Українська література » Зарубіжна література » Чоловіки під охороною - Мерль Робер

Чоловіки під охороною - Мерль Робер

Читаємо онлайн Чоловіки під охороною - Мерль Робер

Якийсь час я не подаю голосу. Потім ніжно кажу:

— Ліє...

— Дайте мені спокій! — озивається вона, не відриваючи долонь від обличчя.

Така її реакція не обіцяє нічого доброго. Перегодя я торкаюся правою рукою її плеча. Берідж одразу ж відштовхує мою руку.

— Не доторкайтесь до мене, сексуальний маніяк! — кидає вона крізь сльози.

— Знову! Що я такого сказав?..

— Ви не сказали, ви подумали.

— Еге ж, тепер ви й думки мої читаєте!

— Дайте мені спокій зі своєю безглуздою іронією!

Звісно ж, моя іронія може бути тільки безглуздою.

— То що ж я подумав?

— Коли я під'їхала до сторожової вишки на п'ять хвилин раніше, ви вгледіли в цьому жіночу легковажність.

— Зовсім ні. В цьому є й моя вина.

Берідж здригається.

— А на галявині, коли я заборонила вам вийти з машини й заспокоїти Дейва, ви звинуватили мене в бездушності.

— Ну що ви! Командир ви, а не я.

— А тоді, коли я заплакала...

— Помиляєтесь! Я подумав про те, що суспільні умови дозволяють вам заплакати, а мені — ні!

По цих словах я подаю Лії свій носовичок. Ридання стихає. Руки опускаються, і я знову бачу її обличчя Ще кілька разів схлипнувши, вона заспокоюється. В мене самого підкочується клубок до горла. Зрештою, і в Гомера герої плачуть.

— Ох, Ральфе, — каже Берідж, — я так злякалася, так злякалася, коли ота тичка наказала мені відчинити бічні дверцята фургончика!

— Ви добре виплуталися з тієї халепи.

— Ні, ні, це ви, Ральфе, врятували становище. Ви повелися так розумно! І так несподівано! Досі я мала вас за боягуза, адже ви дуже чутливий.

— Дякую.

Вона не чує мене. В її очах я стаю дедалі відважнішим, і вона не перестає про це твердити.

— Бідолашний Ральфе, як я за вас хвилювалася! А ви повелися так мужньо! Вчепилися в кермо, наче молоденький бульдог!

— "Молоденький бульдог", мабуть, був би комусь не дуже потрібен.

Берідж сміється, підсувається на подвійному сидінні ближче до мене й кидає мені швартов. Я ловлю його правою рукою. Ось і порт. Спокійні води. Тихий вітрець. Ми причалюємо до берега подружньою парою. Я звертаю увагу на те, що Лія мені більше не докоряє, нібито я здатний "виявляти ініціативу тільки тоді, коли треба допомогти рідному синові". Ми мовчимо. Наші дві щогли погойдуються з боку в бік...

Але зараз я випущу її руку з своєї. Машину треба вести обіруч. І все ж таки я відчуваю полегкість. Гуркочуть мотоцикли, я мушу не спускати очей із сигнальних вогнів джипа, що їде попереду, і розмовляти так і далі я не зможу.

Через три години джип перетинає якийсь аеродром — певно, військовий — і веде нас просто в пащу вантажного літака, що й ковтає наш фургончик. Мабуть, цей фургончик комусь потрібен як "речовий доказ". Але спершу я видобуваю з-під покривала Дейва. Хлопець спав!

У літаку він остаточно прокидається. Його великі, обрамлені чорними віями очі жваво бігають, розгублено до всього придивляються, одначе я вже засинаю на ногах і нічим не можу йому допомогти. Я відчуваю глибоку вдячність до Джекі, коли вона виявляє до нього увагу. А сам опускаюся на сидіння, пристібаю ремінь і заплющую очі.

— Ральфе, — каже Берідж, сідаючи поруч зі мною. — Тільки не спіть. У мене є для вас робота.

