Спартак - Джованьйолі Рафаелло

Потім пристебнув до пояса меч.

— Ні! Я не дозволю йому продати мене!.. З своїми легіонами… негайно… йду з табору зради… — кричав

Еномай.

— І завтра ж підуть за тобою галли, іллірійці і самніти, а з ним залишаться самі фракійці та греки. Ти станеш верховним вождем і один здобудеш славу за облогу та захоплення Рима… Йди… Йди… зроби так, щоб твої тихо піднялися… щоб без галасу за вами пішли також галльські легіони… Ми вирушимо цієї ж ночі… Слухайся порад тієї, яка тебе кохає… яка бажає бачити тебе найславетнішим у світі!..

Через кілька хвилин букцини германських легіонів засурмили збір. Менш ніж за годину десять тисяч бійців Еномая зняли намети і вишикувалися в колони, готові покинути табір.

Ці легіони були розташовані поблизу головних, правих воріт табору. Еномай сказав пароль декуріонові варти біля воріт і наказав легіонам тихо виходити. Коли заграли збір у германців, підвелися й галли, їхні сусіди; деякі з них подумали, що має виступати все військо, інші — що до табору наблизився ворог. Всі посхоплювалися, нашвидкуруч озброїлися, вийшли з наметів і, не чекаючи ніякого наказу, примусили сурмачів узяти букцини і сурмити збір. Так один по одному всі легіони схопилися за зброю, в таборі почалася метушня, як то буває навіть з найдисциплінованішим військом при несподіваній появі ворога.

Одним з перших схопився і Спартак. Вискочив на поріг намету і спитав вартових, що сталося.

•— Здається, йде ворог, — була відповідь.

— Як це?.. Звідки?.. Який ворог?.. — питав він, ще більше вражений такою відповіддю.

Похапцем озброївшись, він вийшов і поспішив у глиб табору.

Там він дізнався, що Еномай з своїми легіонами виходить з табору через головні ворота і що й інші легіони готуються йти слідом за ним, гадаючи, ніби таким був наказ Спартака.

— Що ж це?.. Невже він? — вигукнув фракієць, ударивши себе долонею по лобі. — Але ні!.. Це неможливо!

І при світлі смолоскипів, що вже горіли подекуди, він швидко попростував до воріт.

Коли Спартак підійшов до воріт, то вже другий германський легіон виходив з табору. Розштовхуючи бійців своїми могутніми плечима, він устиг перегнати останні лави і вийшов назовні. Потім пробіг чотириста-п'ятсот кроків до того місця, де на коні оточений контуберналами Еномай чекав, поки пройде його другий легіон.

Попереду біг якийсь воїн у повному озброєнні. Спартак упізнав у ньому Крікса, який, задихавшись від швидкого бігу, гукав голосно:

— Еномаю, що ти робиш?.. Що трапилось? Нащо ти підняв увесь табір?.. Куди йдеш?…

— Геть від табору зрадника! — громовим голосом, але байдуже відгукнувся германець. — І ти, коли не хочеш з своїми легіонами бути запроданим у руки ворога, йди зі мною. 1 разом рушимо на Рим.

Вражений цими словами, Крікс хотів щось відповісти, але в цю мить підбіг Спартак і, важко дихаючи, сам гукнув до Еномая:

— Про яких зрадників ти базікаєш, Еномаю, на кого натякаєш?!

— Про тебе кажу, на тебе натякаю. Я воюю проти Риму і хочу йти на Рим. Не хочу йти в Альпи, щоб там, ніби через нещасливий випадок, попасти до пазурів ворога.

— О всемогутній, всеблагий Юпітер! — сам не свій скрикнув Спартак. — Ти, здається, жартуєш, але запевняю тебе, що це найбрутальніший жарт, який будь-коли могла придумати людська голова…

— Не жартую я, присягаюся Фреєю!.. Не жартую, а говорю цілком свідомо!

— То ти мене за зрадника маєш? — сказав Спартак, задихаючись від обурення.

— Не тільки маю, а впевнений у цьому і оголошую про це привселюдно.

— Ти брешеш, підлий п'янице! — заревів Спартак і, вихопивши з піхов величезний меч, кинувся до Еномая. Той теж вихопив меч і направив свого коня назустріч Спартакові.

Та Еномая в одну мить придержали його контубернали, а Крікс, кинувшись уперед, схопив коня за вудила і так сильно шарпонув його, що осадив назад, крикнувши:

— Еномаю, якщо ти не збожеволів, як свідчать твої вчинки, то я скажу, що ти — зрадник, підкуплений золотом і намовляннями римлян…

— Що ти кажеш, Кріксе? — здригнувшись, сказав германець.

— Присягаюся всемогутнім промінням Белена! — оскаженіло вигукнув галл. — Тільки римський консул на твоєму місці вчинив би так, як ти!

Тим часом Арторікс, Борторікс, Фессалоній, Гранік та інші двадцять найстарших начальників обступили Спартака і почали умовляти його. Він заспокоївся, переміг свій гнів, вклав у піхви меч і промовив:

— Я певен, що якась з Ерінній говорить твоїми устами. Бо той Еномай, який був моїм побратимом під час небезпечної втечі з Рима до Капуї, у всіх страшних злигоднях і радощах від самого початку нашого повстання, той Еномай не міг би говорити так, як говориш ти нині. Я не знаю… Не розумію, проте, мабуть, ти і я стали жертвами жахливої інтриги, що з Рима невідомо як проповзла в наш табір. Але тепер не в цьому справа: коли б хтось інший, а не ти, якого я завжди любив, як брата, сказав оці слова, щойно вимовлені тобою, він уже був би мертвий… Тож іди!.. Кидай справу своїх братів і свої знамена… А я присягаюся тут перед твоїми легіонами, перед твоїми братами, присягаюся прахом свого батька, пам'яттю своєї матері, життям моєї сестри, всіма богами пекла і неба, що я не заплямував себе підлотою, в якій ти мене обвинувачуєш. І якщо хоч на мить порушив я клятви, дані моїм товаришам по нещастю, то нехай вразять і спопелять мене блискавиці Юпітера! І нехай ім'я моє перейде до найдальших нащадків, заплямоване тавром найганебнішої зради!

