Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
Здавалось, що це стане прикладом для інших. Однак на броненосці сталося нове порушення дисципліни і знову гуртом. Річ у тому, що при відправленні суден в закордонне плавання кожному матросові належало по 20 копійок на купівлю книжок. Але половина цих грошей, що пройшли через руки суднового ревізора, безслідно зникла, а на решту було придбано літературу лубочного характеру. Виняток становили кілька книжок Л. Толстого, видані
"Посредником", та й ті, на вимогу священика Паїсія, були викинуті за борт, як "антихристове вчення". Само собою зрозуміло, що така духовна пожива не могла задовольнити матросів. Вони пробували дістати твори класиків і сучасних кращих письменників, але кожного разу завідуючий бібліотекою, мічман Воробейчик, відповідав на це:
— Рилом не вийшли. Треба читати те, що дають.
Убога матроська бібліотека містилася разом з офіцерською біля кают-компанії, навпроти буфету, в великих шафах. Однієї ночі матроси, користуючись тим, що в кают-компанії, закиданій вугіллям, нікого з начальства не було, розбили шафи і розтягли офіцерські книги. Залишили тільки "Велику енциклопедію" Брокгауза та Єфрона. Твори ж Еміля Золя, Мопассана, Ожешко, Тургенева, Горького, Короленка, Чехова, а також і наукові твори — всі пішли по руках. В інший час за такий вчинок в усієї команди зробили б трус і винні зазнали б суворої кари. А тепер матроси відкрито читали ці книги, читали запоєм, ніби настав тиждень літературних занять. Офіцери старались не помічати читаючої публіки.
Наша мета була — прорватись до Владивостока. А це означало — з якого боку не заходь, але нам не минути Японського моря. До нього вели три головні шляхи: Корейська протока з великим островом Цусіма посередині його, Сангарська протока, що розділяє японські острови Ієзо і Ніпон, і Лаперузова протока, найпівнічніша, де кінчається ворожа земля і починається російська — острів Сахалін.
Яким із цих шляхів піде наша ескадра?
От питання, яке тепер найбільше цікавило офіцерів і команду.
Зрозуміло, що це справа командуючого — куди спрямувати свої кораблі. Він не тільки на нашу, але й на думку суднових командирів не став би зважати в цьому питанні. А нам залишалось тільки одне — виконувати незаперечно його волю, хоч би найдикішу і найбезглуздішу. Але в той же час ми — живі і мислячі люди— не могли байдуже ставитись до долі ескадри, від якої залежало наше життя.
Смерть загрожувала всім однаково.
Матроси нашорошували вуха в бік корми: що говорять офіцери відносно проток? На жаль, вістові були люди малограмотні і приносили нам відомості дуже скупі:
— Весь час наші пани сперечаються і сперечаються — куди краще йти? Кажуть, треба навколо Японії махнути. Десь біля Сахаліну нібито можна проскочити у Владивосток.
Деякі матроси підходили до розкритого люка кают-компанії і безпосередньо підслухували розмову офіцерів.
Найменше вабила Корейська протока. Насамперед вона найдалі від Владивостока. А потім — тут були головні морські бази. Ми неминуче зустрінемося з усім японським флотом, до міноносців включно. Хіба ми зможемо з ними битись?
Одного разу я звернувся за роз'ясненням до лейтенанта Гірса.
— Я гадаю, що Рожественський вибере або Лаперузову протоку, або Сангарську,— почав Гірс.— Правда, остання створює деякі труднощі для навігації, звужуючись місцями до десяти миль. Але минулого року,
7 липня, це не перешкодило владивостоцькому крейсерському загонові під командою контр-адмірала Безобразова прорватися в Тихий океан саме цією протокою. Він спустився до широти Іокогами, провів у цих водах, описуючи кола, цілий тиждень і потопив кілька суден з контрабандним вантажем. А що найдивніше, так це те, що й назад він повернувся тим самим шляхом, ні разу не зустрівши противника. Значить, вважати її безнадійною не доводиться. Але треба взяти до уваги, що Безобразов провів тільки три крейсери, а тут мусить пройти ціла ескадра. Крім цього, я забув ще сказати, що ця протока лежить ближче за всі інші до Владивостока — всього тільки чотириста п'ятдесят миль.
— А що ви скажете про Лаперузову протоку? — спитав я.
— Мені здається, що вона найвигідніша для нас. Вона така ж завширшки, як і східна половина Корейської протоки, але зате набагато коротша за неї. І від неї ближче, ніж від Цусіми, до Владивостока. У нас на допоміжному крейсері "Урал" є потужний бездротовий телеграф. Скориставшись ним, можна буде, підходячи до цієї протоки, викликати, щоб зустріли нас владивостоцькі крейсери. Судна ці досить сильні і швидкохідні. Така підмога для нас дуже буде доречна. Лаперузова протока ділить собою два острови: японський — Ієзо і наш—Сахалін. У противника там поблизу немає військових портів. Отже, він не може переправити туди для бою весь свій флот, а змушений буде, якщо тільки заздалегідь виявить нас, виділити ескадру з найбільш бойових суден.
— А коли в японців у цій протоці є розвідувальні судна?