Я розплющую очі. Берідж не впізнати: в неї нова зачіска, обличчя гладеньке, рухи жваві, мова виразна. Вона так посвіжішала, наче після довгого сну прийняла душ.

— Ральфе, ось текст вашого виступу по канадському телебаченню. Звичайно, ви не повинні будете його читати — вдаватимете, ніби виступаєте без папірця. Наш політ триватиме півгодини. У вас візьмуть інтерв'ю, як тільки ми приземлимося. Отож ви маєте півгодини для того, щоб вивчити текст напам'ять.

— Ви все обміркували! — невдоволено кажу я. — Це ви приготували мою промову?

— О ні! Її написали на куди вищому рівні. Самі розумієте, говорити будь-що вам ніхто не дозволить.

— Я ж не йолоп!

— Ну що ви, любий Ральфику, не ображайтесь.

Берідж наголошує на слові "любий" і нахиляється, торкаючись своїм чудовим волоссям кольору червоного дерева мого обличчя. Я відчуваю його запах і вперше завважую, що воно помите й напахчене парфумами. Слава богу, жіночність ще не зникла остаточно. Який чоловік додумався б помити собі голову перед утечею? Я дивлюсь на Берідж. І як ніколи переймаюся ніжними почуттями до цієї невгавущої статі.

Іноді кажуть, що чоловік проникає жінці в душу. Та чи не можна сказати, що цією душею жінка "полонить" чоловіка? Саме це тепер і робить зі мною Берідж. Вона полонить мене — відчуття вельми приємне! — своїм волоссям, очима, усмішкою, пальцями. Не забуваймо й про голос.

— Ви не йолоп, — провадить Берідж, — а політично наївна людина. З вашими артистичними здібностями, Ральфе, ви виголосите цей текст бездоганно. Так треба. В ньому все виважено. Кожне слово має влучати в ціль.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

І справді, кожне слово влучило в ціль. Через тиждень після мого розвінчувального виступу Конгрес Сполучених Штатів висунув звинувачення проти президента Бедфорд.

Я не привласнюю собі слави в цьому. Моя роль скромна: я керував науковим колективом, який винайшов вакцину проти енцефаліту-16. Що ж до решти, то я був звичайним знаряддям у руках "нас". Знаряддям, наділеним певною спритністю й здатним, за словами Берідж, виявляти в роботі деяку ініціативу.

А втім, я був головною фігурою у розвінчанні, яке призвело до поразки Бедфорд. Я засвідчив, що Бедфорд, удаючи, ніби субсидує мої дослідження, насправді змовилася з Гельсінгфорс про те, щоб мою вакцину ніколи не було застосовано.

Одначе моє свідчення не мало б такої великої ваги, якби його не підтвердила по канадському телебаченню місіс Берроу. Вона розповіла про розмови Гельсінгфорс з її чоловіком, з яких стало зрозуміло, що змова існувала не лишё проти моєї вакцини, а й проти мене особисто.

Потім Джесперсен (опинившись живий і здоровий у руках "нас" у Канаді, він зрікся бедфордизму) згодився публічно пояснити мету проекту, яким керував: позбавити каладіум сегінум запаху, кольору й смаку.

Його самовикриття на канадському телебаченні набуло форми прес-конференції, де на нього накинулася ціла зграя журналістів. Джесперсен боронився мляво, але ця млявість навіть зміцнила до певної міри його захисні позиції: мовляв, чітко не уявляв собі, як адміністрація Бедфорд збирається використати його винахід. Джесперсен справив враження доброго хіміка, який далі за свою хімію нічого не бачить і який через особисту скромність та розумові лінощі зрештою звів стіну між наукою і своїм сумлінням.

Потім "ми" показали по канадському телебаченню свого несподіваного свідка: Аліну Мердок — незаміжню двадцятирічну радницю президента в Білому домі. Вона, підтвердивши свої слова фотокопіями та магнітофонними записами, викрила фінансову угоду, згідно з якою Гельсінгфорс зобов'язалася перед президентом не допустити промислового виробництва вакцини проти енцефаліту-16.

Це свідчення справило на світову громадську думку велике враження: воно допомогло розставити всі крапки над "і", й тепер було ясно, що адміністрація Бедфорд заради своєї хибної філософії вживала заходів, які призводили до вимирання або — що означає те саме — не забезпечували збереження чоловічого населення Сполучених Штатів.

Я сподівався, що Джекі теж візьмуть у свідки — хоч би для того, аби вона розповіла про спробу Гельсінгфорс укоротити мені віку. Але цього не сталося. Берідж пояснила мені, що "ми" вирішили мовчати про мої взаємини з Гельсінгфорс і про те, що трапилося з нею та Одрі. Гадаю, "ми" не хотіли, щоб дружину Цезаря — в даному разі мене — в чомусь запідозрили, до того ж жорстокість і еротизм цього епізоду могли завдати неабиякої шкоди моєму ідеальному образові .

Нарешті, треба наголосити, що операція з розвінчанням Бедфорд була б неможлива без сприяння оттавських властей.

І справді, "ми" вже давно підтримували тісні зв'язки з прем'єр-міністром Канади Колеттою Лаграфей, про дивовижну ідилію листування якої з французьким президентом мені розповіла Аніта. Лаграфей так само, як і її кореспондент, була незвичайна особа. Передусім це стосувалося її зросту. Ще ніколи слово "маленька" щодо людської істоти не виражало стільки жіночності й ніжності. Канадські французи, які були вдячні прем'єр-міністрові вже тільки за те, що вона носила "їхнє" прізвище, не без захвату називали її "міні-жіночкою". Без каблуків — а помірністю вони в неї не грішили — Лаграфей була заввишки з метр п'ятдесят. Але вона мала таку добру статуру й пропорції, що справляла враження, ніби збудована краще, ніж набагато вищі за неї жінки з її оточення.

Коли мене відрекомендували їй, — потім я бачився з нею ще не один раз, бо вона захотіла проконсультуватися зі мною з приводу свого незначного неврологічного розладу, — мене вразила її ніжна шкіра й гарний колір обличчя — матовий і рум'яний водночас. Лаграфей мала не зовсім класичний ніс — широкий в основі й трохи кирпатий, — який, однак, не псував обличчя, а надавав йому лукавого виразу. І нарешті — я вже не кажу про її гарненький рот — оті чорні, вельми привабливі очі, короткозорість яких (прем'єр майже ніколи не носила окулярів) тільки додавала їм чарівності.

Лаграфей була членом Руху за визволення жінок, якому зовсім чужий фанатизм Бедфорд. На відміну від Дебори Грімм вона зовсім інакше дивилася на взаємини між двома статями. Лаграфей твердила, що жінконенависництво в чоловіків — дуже поширений і водночас не дуже тривкий передсуд, і хоч він і важко піддається викоріненню, однак це, власне, питання культури, а не виважених поглядів. Тож гніватися на чоловіків за їхню статеву зверхність не слід: її вселив у них певний тип цивілізації, і коли вони й керувалися нею у своїх вчинках, то здебільшого робили це мимоволі. Отож відповідати на жінконенависництво чоловіконенависництвом у дусі бедфордизму було б справжнім божевіллям. Треба не ненавидіти чоловіка, а перевиховати його. "Mend, not end" , — казала Лаграфей, яка з великою любов'ю й шанобливістю ставилася до людських створінь, зокрема й до чоловіків, і з огидою відкидала "одностатевий партеногенез", чого так прагнула Бедфорд.

Ця "маленька жіночка" виявилася вельми відважною. Коли зчинився скандал, у центрі якого стояв Мартінеллі і до якого була причетна й Лаграфей, вона рішуче відреагувала на тиск і погрози сусідньої могутньої держави.

Відгуки про книгу Чоловіки під охороною - Мерль Робер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: