Дон Жуан - Мольєр

Ви вважаєте, що це може стати на заваді нашій помсті? Ті послуги, що їх зробила нам ворожа рука, нічого не варті й ні до чого нас не зобов’язують. Якщо рівняти послугу до тяжкої кривди, то ваша вдячність, брате мій, за таких обставин просто кумедна, а оскільки честь безмежно дорожча за життя, то ми, власне кажучи, нічим не завдячуємо цій людині, яка врятувала нам життя, але позбавила нас честі!..

Дон Карлос. Я дворянин, брате мій, і знаю, яка існує різниця між життям і честю, і вдячність за послугу аж ніяк не стирає в мені почуття тяжкої образи, але дозвольте мені відразу повернути йому те, що він мені позичив: дозвольте віддячити йому за врятоване мені життя, відклавши нашу помсту; хай тішиться він ще кілька днів плодами свого доброго діла!

Дон Алонсо. Ні, ні… Відкладати нашу помсту — це. була б непростима необачність, а такої нагоди може й не трапитися вдруге. Небо нині її. нам посилає, і ми повинні скористатися з цього якнайкраще. Коли честь смертельно поранено, всі інші міркування не до речі, і якщо ви відмовляєтеся взяти участь у такій справі, ви можете собі йти і полишити на мене самого честь цієї славної помсти.

Дон Карлос. Благаю вас, брате…

Дон Алонсо. До чого стільки зайвих балачок! Він мусить умерти!..

Дон Карлос. Спиніться, брате, кажу вам! Я не допущу замаху на його життя! Присягаюся небом, що захищатиму його проти кожного, хоч би хто там був, захищатиму його моїм життям, тим самим життям, яке він щойно врятував, і для того, щоб ви могли влучити в нього, вам доведеться спочатку проколоти мене.

Дон Алонсо. Як?! Ви стаєте на бік нашого ворога — проти мене? Замість того, щоб з’єднатися зі мною в єдиному чутті люті, що охоплює мене, коли я його бачу, ви виявляєте до нього почуття лагідні й доброзичливі?

Дон Карлос. Брате, будьмо розважливі у справедливій справі. Помстимося за нашу честь без тієї несамовитості, яка охоплює вам душу. Будьмо господарями над нашим серцем. Нехай же наша відвага, вільна від люті, слухається навіяння ясного розуму, а не поривів сліпого гніву… Я хочу, брате, покрити мій борг перед ворогом і сплату цього боргу вважаю за найперший мій обов’язок. Якщо ми відкладемо нашу помсту, вона від того не втратить своєї сили; навпаки, вона ще виграє, і коли ми не вчинимо цього зараз, наша помста ще справедливішою постане перед цілим світом згодом.

Дон Алонсо. О, яка незбагненна слабкість і яке жахливе засліплення — піддавати такому страшному ризику інтереси власної честі заради безглуздої думки про химерні обов’язки!

Дон Карлос. Ні, брате, не турбуйтесь… Якщо я роблю помилку, я зумію виправити її і беру на себе піклування про нашу честь. Я знаю, чого вона вимагає від нас, і ця відстрочка на один день, до якої мене зобов’язує моя подяка, ще збільшить моє палке бажання виконати повинність честі. Дон Жуане! Ви бачите, що я намагаюся віддячити вам за те добро, яке ви мені вчинили. На підставі цього ви можете" зробити висновки й про інше і вірити, що я з однаковим запалом повертаю всі мої борги і що за образу я віддячу вам так само ретельно, як і за доброчинність… Я не вимагатиму від вас, щоб ви тут ось відразу пояснили нам свої почуття, і даю вам волю обміркувати на дозвіллі, що саме ви вирішите робити надалі. Ви добре знаєте, яку тяжку образу ви нам заподіяли, і я здаюся на ваш суд — визначайте самі, якої сатисфакції вона вимагає. Щоб кас задовольнити, є засоби тихомирні, а є й жорстокі, й криваві, проте, зрештою, на чому б не спинився ваш вибір, ви дали мені слово, що Дон Жуан не ухилиться від зустрічі в нами. Не забувайте про це, прошу вас, і пам’ятайте, що в будь-якому іншому місці я мушу дбати тільки про мою честь!..

