Макбет - Шекспір Вільям

І хай кружляє чара
Довкіл стола.
(Підходить до дверей)
Твоє в крові обличчя.
Убивця Це Банко кров.
Макбет їй краще на тобі,
Аніж у ньому. Ну, готово все?
Убивця Так, володарю. Сам йому горлянку
Я перетнув.
Макбет Ти гарний горлоріз.
Незгірш і той, хто Флінса порішив.
Якщо це ти — тобі немає рівних.
Убивця Владарю, Флінс утік і врятувався.
Макбет
(убік)
Я хворий знов... Я був цілком здоровий,
Твердий, як мармур, як скала незрушний,
Нестримний, вільний, як у полі вітер.
Тепер же сумнівами й ницим страхом
Пригнічений і скутий. Банко мертвий?
Убивця Так, володарю; у рову лежить він.
На голові у нього двадцять ран,
Найменша з них смертельна.
Макбет
(убік)
Що ж, спасибі.
Так, гад поліг, гадюченя ж втекло.
Й воно отрути з часом набереться,
Хоч ще беззубе.
(До вбивці)
Що ж, іди. Ми завтра
Ще поговоримо.
Убивця виходить.
Леді Макбет Мій володарю,
Ви неуважні до гостей. Коли ж
Господар непривітний, то й бенкет
На страву схожий, куплену за гроші.
Наїстись можна й дома, а в гостях
Припрошення — найкраща із приправ.
Без цього прісне все.
Макбет Докір приємний.
(До гостей)
Всі призволяйтесь, друзі, на здоров'я.
Леноко Величність ваша чи не зволить сісти?
8'являеться дух Банко і сідає на місці, призначенім для Макбета.
Макбет Тут був би зібраний весь цвіт країни,
Якби наш славний Банко не спізнився.
Коли б виною тут лише нечемність,
А не біда в дорозі!
Росе Негаразд
Він учинив, зламавши слЬво. Просим
Нас вшанувать, владарю, сівши з нами.
Макбет Немає ж місця...
Лвноке Ось, владарю, вільне.
Макбет Та де ж?
Леноко Ось тут. І що вас так хвилює?
Макбет Хто це вчинив?
Ленокс Що саме, наш королю?
Макбет Що винен я, не можеш ти сказати,
Чого ж киваєш чубом ти кривавим?
Росе Його величності недобре. Встаньмо
Й ходімо звідси.
Леді Макбет Не турбуйтесь, друзі.
Це змалку в нього. Та прошу, сідайте.
Усе минеться за хвилину, й він
Отямиться. Уваги не звертайте,
Щоб довше напад'не тривав. Самі
Без нього бенкетуйте.
(До Макбета)
й ти — мужчина?
Макбет Так, і безстрашний, бо дивитись можу
На те, чого жахнувся б сам диявол.
Леді Макбет Дурниці все! То страху плід уявний,
Як той примарний ніж, що до Дункана
Водив тебе. Холодний піт, тремтіння —
Ця страху справжнього подоба — личить
Жінкам лиш, що узимку при каміні
Від бабських вигадок аж полотніють.
Ганьба! Та на тобі лиця немає!
То ж ти порожнього злякався крісла!
Макбет Поглянь, поглянь! Що бачиш ти?
(До духа Банко)
Що скажеш?
Ти знов киваєш? Краще говори.
Якщо могили й склепи нам вертають
Похованих, хай цвинтарем нам будуть
Утроби коршаків.
Дух зникає.
Леді Макбет Ти збожеволів.
Макбет Клянусь, його я бачив!
Леді Макбет Посоромся!
Макбет Кров і раніш лили, в старому світі,
Коли законів люди ще не знали;
Були й пізніше вбивства, про які
Згадати страшно. Та, було, розколють
Людині черепа, вона помре —
Тут і кінець всьому. Тепер же, мавши
Аж двадцять ран смертельних на чолі,
Встає з труни й зганяє нас із крісла.
А це страшніше за саме убивство.
Леді Макбет Владарю, гості ждуть.
Макбет Пробачте, друзі,
Задумавсь трохи я. Ви не дивуйте
З моєї хворості. До неї звикли
Мої найближчі. Перше ніж сідати,
За всіх я вип'ю. Наливайте вщерть.
П'ю за здоров'я цілого стола
І Банко, друга нашого. Як жаль,
Що тут його нема! За вас усіх!
За нього і за всіх!
Лорди Здоров'я ваше!
Дух повертається.
Макбет Згинь? Щезни із очей! Вернися в землю!
Застигла кров твоя, без мозку кості,
Незрячий погляд твій, якого з мене
Не зводиш ти.
Леді Макбет Прошу пробачить, пери,-
Звинайний знову напад, більш нічого,
Та жаль, що зіпсував нам святкування.
Макбет Я все посмію, що людина сміє.
З'явись, як скошланий ведмідь російський,
Як грізний носоріг, гірканський тигр
Чи в іншім вигляді,— не затремтить
У мене жоден нерв. Чи стань живий
І виклич на двобій,— якщо я зблідну,
Тоді мене дівчиськом назови.
Геть звідси, привиде жахливий, геть!
Згинь, пропади, смішна примаро!
Дух зникає.
Зник він,
І знов — людина я. Сідайте, лорди.
Леді Макбет Але своїм поводженням чудним
Збентежили ви наш бенкет веселий.
Макбет Та це ж не в небі літньому хмарини,
Щоб їх побачить і не дивуватись!
Мене вражає інше — як це ви
На явища ці дивитесь спокійно
И рум'янці з ваших щік не сходять, я ж
Від жаху блідну весь.
Росе Які, владарю,
То явища?
Леді Макбет Не розмовляйте з ним,
Бо гіршає йому. Ці запитання
його дратують. Отже, на добраніч.
Розходьтеся без чиношанування.
Ленокс Бажаємо здоров'я й на добраніч
Його величності.
Леді Макбет Всім на добраніч.
Виходять усі, крім Макбета і леді Макбет.
Макбет Він прагне крові... Адже кров — за кров!
Колись, бувало, рухалось каміння,
Дерева розмовляли й віщунам
Круки, сороки, галки викривали
Прихованих убивць... Котра година?
Леді Макбет Із ніччю вже змагається світанок.
Макбет Ну, що ти скажеш? Той Макдуф посмів
До мене не прийти.
Леді Макбет Ти посилав
По нього?
Макбет Ще пошлю. Та дещо чув я —
В усіх домах є в мене серед слуг
Підкуплені. Отож подамся вранці
До віщих я сестер— хай скажуть більше.
Довідаюсь про все, вже будь що буде —
Всі засоби однакові для мене.
Готовий до найгіршого я нині,
Адже давно в крові я по коліна.
Вперед по цій дорозі легше йти,
Ніж поворотну путь собі знайти.
Ще тільки плани мозок мій складає,
А вже рука здійснити їх жадає.
Леді Макбет Забув ти сон — всього живого втіху.
Макбет Ходімо спати. Всі мої тривоги —
Лиш новака розгублення убоге.
Нам досвіду бракує в цих ділах.
Виходять.
СЦЕНА 5
Пустир. Гримить грім.
Входять три відьми і назустріч їм Г є к а т а.
1-а відьма Що сталось? Ти розгнівана, Гекато?
Геката Відьми! Та як не гніватись, коли,
Бундючні й легковажні, ви змогли
Так повестися, що Макбет
Став смерті осягать секрет?
А я, цариця всіх примар
І господиня ваших чар, . .
Вигадниця гріхів і зла,
При тім присутня не була!
Найгірше, що— робота ця
Не для такого молодця,-
Забуде все і буде йти
Лише до власної мети.
Та годі. Йдіть. Біля печер,
Де тьмяно Ахерон тече,
Зустріньмось вранці. Він прийде
Дізнатися, що далі жде.
Вам зілля слід приготувать
І все, що треба для заклять.
Я ж до зорі лечу в пітьму,
Щоб лихо чаклувать йому.
Скінчімо зрання всі дива.
Хай з рога місяця сплива
Росинка— я спіймаю вмить,
Ще й до землі не долетить;
Перетворю я на льоту
В магічних духів краплю ту,-
Оманливі, вони зростуть,
Зухвальцю вкажуть згубну путь.
Він знехтує і долю, й страх,
Надмір зросте в своїх очах;
А самовпевненість завжди
Призводить смертних до біди.
Музика і спів за сценою.
Мій дух-маля мене гукає нині.
Дивіться — ген чекає на хмарині.
(Зникає)
1-а відьма Вона повернеться невдовзі, квапмось.
Виходять.
СЦЕНА 6
Форрес. Кімната в палаці.
Входять Ленокс та інший лорд.
Ленокс Суть слів моїх би зрозуміли, далі
Самі вже збагнете. Скажу лише —
Це дивні речі. Був Дункан величний
Оплаканий Макбетом, як помер...
Відважний Банко надто пізно йшов,-
Його, сказати можна, Флінс убив,
Бо Флінс утік. Не слід ходити пізно.
Хто не вважатиме жахливим вчинок
Малкольм-а й Дональбайна, що убити
Посміли короля? Ганьба!
Як це Макбета засмутило! Він
В святому гніві вбив двох слуг негідних,
Невільників пияцтва, сну рабів.
Хіба не благородно це, не мудро?
Вони ж бо відмагатись почали б
І всіх обурили б. Так, до ладу
Все вийшло в нього; і якби вдалось,
Якби — не приведи господь! —спіймати
Дунканових синів, вони узнали б,
Як батька убивать; і Фліис — також.
Але тихіш, бо за слова сміливі
І за відмову бути на бенкеті
Макдуф опальним став. Де він тепер,
Не знаєте?
Лорд Дунканів син, в якого
Тиран родинне право відібрав,
Вже при англійському дворі; до нього
Так доброзичливо Едвард поставивсь,
Мов не позбавила його недоля
Високого становища. Макдуф
Подавсь туди ж, до короля святого
Просити, щоб Нортемберленд і Сівард,
До битв охочий, при благословенні
Всевишнього дали нам змогу знов
Спокійно їсти м'ясо, мирно спати,
В свята й під час бенкетів не боятись
Ножів кривавих, почуватись гідно,
Чого ми так жадаємо. Ця звістка
Макбета розгнівила так, що він
Став напад готувать.
Ленокс Але Макдуфа
Він кликав?
Лорд Так. Та той сказав: "Нізащо!"
Гонець лице понуро відвернув
І пробурчав щось на зразок: "Про це
Іще ти пошкодуєш".
Ленокс Так, Макдуфу
Остерігатись треба, обережно
Поводитись. Нехай же ангел божий
Веде його до Англії, щоб швидше
Благословенним краєм знову стала
Земля стражденна, що її рука
Лиха гнітить.
Лорд Моя молитва з ним.
Виходять.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА І
Печера. Посередині кипить казан. Лунає грім.
Входять три відьми.
1-а відьма Тричі нявкнув мурий кіт.
2-а відьма Тричі й ще раз писнув кріт.
3-я відьма Крики гарпій — час, пора.
1-а відьма В коло всі, й що де знайшла,
Кидай кожна до котла.
Жаба та, що тридцять днів
Прокуняла між корчів
Та слизьку збирала їдь,
Перша хай в котлі кипить.
Всі Булькай, пахкай, чахкай, чан!
Зварюйсь, трута і дурман!
2-а відьма Шкіру й плоть отруйних змій
Кидай у казан мерщій!
Пса язик, сови перо,
Лапки жаб, кота ребро,
Клапоть шерсті кажана,
Крука дзьоб — до казана!
Хай кипить-шумує чан,
Труйний хай іде туман!
Всі Булькай, пахкай, чахкай, чан!
Зварюйсь, трута і дурман!
3-я відьма Хвіст дракона, вовчий зуб,
Цвіт дуриці, відьми труп
І сріблястий пагін-тис,
Що зростив похмурий ліс,
Хрящ акули, жовч козла,
Нехристи печінка зла,
Ніжні пальчики байстряти,
Що в яру зарила мати,
Тигра тельбухи закляті,
Рот татарський, турка ніс,
Все — в казан, хто що приніс.
Всі Булькай, пахкай, чахкай, чан!
Зварюйсь, трута і дурман!
2-а відьма Влиймо згуслу мавпи кров,
Щоб навар наш захолов.
Вхоаить Г ек а т а.
Геката Чудово! Я хвалю усіх;
Немало обіцяю втіх.
Хай все дозріє в казані,-
Як ельфи й феї чарівні,
Почнімо танці і пісні.
Музика і спів.
2-а відьма В мене пальці засвербіли —
Щось недобре прилетіло.
Увійди, хто йде сюди.
Входить М а к б є т.
Макбет Ну, що тут потай робите ви, чорні
Нічні потвори?
Всі Діло без імення.
Макбет Я чаруванням вашим, відкіля б
Воно не йшло, вас нині заклинаю:
Хай ваша відповідь шаленим вихром
Дзвіниці валить, хвилями у морі
Хай розбиває й топить кораблі,
Хліба толочить, вирива з корінням
Дуби в лісах, хай падають твердині
На голови захисників, палаци
І піраміди схиляться до власних
Основ, скарбницю зародків природа
Спустошить всю,— ви на мої питання
Відповідайте.
1-а відьма Що ж, кажи.
2-а відьма Запитуй.
3-я відьма Ми відповідь дамо.
1-а відьма ЇЇ від нас
Чекаєш чи від старших?
Макбет Клич сюди їх.
1-а відьма Кров свині, що з'їла, клята,,
Навіть власні поросята,
Вбивці-шибеника лій —
В полум'я.
Всі Сюди мерщій
І великий і малий.
Грім.