Українська література » Зарубіжна література » Жовтий туман - Волков Олександр

Жовтий туман - Волков Олександр

Читаємо онлайн Жовтий туман - Волков Олександр

— Але в пані Стелли прекрасні стосунки з надзвичайно могутнім племенем Летючих Мавп. Це — страшні звірі, і, коли їхня зграя накинеться на вас, я не ручаюсь за нашу перемогу, незважаючи на всю силу і мужність.

Чарівниця трохи задумалася, звеліла килимові зупинитися, і той нерухомо завис у повітрі.

— Так, я дещо чула колись про Летючих Мавп. З цими створіннями справді краще не зв'язуватися, — погодилась Арахна. — А що ти скажеш на те, аби відвідати Вілліну й зажадати від неї покори?

— Ну нащо вам здалися ці феї? — благально мовив Білан. — Ви самі — фея і, даруйте за відвертість, чудово знаєте, що то за архінеприємний народ! Пані Вілліна, правда, стара, але вона має здатність миттєво переноситися з місця на місце. Зараз вона тут, а через секунду за тисячу миль звідсіля. Як ви зможете перемогти такого невловимого ворога?

— Звичайно, ти маєш рацію! — неохоче визнала Арахна. — Залишимо фей у спокої. Адже, і крім них, у Чарівній країні достатньо земель і народів. Я читала в літописі Кастальо про Марранів. Це найтемніший і відсталий народ у тутешніх краях. Чи не почати нам з Марранів, Білане!

— Почнемо з Марранів, повелителько, — зрадів Білан, хоча, проспавши останні десять літ у Печері, він нічогісінько не знав про події, які відбулися в їхній країні; а ті глави літопису, які про це розповідали, прочитати не встиг.

І Арахна наказала літаючому килимові доставити її в долину Марранів. Через кілька годин льоту килим опустився на одну з гір, що кільцем обступили цю країну.

Великі зміни сталися в долині Марранів відтоді, як її жителі прогнали Вогняного бога Урфіна Джюса. Розправившись із самозванцем, Стрибуни влаштували справжню революцію: вони скинули владу аристократів і перестали працювати на них. Замість колишніх жалюгідних солом'яних куренів, де тулилося простолюддя, в охайних сільцях уздовж прямих вулиць стояли невеличкі, але теплі і затишні хати. З труб курився димок: це свідчило про те, що Маррани позбулися давнього страху перед вогнем і навчилися ним користуватися.

Погано оброблені пшеничні поля вони замінили прекрасними фруктовими гаями, де дерева були обвішані спілими плодами. На схилах гір під наглядом веселих хлопчиків паслися отари корів і овець. І біля коленого сільця обов'язково був волейбольний майданчик — волейбол, спадщина Тіма О'Келлі, став національним видом спорту в Стрибунів.

Коли гігантська чорна фігура Арахни, яка стояла на горі, вирізнилася на блакитному фоні неба, в селах Марранів зчинилася тривога. Жінки і діти поховалися в хатах, а чоловіки збуджено перемовлялися.

Незабаром на дорозі, що вела до центрального поселення Стрибунів, з'явилася фігурка Руфа Білана; набундючившись від гордості, він ішов послом від злої феї. Йому назустріч поспішили Харт, Бойс і Клем, виборні старійшини Марранів. В їхніх руках про всяк випадок були важкі палиці, і Руф Білан злякався. Замість того, щоб заговорити голосно і вагомо, він, тремтячи, пробелькотів, що прийшов від великої чарівниці Арахни з вимогою до них, Марранів, визнати її своєю імператрицею і платити їй щорічну данину.

Старійшини перезирнулися, і Бойс сказав:

— Передай своїй хазяйці, що ми просимо півгодини на роздуми, а потім з'явимося до неї з відповіддю.

Білан зразу підбадьорився і бундючно повернув назад, вважаючи, що справа зроблена.