— Скоріше за все так і буде. Але це ще не означає, що вони обов'язково виявлять нас. Протока має ширину біля двадцяти чотирьох миль. Кожен шторм буде тільки на користь нам. А в тумані, які там часто бувають, можна пройти за півмилі від ворога, лишаючись непоміченим. Але припустимо, що розвідувальні судна все-таки нас виявлять. Ну і що з того? Битися з усією ескадрою вони не наважаться — це було б для них загибеллю. На них лежить інший обов'язок — негайно донести про це своєму командуючому, адміралові Того. Але поки той зніметься з якоря, поки, користуючись перевагою в ході, переправить свою ескадру з південної частини Японського моря в північну, ми будемо вже біля Владивостока. А це вже докорінно міняє становище на нашу користь. Ми будемо у себе вдома, де, як кажуть, стіни помагають. У японців зменшується міноносна флотилія, а у нас, навпаки, вона збільшується підмогою з Владивостоцького порту. В разі аварії якого-небудь нашого корабля, йому легко сховатися в своєму порту — близько, тоді як японські судна, вибиті із строю, не матимуть такого пристановища. Я цілком певен, що наш командуючий вибере для своєї ескадри Лаперузову протоку.
Увечері я побував у інженера Васильєва. Невелика каюта його була яскраво освітлена електрикою. Ілюмінатор, відповідно до бойової обстановки, був старанно завішений, щоб світло не пробивалося назовні. На столику лежали креслення і зошити з записами. Я сидів у пригвинченому до підлоги кріслі, а Васильєв, спираючись спиною на перебірку, напівлежав на своїй койці, даючи спокій недолікованій нозі. Як завжди, в руках він тримав книгу. Привітавшись зі мною, він заговорив:
— А я тільки що скінчив "Нана" Еміля Золя і роздумую. Чудовий роман. Ви не читали?
— Цього — ні. А взагалі я знайомий з багатьма творами Золя.
— Прочитайте неодмінно. У мене так багато роботи по своїй спеціальності: треба дати лад своїм кресленням та технічним записам про наші судна. А я захопився цією книгою і не міг одірватися, поки не скінчив її. Автор описує Францію в епоху Наполеона III. Який жахливий розклад серед вищих кіл Парижа! Можна задихнутися в цій гнилій атмосфері. Нічого не лишилось від колишньої республіки, яку ми знали як провісницю свободи для інших країн. І от у що вона виродилась! Стає зрозумілим, чому в сімдесят першому році німці розгромили французів. Я порівнюю сучасну Росію з тією Францією, якою управляв Наполеон III з купкою камарильї. Багато спільного є між цими країнами, як є спільне між сучасною Японією і тодішньою Німеччиною.
— Ви думаєте, що і ми так само будемо розгромлені? — спитав я, хоча давно уже в цьому не сумнівався.
Карі проникливі очі його зупинились на мені, немов кидаючи мені докір за моє неуцтво.
— Я думаю, що ви не серйозно поставили таке питання. Хіба для вас не досить фактів з цієї безглуздої війни? Чи здобули ми, б'ючись з японцями, перемогу на суші? Ні. А де наша Порт-Артурська ескадра, яка нараховувала в своєму складі біля сорока бойових суден? Кілька легких суден розбіглись по нейтральних портах, а більшість давно вже лежить на дні морському. Вони загинули без бою, інакше кажучи, покінчили самогубством, як збанкрутілі гравці. Залишився у нас останній ресурс — це Друга ескадра. І все. Флоту нема. Над нашими портами, не задимленими трубами суден, надовго залишиться прозоре повітря.
Ми трохи помовчали. Потім почалася розмова про протоки. Я виклав йому свою розмову на цю тему з лейтенантом Прсом. Васильєв, слухаючи мене, погладжував долонею з лоба на потилицю голову з коротким волоссям, підстриженим йоржиком,— погладжував тихо й повільно, ніби заспокоював свої стривожені і непокірні думки. Нарешті він без вагання заявив:
— Лейтенант Гірс, як розумна людина, зробив правильний висновок. Нам не варто добуватися через Корейську протоку. Це буде для нас загибеллю.
— Так, я чув те саме від багатьох. Але ж і Лаперузова протока, як кажуть деякі офіцери, може зустріти нас не дуже гостинно. В цю весняну пору там бувають густі тумани. А нам спочатку треба ще пройти в Охотське море між Курильськими островами, яких ми зовсім не знаємо. Та й чи вистачить.у нас вугілля, щоб обігнути всю Японію Тихим океаном?
Васильєв перебив мене:
— Я розумію, що ви хочете сказати: цей шлях сам по собі становить для нас деяку небезпеку. Чи не так?
Я кивнув головою.
— Почнемо з вугілля. З нами йдуть транспорти, і ми ним цілком забезпечені. А до вантаження вугілля у відкритому морі ми вже звикли. Друге заперечення теж дуже слабке. У нас на ескадрі найдуться офіцери, які по кілька років плавали в цих водах. Вони знають усі Курильські острови, як свої п'ять пальців. Чому б їх не використати в цьому випадку? Залишається найголовніша перешкода — це туман. Але нам треба пам'ятати одне: пересування всієї нашої ескадри на Далекий Схід для завоювання Японського моря є не що інше, як иайод-чайдушніша авантюра. Ми не можемо будувати своїх розрахунків на успіх на правильному співвідношенні сил. Для цього ми надто слабкі. Отже, к чорту всяку правильну гру! Що погано для нормальної справи, те добре для авантюри: густий туман, нічна мла, шторм. Я хочу сказати, що для нашої ескадри потрібні умови, які дозволяли б їй проскочити непомітною для противника. Ось з яких причин Лаперузова протока з її густими туманами є для нас більш привабливою.
— Все це так, але навряд чи Рожественський стане на таку точку зору: надто він самовпевнений.
— Тим гірше буде для нас і для нього.
Васильєв, поправивши руками недоліковану ногу, поморщився від болю.