Дон Жуан. Я нічого не вимагав від вас і виконаю те, що обіцяв.

Дон Карлос. Ходімо, брате, хвилина поблажливості не чинить ніякої шкоди суворій невблаганності нашого обов’язку.

ЯВА 6

Дон Жуан, Сганарель.

Дон Жуан. Де ти там, Сганарелю?

Сганарель (виходячи із своєї схованки). Що накажете?

Дон Жуан. Як, шахраю! Ти тікаєш, коли на мене нападають?

Сганарель. Пробачте мені, паночку; я ж був отутечки, зовсім близесенько. Ця одежина, мабуть, діє як проносне: нап’ясти її на себе — однаково що ліків ковтнути…

Дон Жуан. Ото зухвалець! Хоч би прикривав свою полохливість якимось пристойнішим покривалом. А чи ти знаєш, кому я врятував життя?

Сганарель. Я? Ні…

Дон Жуан. Братові Ельвіри.

Сганарель. Бра…

Дон Жуан. Він людина цілком порядна, поводився як слід, і мені дуже шкода, що ми не поладнали між собою.

Сганарель. Вам було б легко все це виправити.

Дон Жуан. Так, але від моєї пристрасті до доньї Ельвіри не лишилося вже й сліду, і взагалі будь-які обіцянки зовсім мені не до душі. В коханні я люблю свободу, ти ж це знаєш, і ніколи б не зважився замкнути своє серце в чотирьох стінах. Я вже казав тобі двадцять разів, що маю природжений нахил линути душею до всього того, що мене вабить. Серце моє належить усім красуням, і всі вони можуть по черзі здобувати його і володіти ним. стільки, скільки їм пощастить. Стривай-но, що то за чудова будівля, — бачиш, он там, поміж деревами?

Сганарель. Ви не знаєте?

Дон Жуан. Ні, не знаю.

Сганарель. Та-а-ак… То склеп, що його замовив для себе командор незадовго перед тим, як ви його вбили.

Дон Жуан. Ах! Твоя правда. Я й не знав, що він тут. Усі навперебій розповідали мені чудеса про цю споруду та командорову статую, — мені хочеться піти подивитись…

Сганарель. Пане, не ходіть туди…

Дон Жуан. Чому?

Сганарель. Це нечемно — йти дивитися на людину, яку ви вбили.

Дон Жуан. Навпаки, я хочу скласти цей візит на знак чемності, і командор повинен прийняти його дуже ласкаво, якщо він вихована людина. Ну, давай увійдемо.

Склеп розчиняється, видно статую командора.

Сганарель. Ох, як же тут пишно! Які статуї! Який мармур! Які колони! Ох, як же пишно! Що ви на це скажете, паночку?

Дон Жуан. Скажу, що я ще не бачив, щоб честолюбство мерця сягало так далеко… Дивна річ — людина, яка задовольнялася за життя більш-менш скромним житлом, раптом схотіла мати таку розкіш, коли вона вже їй ні до чого.

Сганарель. А ось і командорова статуя.

Дон Жуан. Сто чортів! Який чудовий вигляд має він у цьому вбранні римського імператора!

Сганарель. Їй-право, пане, прегарна робота! Чисто як живий, тільки що не говорить… Він так зиркає на нас, що я, мабуть, добре злякався б, коли б я був тут сам. Здається мені, що й йому не дуже приємно нас бачити.

Дон Жуан. Та-негаразд; це означало б, що він погордував моїм візитом. Запитай у нього, чи не бажає він завітати до мене на вечерю.

Сганарель. Я гадаю, що він цього не потребує…

Дон Жуан. Запитай, кажу тобі!

Сганарель. Жартуєте ви, чи що? Та це ж збожеволіти треба, щоб ото так собі, з доброго дива, розмовляв ти із статуєю!..

Дон Жуан. Роби, що я тобі кажу.

Сганарель. От химерна примха!.. Сеньйоре командоре… (Набік). Таку дурницю роблю, що аж самому з себе смішна!.. Але так наказує мені мій господар. (Голосно). Сеньйоре командоре, господар мій Дон Жуан запитує вас, чи не зробите ви йому честі завітати до нього на вечерю?..

Статуя киває головою.

Ай!..

Дон Жуан. Що таке? Що з тобою? Та кажи ж! Чого ж ти мовчиш?..

Сганарель (киваючи головою, як статуя). Статуя…

Дон Жуан. Ну! Далі! Що ти хочеш сказати, негіднику?

Сганарель. Таж я кажу вам, що статуя…

Дон Жуан. Ну, далі, далі!.. Що там статуя? Я тебе вб’ю, якщо ти не скажеш.

Сганарель. Статуя подала мені знак.

Дон Жуан. А. хай тебе чорти візьмуть, ледацюго ти паскудний!

Сганарель. Вона подала мені знак, кажу ж вам… Хрест мене вбий, на власні очі бачив! Підіть побалакайте з нею самі, якщо не вірите… Може…

Дон Жуан. Ходім, пройдисвіте, ходім. Я доведу тобі, я покажу тобі, я кий ти боягуз. Гляди мені!.. Чи не бажає сеньйор командор завітати до мене на вечерю?

Статуя ще раз киває головою.

Сганарель. Я й десяти пістолів не дав би за таку розвагу… То як же, пане?

Дон Жуан. Назад!.. Ходімо звідси.

Сганарель (сам). Ось вони, оті вільнодумці, які ні в що не хочуть вірити!

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена являє собою покої Дон Жуана.

ЯВА 1

Дон Жуан, Сганарель, Раготен.

Дон Жуан (до Сганареля). Як би там не було, покиньмо це. То просто дрібниця! Нас могла ввести в оману мінлива гра світла і тіней, міг підвести якийсь туман, що затьмарив наш зір.

Сганарель. Ех, пане! Не силкуйтеся заперечувати те, що ми бачили на власні очі… Він і справді кивнув головою, — я як зараз усе те бачу, — і я не маю сумніву, що небо, обурене вашим життям, вчинило це чудо, щоб навести вас на розум і, може, врятувати вас від…

Дон Жуан. Слухай! Якщо ти й надалі надокучатимеш мені твоїми дурними повчаннями, якщо ти мені ще хоч слово про це скажеш, я покличу когось, накажу принести батога з волових жил, звелю трьом або й чотирьом міцно тебе тримати та всипати тобі так, щоб ти того довіку не забув. Зрозумів?

Сганарель. Аякже, пане, чудово зрозумів… Ви висловлюєтеся напрочуд ясно; оце-то й добре у вашій вдачі, що ви не любите говорити манівцями, а завжди з’ясовуєте все напрямки.

Дон Жуан. Гаразд. А тепер хай подають мені вечерю, тільки мерщій! Хлопче, стільця!

ЯВА 2

Дон Жуан, Сганарель, Ла Вйолет, Раготен.

Ла Вйолет. Пане, там прийшов ваш постачальник, добродій Діманш, він хоче з вами побалакати.

Сганарель. Маєш!.. Дуже нам треба, щоб іще й кредитор перся до нас із своїми солодкими словами!.. Чого це йому раптом заманулося правити з нас гроші? Чому ти не сказав йому, що пана немає вдома?

Ла Вйолет. Я вже майже годину втовкмачую йому це в голову, та він не хоче вірити і розсівся там, дожидається.

Сганарель. Ну й нехай собі чекає, скільки душенька його забажає.

Дон Жуан. Ні, навпаки, впустіть його. Це дуже погана політика — ховатися від кредиторів. Треба ж їм чимось відплатити, а я знаю секрет, як спроваджувати їх вельми вдоволеними, не давши їм жодного дублона.

ЯВА 3

Дон Жуан, добродій Діманш, Сганарель, Ла Вйолет, Раготен.

Дон Жуан. А, добродію Діманше, заходьте, будьте ласкаві! Який же я радий, що бачу вас, і як розгнівався я на моїх слуг за те, що. вони не відразу провели вас до мене! Я наказав, щоб до мене нікого не впускали, але ж цей наказ аж ніяк не стосується вас: ви маєте право на те, щоб для вас мої двері були відчинені завжди.

Добродій Діманш. Уклінно вам дякую, добродію.

Дон Жуан (до Ла Вйолета й Раготена).