— Звичайно, ці простаки до смерті злякалися, коли я дуже суворо передав їм вашу вимогу, пані, — доповів він чарівниці. — Вони невдовзі з'являться до вас з покорою, і мова може бути тільки про те, щоб ви наклали на них не дуже велику данину.

Чарівниця подякувала Білану кивком голови і стала чекати. А в хатинках Стрибунів тим часом рух пожвавився. Від хати до хати поспіхом ходили чоловіки, щось передавали один одному, а хлопчаки сновигали дворами, часто нахиляючись до землі.

І ось до гори, на якій стояла Арахна, рушив натовп з кількохсот людей. Дивувало, правда, що в ньому не було ні дітей, ні жінок, ні стариків — тільки дорослі, сильні чоловіки, цвіт племені. Незвичними були і їхні пози: кожним ішов, тримаючи праву руку за спиною, щось приховуючи від ока чаклунки.

Натовп півколом оточив чарівницю, що стояла на літаючому килимі. Вона гордовито дивилася на юрбу, що наближалася; біля її ніг щулився Руф Білан. Старійшини Клем, Бойс і Харт вийшли наперед.

— Чарівнице Арахно, — заговорив голосно Харт, — ви хочете, щоб ми підкорилися вам і платили данину. Але доволі з нас князів, чарівників і богів. Ось наша відповідь! Плі!!!

І Харт скинув праву руку вгору. За його сигналом над натовпом миттєво злетіли і закружляли заряджені пращі, і сотні каменюк зі свистом пронеслись у повітрі.

Три снаряди вцілили в широке чоло чаклунки, два в підборіддя, кілька десятків влучили їй у плечі, груди і живіт, добряча каменюка збила з ніг Руфа Білана.

Напад виявився настільки організованим і раптовим, що Арахна розгубилася. Та коли вона побачила, що Маррани нахиляються за камінням, щоб знову зарядити пращі, вона заволала диким голосом:

— Килиме, неси мене геть звідси!

І килим умить знявся в повітря. Кілька снарядів найметкіших стрільців наздогнали його і пробили в ньому дірки (до речі, від цього піднімальна сила і швидкість килима відчутно зменшилася).

Чаклунка так розізлилася на Білана, що стиснула його в кулаці і мало не розчавила, — а для цього їй потрібно було зробити лише найменше зусилля.

Але збагнувши, що зрадник їй ще знадобиться, вона випустила його і тільки злобно прошипіла:

— Так ось, дурню, яких покірливих Марранів привів ти до мене!

Руф Білан спритно викрутився:

— Якщо вже ваша мудрість не виявила їхнього підступного задуму, то де вже мені, простому смертному, було розгадати його!

Чаклунка прикусила язик. Справді, що візьмеш з Білана, коли вона сама, чарівниця, котра з дитинства призвичаїлася до всіляких хитрощів і викрутасів, потрапила в таку просту пастку!

Щоб відомстити Марранам, Арахна вирішила накликати землетрус. Та оскільки в запалі роздратування вона переплутала заклинання, то і землетрус вийшов нікчемним: з гір скотилося кілька каменів, та ще деінде в хатах з полиць попадав посуд.

Якби Арахна і Руф Білан знали прислів'я далекої північної країни, загубленої за океаном, то вони дуже доречно могли б пригадати таке: "Перша чарка колом".

ГАРМАТА ЛЕСТАРА

відком ганебної невдачі чародійки Арахни виявилася стара мудра сойка. Зметикувавши, що небезпека наступного разу загрожуватиме Фіолетовій країні, сойка негайно розшукала ластівку.

— Лети щодуху до Фіолетового палацу, — наказала вона. — Нехай перша зустрінута тобою подруга передасть естафетою Залізному Дроворубові, що на його країну насувається біда: її хоче завоювати чаклунка зростом зо тридцять ліктів. Нехай Мигуни готуються!

Пташина естафета була звичною справою в Чарівній країні. Її організувала ворона Кагги-Карр, яка була головним начальником зв'язку і мала в цьому великі заслуги.

Тут доречно зазначити, що люди Чарівної країни жили з лісовими звірами і птахами в дружбі. Благодатна природа щедро обдарувала жителів країни врожаями злаків, овочів і фруктів, на їхніх луках паслося стільки домашньої худоби, що зовсім не було потреби в полюванні.

Навпаки, люди часто приходили на допомогу лісовим мешканцям. Коли траплялася засуха і плоди, не дозрівши, падали з дерев, селяни підгодовували звірів і птахів зі своїх запасів.

У свою чергу, звірі і птахи допомагали людям, коли ті опинялися в біді. Такою допомогою була, зокрема, пташина естафета.

Швидкокрила літунка помчала, зі свистом розсікаючи повітря. Вона без труднощів обігнала літаючий килим Арахни, що постраждав від снарядів Марранів. Звістка передавалася естафетою з такою швидкістю, що на три години випередила Арахну.

Яка зчинилася тривога! Адже останній рік після повалення Вогняного бога Марранів Мигуни з усіма сусідами жили в мирі і дружбі. Ніхто нічого не чув про злих чарівниць і чарівників, і, здавалося, ніщо не загрожувало спокою країни.

Однак сумніватися не доводилось. Небезпека наближалася, і небезпека грізна; пташиною естафетою передавалися тільки найважливіші повідомлення, а звичайні донесення доставляли дерев'яні кур'єри, колишні поліцаї Урфіна Джюса.

Залізний Дроворуб щойно пройшов черговий курс диспансеризації. Його заново перебрали, прочистили і змастили всі деталі, набили шовкове серце свіжою тирсою. Він вийшов з майстерні такий відполірований і сяючий, що на нього любо було дивитися.

Дізнавшись від механіка Лестара, маленького дідуся зі жвавими рухами, про наближення біди, Правитель негайно зробив ряд розпоряджень, які свідчили про його розум і великий досвід у військових справах.

На всі сторони побігли гінці з наказом очистити найближчі села, жителі повинні були залишити ферми і сховатися у Фіолетовому палаці за міцними мурами. Пастухи погнали отари в яри, відомі тільки їм самим. Одні воїни, озброївшись луками, зайняли оборонні позиції в кам'яних башточках; інші засіли на даху палацу, ховаючись за димарями; а декотрі причаїлися в засідці за великими валунами, розкиданими вздовж дороги.

Все довкілля Фіолетового палацу швидко набуло вигляду військового табору, готового до облоги.

А механік Лестар зайнявся великою дерев'яною гарматою, тією самою, що колись дозволила Мигунам без бою перемогти дуболомів, налякавши їх одним-єдиним пострілом. Правда, при цьому пострілі гармата тріснула, але Лестар тоді ж полагодив її, натягнувши на ствол залізні обручі. У механіка ще залишився запас пороху, приготовленого одноногим моряком Чарлі Блеком.

Лестар зарядив гармату порохом, а замість картечі насипав усередину погнутих цвяхів, уламків кінських підків та іншого залізного дріб'язку. Гармата була готова до бою. Бомбардир стояв біля неї з палаючим смолоскипом у руці.

Аж ось виринув килим-самоліт, а на ньому гігантська чорна постать чарівниці Арахни, котра цього разу озброїлася величезним стовбуром дерева, вирваним із землі з корінням.

Килим опустився на землю на деякій відстані від палацу, парламентер Руф Білан рушив до Залізного Дроворуба, розмахуючи замість прапора білим рушником, — він поцупив його в спустілій хижі якогось Мигуна.

Дроворуб упізнав Білана. Він презирливо сказав:

— Ага, це ти, запроданцю? Виявляється, тобі не скрутили в'язи в Підземній країні?

— А за що мені їх скручувати? — огризнувся Білан, — Однак тепер мова не про мене, і давай перейдемо до справи.

Відгуки про книгу Жовтий туман - Волков Олександр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: