіку не дадуть спокою.
Не можу я рубать нещасних кернів,
За гроші найнятих. Тебе, Макбете,
Протну мечем або його у піхви
Нещербленим сховаю. Ти десь тут,
Мечі гримлять — тут б'ється дужий воїн.
Зведи мене з ним, доле! Не прошу
Нічого більше.
(Виходить)
Гамір бою.
Входять Малкольм і старий Сівард.
Сівард Сюди, мілорде! Здавсь без бою замок.
Частина війська зрадила тирана.
Хоробро б'ються ваші тани мужні.
Бій до кінця схиляється, і близько
Вже перемога.
Малкольм Нам зустрівся ворог,
Що приєднавсь до нас.
Сівард Прошу до замку
Виходять.
Гамір бою.
СЦЕНА 8
Інша частина степу.
Входить Макбет.
Макбет Навіщо грати римського безумця
І, кинувшись на меч свій, умирати?
Ще поки бачу я живих, то краще
Вбивати їх.
Входить Макдуф.
Макдуф Стій, пес пекельний, стій!
Макбет 3 усіх людей лише з тобою стрітись
Не хтів би я. Йди геть. Вже досить крові
Твоїх у мене на душі.
Макдуф Тобі
Меч відповість, а слів мені бракує,
Щоб висловить, який мерзенний ти,
Кривавий нелюде!
Б'ються.
Макбет Марнуєш час.
Скоріш повітря ти мечем пораниш,
Ніж плоть мою. Бий краще по вразливих
Шоломах,— зачароване моє
Життя ніхто з народжених від жінки
Не зможе відібрати.
Макдуф Розчаруйся!
Нехай тобі твій пан, диявол, скаже:
Із лона материнського дочасно
Макдуфа вийнято.
Макбет Прокляття язику, що мовив це!
Слова твої мою зламали мужність.
Не вірю більше демонам підступним,
Які двозначними словами вміють
Вселяти в душу нам надії марні
І гублять нас. Не битимусь з тобою!
Макдуф То здайся, боягузе, і живи,
Щоб стать позорищем усього світу.
Як рідкісну потвору, твій портрет
Повісим на жердині ще й надпишем:
"Дивіться, ось тиран".
Макбет Ні, я не здамся,
Щоб порох з ніг Малкольма цілувати
І слухать черні буйної прокльони!
Хоч ліс Бірнама йде на Дунсінан
І хоч тебе не жінка народила,
А спробую, Макдуфе. Починай.
Мене боронить щит мій бойовий!
Будь проклят той, хто перший крикне: "Стій!"
Виходять б'ючись.
Гамір бою. Відступ. Сурми.
Входять з барабанним боєм і прапорами Малкольм, старий Сівард,
Росе та інші танв й солдати.
Малкольм Я сподіваюсь, друзі всі вернулись?
Сівард Навряд чи всі. Та бачу, перемогу
Не так-то й дорого ми здобули.
Малкольм А де ж Макдуф і де ваш син відважний?
Росе
(до Сіварда)
Ваш син, мілорде, борг бійця сплатив;
Допіру встигши з хлопця мужем стати,
Довів одвагу й доблесть у бою,
Поліг як муж.
Сівард його убито?
Росе Так,
Забрали з поля мертвим. Ви ж печалі
Не міряйте відвагою його,
Щоб не була й печаль така ж безмірна.
Сівард Його не в спину ранено?
Росе У груди.
Тепер він воїн господа! Коли б
Синів було у мене, як волосся,
То кращої б їм смерті не бажав.
Ось мій по ньому подзвін.
Малкольм Вартий він
Ще більшого, і я йому воздам.
Сівард Чого ждать більшого? Поліг він славно,
Свій борг сплатив. Господь хай буде з ним!
А ось хто втіху нам несе усім.
Входить Макдуф з Макбетовою головою.
Макдуф Вітання королю! Ти — наш король.
Ось голова тирана. Край наш вільний.
Круг тебе — пери, квіти королівства.
Серця їх із твоїм у згоді б'ються,
І всі їх голоси з моїм зіллються:
"Нехай живе Шотландії король!"
Всі Нехай живе Шотландії король!
Фанфари.
Малкольм Не зволікаючи, належно вам
Віддячимо за вияви любові.
Шановні таїш й родичі, віднині
Ви графи — ще в Шотландії ніхто
Такого титулу не мав. Нам треба
(Щоправда, це так швидко не зробити)
На батьківщину повернути друзів,
Що від недремної втекли сваволі.
Скарати посіпак усіх тирана
І королеви-відьми,— чув, вона
На себе зважилась накласти руки.
Здійснити це, а поступово* інше,
Все, що належить, маєм на меті,
Хай нам поможуть небеса святі.
Всім дякуєм.