Воно - Кінг Стівен

Долоня була мозолястою і важкою, але в ту мить вона була також лагідною.

— Годі, годі. Не варто так заходитися, богатирю. Мужливо, все не так уже й погано, поки що, принаймні; мо', я перебільшив троха, щоб ви второпали, що я кажу. Мене послали сюди подивитися, чи не повалило, бува, вітром дерево поперек потоку. Таке трапляється час від часу. Не доконче треба комусь, окрім мене та вас п'ятьох, знати, що справа тут зовсім не в тім. Маємо важливіші‘речі, якими варт непокоїтися цими днями у нашому місті, аніж маленький водяний затор. У рапорті я вкажу, що знайшов завалене місце й кілька хлопчаків прийшли мені на допомогу, щоби розчистити течію. Та не чекайте, що я вкажу ваші імена. Ви не отримаєте жадних похвальних грамот за зведення греблі в П'стовищі.

Містер Нелл роздивлявся на п'ятірку перед ним. Бен гарячково витирав собі очі хусточкою; Білл задумливо дивився на греблю, Едді тримав у руці інгалятор; Стен стояв близенько до Річі, тримаючи руку в того на зап'ястку, готовий стиснути — боляче, — якщо Річі викаже бодай крихітну ознаку бажання промовити щось інше за "щиро вам дякуємо".

— Вам, хлопці, зовсім нема чого робити в такому брудному місці, як тут, — провадив далі містер Нелл. — Тут, мабуть, плодяться шіісят видів різних хвороб. — ("Плодяться" в нього прозвучало як "плояться", як оте, що дехто з дівчаток роблять своєму волоссю вранці). — Поряд отам звалище, ручаї повні сечі та змивків, всякої гиді й помиїв, комашня та зарості ожини, багнища… зовсім нема вам чого робити в такому брудному місці, як тут. Чотири чистеньких міських парки для вас, хлоп'ятка. Грайтеся собі в м'яча цілісінький день… а я мушу ловити вас тут. Їйсусе Христе!

— Н-н-нам п-п-под-д-добається т-т-тут, — промовив Білл іненацька, і то виклично. — К-к-коли ми гра-а-аємося тут, н-н-ніхто нас н-н-не нап-п-пружує.

— Що це він каже? — запитав містер Нелл у Едді.

— Він каже, що, коли ми приходимо сюди, нас ніхто не напружує, — промовив Едді. Голосом тоненьким, з присвистом, але безпомилково твердим. — І він правий. Коли такі, як ми, хлопці ідуть у парк і кажуть, що хочуть пограти в бейсбол, інші хлопці нам кажуть: звичайно, хочете бути другою базою або третьою?

Річі захихотів: "Едді утнув класну штуку! І… Ось І Маєте!"

Містер Нелл мотнув головою, щоб подивитись на нього.

Річі стенув плечима:

— Вибачте. Але він правий. І Білл правий також. Нам тут подобається.

Річі подумав, що містер Нелл на це знову розсердиться, але сивочолий коп його здивував — здивував їх усіх — усмішкою.

— Ейа, — гмикнув він. — Мені й самому тут подобалося хлопцем, то й я тут гуляв. І я вам не заборонюю. Але слухай-но, ви, що я вам зара' кажу. — Він наставив на них пальця, і всі дивилися на копа серйозно. — Якщо ви прихо'ите сюди гратися, ви прихо'ите тіки такою зграєю, як оце зара. Разом. Ви мене зрозуміли?

Вони кивнули.

— Це значить завше разом. Ніяких ігор у схованки, коли ви розбиваєтеся по одному, й одному, й одному. Всі ви знаєте, що відбуває'ся в нашому місті. І однаково, я вам не заборонюю приходити сюди, головно тому, бо ви однаково сюди приходитиме. Але заради вашого власно'о добра, тут, чи будь-де ще, тримайтеся зграєю. — Він поглянув на Білла. — Ти не погоджуєшся зі мноу, юний Майстре Білл Денбро?

— Н-н-ні, сер, — заперечив Білл. — Ми бу-у-удемо р-р-ра-азом.

— Мені це годиться, — сказав містер Нелл. — Твуя запорука на це.

