Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Так тривало доти, поки і з ним не скоїлось лихо. Одного разу, лагодячи станок на укріпленні № 3, він дістав зразу вісімнадцять ран від ворожого снаряду, що розірвався поблизу. І богатир, нагороджений не цей час всіма чотирма ступенями георгієвського хреста, упав майже мертвий. Він довго пролежав у госпіталі, перш ніж встав на ноги.

Після падіння Порт-Артура японські лікарі визнали Бабушкіна інвалідом і відпустили його в Росію. Він відплив закордонним пароплавом і попав у Сінгапур. Тут він зустрівся з консулом Рудановським і від нього випадково дізнався, що в найближчі три дні десь недалеко пройде 3-я ескадра. Консул додав:

— Треба обов'язково передати адміралові Небогатову секретні папери і попередити його, що десь серед Зондських островів ховається японська ескадра. Але мені заважають це виконати англійці.

Бабушкін ще не видужав від ран, але в ньому знову загорілось колишнє молодецтво. Захотілось ще раз побитися з японцями. Він напросився виконати доручення консула і, до речі, залишитись на якому-небудь кораблі цієї ескадри. Одразу ж був розроблений план дій.

До готелю, де жив Бабушкін, були приставлені поліцейські для нагляду за ним. Щоб обдурити їхню пильність, він рано-вранці одягнув білий кітель, на голову насунув тропічний корковий шолом і, вийшовши на вулицю іншим виходом, попрямував до моря в умовлене місце. Там уже стояв напоготові паровий катер. На ньому було двоє людей — француз, товстенький і низенький, років тридцяти п'яти, з борідкою на рум'яному обличчі, і індус в жовтій коленкоровій чалмі, молодий сухорлявий хлопець. Перший був агентом від російського консульства, а другий виконував обов'язки машиніста. Бабушкін вважався за командира судна. Йому було суворо наказано, в разі будь-якої небезпеки, доручений йому пакет спалити в топці або утопити в морі.

Катер, не помічений англійцями, рушив з місця і, маячи французьким прапором, помчав у море. Через кілька годин, коли Сінгапур зник з очей, він уже був за названими островами. Десь тут, поблизу цих островів, має пройти коли не сьогодні, то завтра ескадра Небогатова, але певного курсу її ніхто не знав. Вона може пройти південніше або північніше.

Ніколи Бабушкін не переживав такого болісного неспокою, як цього разу. Як тільки на горизонті показувались димки, він направляв свій катер на них. Але незабаром виявлялось, що це проходили чужі кораблі, переважно комерційні. Розчарований, він повертався на старе місце, щоб потім знову кидатись в різні боки. Іноді він заходив так далеко, що острови було ледве видно. Так метався він з місця на місце майже біля самого екватора, там, де сонце, дійшовши зеніту, зовсім не дає тіні. Стояла нестерпна спека.

Бабушкін, керуючи рулем, сидів на кормі катера і майже не відривався від бінокля, оглядаючи палаючий горизонт. Спостереження тривали і вночі, тому йому не вдалося задрімати ні на одну хвилину. Ескадри все не було. Не дала ніяких результатів і друга доба. Від напруження і яскраво освітленої морської поверхні, від безсоння у нього розболілись очі, а від жари розкрились незагоєні рани. Не маючи з собою ні ліків, ні перев'язочного матеріалу, він лікував їх, змочуючи забортною водою.

Француз умовляв його:

— Даремно ми тиняємося тут. Нічого доброго не діждемось. Треба вернутися в Сінгапур, поки не нарвались на японські кораблі.

Але Бабушкін був не з тих людей, які відступають перед труднощами або небезпекою. Наполегливість його межувала з безумством. Він холодно відповідав французові:

— Ваші слова, мусью, я не бажаю слухати. Краще буде, коли ви прикусите язик.

Настало 22 квітня, пішла третя доба з того часу, як вони залишили Сінгапур. Дрова кінчались. їх почали берегти на той випадок, коли, можливо, треба буде наблизитися до ескадри або перехопити її курс, якщо вона справді з'явиться в цих водах. Тепер катер не літав по морю, як скажений, а стояв на одному місці, ледве підтримуючи пару в котлі. Консульський агент і машиніст-іидус, вирушаючи в путь, не думали, що справа повернеться так погано. Обом стало зрозуміло, що коли навіть вони поламають палубу і люки, то все одно палива не вистачить повернутися в свою гавань — так далеко до неї було. Без сторонньої допомоги їм не обійтись, але вона може не з'явитись вчасно,.і тоді вони опиняться перед загрозою загибелі. На довершення лиха кінчилась уся прісна вода. І Бабушкін бачив, як той і другий надто часто почали облизувати язиком потріскані губи. Але й сам він, ослаблений розкритими ранами, ще тяжче переживав болісну спрагу. Обличчя його, заростаючи чорною бородою, змарніло, очі, запалені й каламутні, з набряклими повіками, запали.

Консульський агент час від часу про щось шепотівся з індусом. Очевидно, вони про щось змовлялись. Нарешті францур, звертаючись до командира, роздратовано, з шиплячим відтінком у голосі, спитав:

— Довго ми будемо стояти на одному місці? Бабушкін навіть не глянув на нього.

— Рівно стільки, скільки буде мені потрібно.

— А коли ми не хочемо помирати тільки тому, що один Із нас — божевільна людина?

—. Це мене не стосується.

Француз, жестикулюючи руками, розкричався:

— К чорту вашу ескадру! Ми не ідіоти, щоб вас слухати! Вимагаємо — зараз же повертайте до берега!..

До нього приєднався індус і, весь сіпаючись, заверещав:

— Назад!.. В Сінгапур!..

Це був бунт екіпажу, що складався з двох чоловік.

Без кітеля, в самій натільній сітці, Бабушкіи підвівся на кормі, величезний і похмурий, як стопудовий якір, що падає на дно. Залізні біцепси його напружились. Незважаючи на хворобу, в ньому досить ще збереглося сил, щоб розкидати своїх підлеглих, як цуценят. З-під козирка коркового шолома він глянув на того і другого криваво-запаленими очима і, піднявши важкі кулаки, прохрипів:

— Замовкніть! Чи хочете, щоб у кожного з вас голова тріснула, як горіх під молотком? Я сам машиніст і сам справлюся на катері.

Одразу знітився француз, відступаючи в носову частину катера, а індус шмигнув під кожух, до машини.

Іноді де-небудь показувався поодинокий димок, але катер, тихо і рівно похитуючись на заштилілих грудях моря, не рухався з місця. Сонце дійшло до найвищої точки своєї путі і скоро почне котитися вниз. В полуденному світлі горів весь простір. Від катера, а особливо від його залізного машинного кожуха, несло нестерпним жаром. Все було гаряче — сорочка, штани, черевики. Розпечене небо випарювало не тільки воду, але й кров людей. На південному сході збирались дощові хмари.

Мовчало розімліле море, мовчали і троє людей на малесенькому суденці, ніби примирилися з своїм безнадійним становищем.

Бабушкін, сидячи на кормі, так само наполегливо прикладав бінокль до очей. Раптом він підвівся з такою швидкістю, наче його боляче укололи в стегно, і вп'явся очима на захід. Там, в далині, затуманеній спекою, випливали димки — один, другий, третій. Через кожні півтори хвилини їх ставало все більше. Потім показалися щогли. Руки його, що тримали бінокль, здригалися, коліна підгинались. Уривчастим голосом він оповістив свій екіпаж:

—: Наші йдуть!

1 розпорядився кинути в піч останні дрова, щоб пересунутись на курс ескадри.

Але тут знову запротестував француз:

— Треба тікати. Це, мабуть, ідуть японські або англійські кораблі. Вони нас повісять, як шпигунів...

Бабушкін поклав свою важку руку на ручку кінгстона, погрожуючи відкрити днище катера для доступу води. Двоє людей, дивлячись на страшного командира, від жаху завмерли. А він, ошалілий і одчайдушний, гаркнув на всю силу легенів:

— Скажіть ще хоч одне слово — і я вас обох пущу на дно! Потім скомандував:

— Хід вперед!

Катер зірвався з місця і помчав на зближення з ескадрою.

Минув ще деякий час, і вже не було ніякого сумніву, що йде російська ескадра. Замаячіли андріївські прапори. Тепер турбувало тільки одне — як зупинити кораблі? Головним ішов броненосець "Николай І" під прапором адмірала. На катері почали кричати, махати руками, наближаючись до головного судна. 1 раптом, на загальну радість, побачили, як на ньому підіймаються чорні шари до фок-реї на знак того, що машини переведені на "стоп". Зупинилась вся ескадра.

Катер пристав до броненосця "Николай Ь. Бабушкін. піднявшись на палубу, вручив секретний пакет контр-адміралу Небогатову і тут же кількома словами розповів про себе. Наприкінці він звернувся з проханням:

— Дозвольте, ваше превосходительство, залишитись у вас на броненосці. Хочу ще раз побитися з японцями.

Згоду було дано. Бабушкін зрадів. Але він, виснаживши свої сили, не міг уже сам ходити, і його повели в лазарет під руки.

Катер, одержавши паливо і воду, через півгодини пішов у Сінгапур.

Адмірал, прочитавши папери, тепер уже точно знав, де перебуває 2-а ескадра, і, змінивши курс, пішов із своїм загоном далі Південно-Китайським морем.

Ударила тропічна злива. Якби Небогатое проходив це місце на годину пізніше, то Бабушкін через дощ не побачив би його кораблів і ескадри ніколи не з'єдналися б.

ГАДАННЯ ПРО КУРС

На світанку 5 травня всі судна застопорили машини і почали вантажити вугілля, беручи його з транспортів. Кораблі вкрилися хмарою чорного пилу.

По обіді відпустили в Сайгон транспорти "Меркурий" і "Тамбов".

В цей день з госпітального судна повернувся на наш броненосець "Орел" мій друг і улюбленець всієї команди — інженер Васильєв. Вигляд у нього був здоровий і, як завжди, привітний, але розбиту свою ногу він не долікував і, не ступаючи на неї, міг з трудом пересуватись лише за допомогою милиць. Я зрадів його появі на броненосці. Тепер наші розмови відновляться.

Я зустрівся з ним біля офіцерського трапа, яким спускався він, підтримуваний вістовим.

— Що нового? — спитав Васильєв, ласкаво усміхнувшись.

— Були у нас важливі події.

— Чув я, як ви тут бунтували. Колись зійдемось і поговоримо докладніше.

Ввечері ескадра рушила далі, тримаючи курс на острів Формоза. В дорозі траплялись короткі зупинки через пошкодження механізмів на тому чи іншому судні. Але їх швидко лагодили, і все меншало число днів до зустрічі з таємничим ворогом. Погано спали ночами, чекаючи мінних атак.

Ще зовсім недавно, коли відвідав нас адмірал Рожественський, з команди було арештовано вісім чоловік. Всі ми знали, що суд особливої комісії винесе їм нещадний вирок.