Спартак виголосив цю клятву твердо й урочисто, його обличчя було бліде, але мужнє і спокійне. На присутніх вона справила сильне й глибоке враження і похитнула навіть дику впертість Еномая. Але раптом від головних, правих воріт донісся звук букцин третього легіону (першого галльського), і всі обернулися туди.

— Присягаюся богами пекла! — скрикнув Спартак, і його бліде обличчя аж пополотніло. — Значить, галли теж виходять?

І всі побігли до воріт.

Тоді Евтібіда, яка досі, опустивши забрало, трималася позаду Еномая, майже закрита ним разом з своїм невеликим коником, схопила повід його коня і рішуче потягла шляхом, яким уже віддалялися обидва легіони германців. За Еномаєм і гречанкою рушили й інші його контубернали.

В той час коли Крікс і Спартак поспішали назад до воріт табору, звідти виїхало тридцять германських стрільців з лука. Побачивши Спартака і Крікса, які йшли їм назустріч, вони загорлали.

— Ось Спартак!

— Ось цей зрадник!

— Смерть йому!

Вони разом витягли вперед ліві руки з натягнутими луками, націлилися в обох вождів, і їхній декуріон вигукнув:

— У тебе, Спартак, у тебе, Крікс, у зрадників!

І тридцять стріл з свистом полетіли у Спартака і Крікса.

Обидва ледве встигли прикритися щитами, в які вп'ялося немало стріл, а Крікс став попереду Спартака, прикривши його собою, і закричав:

— Ради вірності нашій справі стрибай через рів!

Спартак перескочив придорожній рів і опинився на луках, за ним послідував Крікс. Це врятувало їх від нападу дезертирів. Облишивши Спартака і Крікса, вони пришпорили коней і подалися слідом за германськими легіонами.

— Прокляття дезертирам! — вигукнув Крікс.

— Хай консул Геллій порубає вас на шматки, — додав розлючений Спартак.

Уздовж рову швидко дійшли вони до воріт табору, де Арторікс і Борторікс, благаючи і лаючись, насилу стримували бійців третього легіону, які хотіли вже виходити з табору слідом за германцями.

Крікс швидко утихомирив їх. Він гучно вилаяв їх галльською мовою, назвав підлою наволоччю, збіговиськом розбишак, юрбою запроданців. Він швидко заткнув горлянку навіть найсвавільнішим і заприсягся Гезом, що — хай тільки розвидниться — він сам знайде і звелить розп'ясти підкуплених баламутів цього ганебного бунту. Галли одразу вгамувались і тихо та покірно, мов ягнята, посунули назад до своїх наметів

У цей час Крікс раптом зблід, і його голос, спершу сильний та дзвінкий, ослабнув, захрип. Ледве тільки перші ряди легіону, що збунтувався, повернулися кругом, він похитнувся і впав на руки Спартака.

— О, ради богів! — болісно скрикнув фракієць. — Та тебе, мабуть, поранили, коли ти закривав мене від тих стріл?

І справді, одна стріла влучила Кріксові у стегно, а друга пробила кольчугу і застряла між п'ятим і шостим ребром.

Його перенесли в намет, дбайливо перев'язали рани. Спартак сидів біля нього до ранку, охоплений скорботними думками, викликаними подіями цієї ночі. Він не тільки кипів гнівом на Еномая за його незрозуміле дезертирство, а й горював за десятьма тисячами германців, які пішли назустріч небезпеці.

На світанку Крікс став наполягати, щоб було виконано те, що вони вирішили напередодні. І Спартак наказав своїм легіонам зняти табір і повів їх до Камеріна. Туди він, як і передбачав, прибув пізньої ночі, а консул Лентул — на день пізніше.

Консул, не дуже обізнаний у воєнній справі, пройнятий зарозумілістю латинського патриція, вважав неймовірним, щоб чотири римських легіони — двадцять чотири тисячі воїнів разом з дванадцятьма тисячами допоміжного війська — не розгромили за чотири години шістдесят тисяч гладіаторів — це безладне, погано озброєне збіговисько, без честі, без віри, без дисципліни.

Тому, зайнявши вигідну позицію на горбах і виголосивши перед своїм військом бундючну, хвастовиту промову, що мала запалити серця легіонерів відвагою, він наступного дня зав'язав бій з Спартаком. Спартак мудро зумів використати свою перевагу в кількості і менш ніж за три години бою майже з усіх боків оточив консула. І хоч з якою надзвичайною мужністю билися римські легіони, вони змушені були відступити, щоб уникнути удару з тилу.

Спартак вправно скористався з цього вагання противника. Він своєю одчайдушною хоробрістю так запалив гладіаторів, що ті навально кинулися на римлян, прорвали їхні ряди і розгромили вщент, захопивши при цьому табір і обоз.

Радість нової блискучої перемоги, та ще й над одним з консулів, була, проте, для Спартака отруєна невідступною згадкою про другого консула, Геллія, який за цей час міг напасти на Еномая і вирізати його військо.

Тому другого дня після битви при Камеріні він звелів зняти намети і рушив назад, до Аскула. Попереду війська, як звичайно, вислав численні загони кінноти під командуванням найрозсудливіших начальників, щоб вони приносили йому звістки про ворога.

Відпочивши біля Аскула, військо наступного дня вирушило в дорогу.