Білл простяг руку, і містер Нелл її потис.

Річі відштовхнув Стена й виступив наперед.

— Їй-же-ж-Боженьки, містере Нелл, ви є принц серед люди, тіки ви й є! Пречу'есний чоувік! Пречу'есний, пречу'есний чоувік! — викинувши вперед руку, він вхопив ірландця за його велетенську лапу й почав її люто трясти, весь час скалячись. Отетерілому містеру Неллу цей хлопчик здався плюгавою пародією на Франкліна Д. Рузвельта.

— Дякую тобі, хлопчику, — сказав містер Нелл, забираючи свою руку. — Ти-бим мав попрацювати ще троха над цим. Поки що ти скидаєсся вимовою на ірландця, як Граучо Маркс.[353]

Інші хлопці розсміялися, головним чином з полегшення. Ба навіть сміючись, Стен кинув на Річі докірливий погляд: "Подорослішай, Річі!"

Містер Нелл поручкався з усіма, міцно стиснувши наостанок руку Бена.

— Тобі нема чо'о соромитися, крім поганого вибору місця, богатирю. А щодо цього, отут… ти побачив, яко це зробити у якійсь книжці?

Бен похитав головою.

— Отак просто сам додумався?

— Так, сер.

— Ну, якщо так, не марнуй ся на лайно! Ти таки будуватимеш гарні речі колись, я не маю сумнівів. Але П'стовище не місце для цього. — Він роззирнувся довкола задумливо. — Жодної гарної речі не вдіється тут ніколи. Гниле місце, — він зітхнув. — Розламайте її, хлопчики дорогенькі. Розламайте її зараз же. А мені краще посидіти отам у холодочку, під оцим кущем, отуточки, перечасувати, поки ви теє робит'мете.

Промовляючи останні слова, він іронічно поглянув на Річі, немов запрошуючи того до чергового маніякального вибуху.

— Так, сер, — смирно відгукнувся Річі, і ото й усе. Містер Нелл кивнув, задоволений, і хлопчаки взялися до роботи, цього разу звертаючись до Бена, щоб показав їм, як найшвидше зруйнувати те, що він перед тим був показав їм, як будувати. Тим часом містер Нелл видобув у себе з-під кітеля коричневу пляшку й зробив з неї добрячий ковток. Закашлявшись, він вибухово видихнув повітря і позирнув на хлопців сльозливими, добродушними очима.

— І що ж ви там мусіте-бим тримать у тій пляшці, сер? — запитав Річі з того місця, де він стояв по коліна в воді.

— Річі, ти коли-небудь можеш заткнутися? — прошипів Едді.

— Оце? — подивися містер Нелл на Річі злегка здивовано, а потім знову на пляшку. На тій не було жодної, хоч якоїсь етикетки. — Це божественні ліки від кашлю, синку мій. А тепер, нумо подивимось, чи вмієш ти гнути спину бодай строха так само швидко, як метляєш своїм язиком.

З

Пізніше Білл із Річі йшли разом по Вітчем-стрит. Білл штовхав Сілвера; після будівництва, а потім і руйнування греблі в нього просто не було тієї енергії, якої потребувало виведення Сілвера на крейсерську швидкість. Обидва хлопці були брудними, розкуйовдженими й доволі вимотаними.

Стен запитував у хлопців, чи не хочуть вони піти до нього додому, пограти у "Монополію" або в "Парчизі",[354] чи ще у щось, але нікому з них не схотілося. Уже вечоріло. Бен утомленим і пригніченим голосом сказав, що піде додому, дізнається, чи не повернув хто-небудь його бібліотечні книжки. Він на це трохи сподівався, оскільки в Деррійській бібліотеці наполягали, щоб на кожній картці в кишеньці книжки разом з ім'ям була написана також домашня адреса абонента. Едді сказав, що збирається дивитися по телевізору "Рок-шоу", тому що там мусить виступати Ніл Седака, а він хоче побачити, чи Ніл Седака негр.[355] Стен зауважив Едді, щоб той не був дурником, Ніл Седака білий, а те, що він білий, можна зрозуміти просто слухаючи його. Едді ж заявив, що нічого не можна зрозуміти, просто їх слухаючи; він до минулого року був цілком упевнений, що Чак Беррі білий, але коли побачив його у "Бендстенді", той виявився негром.[356]

— Моя мати досі думає, ніби він білий, і то добре, — сказав Едді. — Якщо дізнається, що він негр, вона може мені більше не дозволити слухати його пісень.

Стен заклався з Едді на чотири випуски коміксу, що Ніл Седака білий, і вони вдвох ворушили додому до Едді, щоб розв'язати цю проблему.

Отак, залишившись самі, Білл із Річі й ішли в тому напрямку, який перегодом приведе їх у дім до Білла, й наразі обидва майже не балакали. Річі уловив себе на думках про історію Білла з фотографією, яка повернула голову й підморгнула. І, попри втому, йому народилась одна ідея. Ідея божевільна… але була в ній певна привабність.

— Біллі, хлопчику мій, — почав він. — Давай на хвильку зупинимося. Віддихаємось. Я мертвий.

— Не т-т-твоє щастя, — відповів Білл, але зупинився, обережно поклав Сілвера на край зеленого моріжка Деррійської богословської семінарії, й обидва хлопчики сіли на широких кам'яних сходах, що вели вгору до розложистої вікторіанської будівлі з червоної цегли.

— Що з-з-за д-д-день, — промовив Біллі похмуро. Під очима в нього набрякли темно-пурпурні плями. Обличчя було блідим і знесиленим. — Тобі краще з-з-зателефонувати додому, коли ми п-п-прийдемо д-д-до мене. Щоб т-т-твої не х-х-хвилювались.

— Йо. Ще б пак. Послухай, Білле…

Річі замовк на мить, думаючи про Бенову мумію, про прокаженого Едді та про те, що ледве не розповів їм Стен. На мить щось сплеснулося у нього в голові, щось про ту статую Пола Баньяна біля міськради. Але ж то був усього лише сон, помилуй Господи.

Він відкинув геть ті думки й виклав:

— Давай зайдемо до тебе додому, як ти на це? Подивимося на кімнату Джорджі. Я хочу побачити ту фотографію.

Білл подивився на Річі шоковано. Він намагався щось сказати, але не зміг; просто занадто великим було його потрясіння. Спромігся лише дико закивати головою.

Річі сказав:

— Ти чув розповідь Едді. І Бенову розповідь. Ти віриш у те, що вони розказували?

— Я н-н-не з-з-знаю. Я д-д-думаю, вони д-д-дійсно могли щось таке б-б-бачити.

— Йо, я теж. Усі ті діти, яких убили тут, у нас, я думаю, кожне з них могло б щось таке розказати. Єдина різниця між Беном з Едді й тими дітьми — це те, що Бена й Едді не впіймали.

У Білла скинулись угору брови, але не помітно було великого здивування. Річі припустив, що Білл і сам про це уже встиг подумати. У балачці він був не вельми справним, але аж ніяк не тупим.

— Ну, то давай поміркуємо трішки, Великий Білле, — продовжував Річі. — Хтось міг би перевдягатися в клоуна та вбивати дітей. Я не знаю, навіщо, але ніхто не може сказати, чому божевільні щось таке роблять, правильно?

— П-п-п…

— Правильно. Це не дуже відрізняється від того, що робить Джокер у коміксі про Бетмена, — просте озвучування вголос власних ідей уже збуджувало Річі. Він на мить загадався, чи він оце зараз намагається щось довести, чи просто розкидає димову завісу зі слів, щоб отримати можливість побачити ту кімнату, ту фотографію. Хоча, зрештою, це, либонь, не мало значення. Зрештою, просто побачити, як очі Білла також загораються збудженням, уже достатньо.

— Але як с-с-сюди тулиться ф-ф-фотографія?

— А сам ти як вважаєш, Біллі?

Тихим голосом, не дивлячись на Річі, Білл сказав, що не вважає, ніби фотографія має щось до діла з тими вбивствами.

— Я гадаю, то п-просто п-п-привид Д-д-джорджі.

— Привид просто у фотографії?

Білл кивнув.

Річі поміркував про це.