Визволення - Конрад Джозеф

Він ніколи не зміниться. Найкраще судно в цих морях. Носитиме мене, як і раніше, але...

Він роззів руками.

Картер відчув симпатію до цього чоловіка, що визволив трьох білих людей, але згубив самого себе. Картер дещо чув од Вазуба. Він зрозумів усю історію зі слів старого і знав, що капітанові тубільні друзі, а поміж ними й одна жінка, загинули у таємничій катастрофі. Але чому і як це трапилось, йому було незрозуміло. Звичайно, така людина як капітан повинна дуже побиватися...

— Ви скоро знову видужаєте, сер,— промовив він як-найприхильніше.

Лінгард похитав головою. Він думав про мертвого Джаффіра, що передав своє доручення й тепер уже не піклувавсь земними справами. Джаффірові наказано було переказать йому, щоб він усе забув. Лінгард здригнувся. Йому здалося, що над бригом майнуло крило ангела спустошення,— таке тяжке, таке фатальне й безнадійне було мовчання, в якому він і Картер пильно дивилися один на одного.

Лінгард узяв один із аркушів паперу на столі, знайшов перо і написав:

"Зустріньте мене вдосвіта на мілині".

А на конверті написав: "М-с Треверс, борт яхти "Самітник".

— Пошліть це зараз же на яхту, м-р Картер. Заждіть хвилину. Коли човни від'їдуть до замілини, стрельніть з великої гармати. Я хочу знати, коли той мертвий покине корабель.

Він сів, підперши голову рукою, і прислухався; довго прислухався, чи не почує постріл із гармати. Коли ж нарешті він почувся, Лінгард сидів, підперши голову рукою, але фізично відчував, що разом з тим мерцем, загорнутим у біле покривало, якась частина і його самого лишила корабель.

IX

У просторій каюті, мебльованій із строгим комфортом, м-р Треверс одпочивав на низькій і легкій постелі, під сніжнобілим простирадлом і легкою шовковою ковдрою. Голова його лежала на білій надзвичайно чистій подушці. Легкий дух лаванди йшов од свіжої білизни. Хоч Треверс лежав на спині, як тяжко хворий, але не відчував нічого, опріч страшної втоми. У спокої м-ра Треверса було щось тріумфальне. Опинившись на яхті, він заспокоїв свій гонор і знову відчув свою значимість. Усе, що трапилось, він розглядав у далекій перспективі і зовсім не був вражений цією пригодою, занадто незвичайною, щоб непокоїти такий високий розум. Він не був відповідальним за все. Як багато честолюбних людей, що керують долею нації, м-р Треверс не любив відповідальності. Якби треба було, він уникав би її й з упертою пихою зневажав би. Тим-то він і міг так спокійно лежати і задоволено почувати, як поновлюються його сили. Та йому не було потреби говорити, і через те він кілька годин мовчав. Лампа над ним була закрита зеленим шовковим абажуром. Тепер уже не треба було згадувати про існування зухвальства й здирства. У двері обережно й чемно постукали.

М-с Треверс підвелась, щоб спитати, чого треба, і, не промовивши й слова, повернулась назад до складаного стільця біля постелі. В руці вона тримала конверт; розірвала його при зеленкуватому світлі лампи. М-р Треверс не виявив ніякої цікавості, але дружина подала йому розгорнутий аркушик паперу, і він зволив наблизити його до очей. Там був тільки один рядок. М-р Треверс упустив аркушик на ковдру і відпочивав далі. М-с Треверс, поклавши руку на бильця, гордо сиділа в кріслі.

— Я маю намір поїхати,— трохи згодом заявила вона.

— Ви маєте намір поїхати,— повторив м-р Треверс кволим, але виразним голосом.— Не має ніякого значення, що ви робитимете. Та мені здається, що це ні до чого.

— Може, й ні до чого,— погодилась вона.— А чи не думаєте ви, що завжди треба платити до останнього цента?

М-р Треверс підійняв голову з подушки і з затаєним острахом глянув на цю занадто балакучу жінку. Але він знов одхилився на подушку і якийсь час лежав непорушно, як страшенно виснажена людина. М-с Треверс помітила, і це її несподівано вразило. "Він використовує свою втому. Дипломатія", подумала вона. І подумала без іронії, без огиди. Тільки серце її стислося ще дужче, і вона відчула, що не зможе цього вечора лишатися в каюті з цією людиною. На все життя лишитися! Тільки не цього вечора.

— Це дуже дивовижно,— немічно прошепотів м-р Треверс.— У вас є щось ненормальне.

— Доводиться стрічатись із дивовижними речами. Та запевняю вас, що з усіх страхіть, що скидаються на нормальне існування, як ви звете його, я . найбільше боюсь нудьги. Це безжалісне страхіття без зубів і пазурів. Безсиле і жахливе!

Рішуче й нечутно вона вийшла з каюти. Ніяка сила в світі й на мить не затримала б її. Ніч була темна, з ніжним, теплим повітрям. Небо сяяло зорями і було подібне до злинялого грезету,— це зношене, старе, нудне небо. На яхті вже почався певний лад: на кормі нап'яли парусину, на звичайному місці висів самітний ліхтар. Із темряви вийшов д'Алькасер і тинявся по ледве освітленій палубі. Він швидко добувся до запасу цигарок, що дав йому щедрий генерал-губернатор. Червона іскра, то розпалюючись, то пригасаючи, освітлювала обриси його губів, гарні чорні вуса, кінець носа, худе підборіддя. Д'Алькасер докоряв собі за небажаний легковажний настрій, що опанував його. Він уже кілька років не зазнавав такого настрою. Хоч він був не бажаний, та д'Алькасер не хотів, щоб йому перебивали його. Піти одверто від м-с Треверс він не міг і тому рушив їй назустріч.

— Сподіваюсь, що вам нічого сказати мені,— промовив він з химерною серйозністю.

— Мені? Ні! А вам?

Він запевнив її, що й йому нічого, і попрохав:

— Не треба нічого говорити, м-с Треверс. Не треба й думати. Я певен, що це найкращий спосіб закінчити цей вечір.— У його жартівливому тоні вчувалась справжня тривога,

— Добре,— погодилася м-с Треверс.— Але тоді нам краще не бути вкупі.— Вона попросила м-ра д'Алькасера спуститись і посидіти з м-ром Треверсом.— Хоч він, здається, не дуже-то охочий до розмови,— сказала вона і швидко додала: — І я ще хочу попросити вас про щось. Я хочу сісти тут у кріслі, може засну. А ви розбудите мене десь біля п'ятої.

Він мовчки поклонився і помалу відійшов. М-с Треверс повернула голову й побачила на бригові ліхтар, дуже яскравий серед малих зірок. Вона підбігла на корму і глянула за гакаборт. Ця ніч була точнісінько, як та. їй навіть здалося, що от почує тихе хлюпання й до борту підпливе човен. Та ні звуку не було чути в усьому світі. Вона присіла в крісло, бо зовсім не могла думати. "Отак, мабуть, сплять засуджені перед стратою", промовила сама до себе,— і вії одразу закрились, мов налиті оловом...

Вона прокинулась із мокрим од сліз лицем. їй снився Лінгард, у панцирі, в убранні хрестоносця, але на голові нічого не було. Він йшов од неї кудись у глибину невиданого краєвиду. Вона хотіла швидко вхопитися за нього, але в одну хвилину збіглася юрба арабів у величезних тюрбанах, стала між ними, і він назавжди зник з її очей. їй було найжахливіше, що не могла побачити його лиця. І от вона почала плакати над своєю гіркою долею. Коли прокинулась, сльози ще котилися по щоках, і вона помітила у світлі палубного ліхтаря д'Алькасера, що стояв трохи оддалік.

— Ви мене будили?—спитала вона.

— Ні,— мовив д'Алькасер.— Ви самі прокинулись. Коли я підходив, мені здалося, що ви ридаєте. Та мабуть я помилився.

— О, ні, не помилились. Моє лице ще мокре. Це був сон. Вже п'ять годин? Дякую вам. Я маю дещо зробити до сходу сонця.

Д'Алькасер підійшов ближче.

— Я знаю, ви хочете поїхати на мілину. Ваш чоловік за весь цей час не промовив і двох слів, та цю новину встиг викласти мені.

— А я й не сподівалась цього,— тихо промовила м-с Треверс.

— Він намагався втолкувати, що це не має ніякого значення,— серйозно пояснив д'Алькасер.

— Так. Він зна, про що говорить,— сказала м-с Треверс так гірко, що д'Алькасер збентежився.— Я не бачу на палубі жодної живої душі,— закінчила вона.

— І вахтові сплять,— сказав д'Алькасер.

— В цій експедиції нема нічого таємничого, та я волію нікого не будити. Може, ви самі одвезли б мене в човні?

М-с Треверс здалося, що д'Алькасер вагається. Вона додала:

— Ви ж знаєте, що це не має ніякого значення.

Д'Алькасер поклонився й мовчки спустився з нею у човен. Було страшенно темно і, якби не ліхтар на бригові, д'Алькасер не бачив би куди плисти. Він гріб помалу, озираючись назад. М-с Треверс перша побачила замілину на тлі води.

— Трохи лівіше,— сказала вона.— Ні, в інший бік...— Д'Алькасер послухав її вказівок, але гріб ще повільніше. Вона знов заговорила:

— Як ви гадаєте, м-р д'Алькасер, адже треба платити до останнього цента?

Д'Алькасер оглянувся через плече:

— Так, це єдиний чесний спосіб, хоч, може, і тяжкий для наших боязких сердець.

— Я готова на все.

Він на мить перестав гребти.

— На все, що можна знайти на мілині,— казала далі м-с Треверс.

Д'Алькасер гребнув разів зо два і знов спинився.

— На мілині може вміститись цілий світ страждань. Уся людська злоба і помста.

— Ви, мабуть, маєте рацію,— прошепотіла вона, а він гребнув кілька разів і знову озирнувсь через плече. Вона прошепотіла:

— Злоба, помста,— і почула, як кіль човна уткнувся у пісок. Але не ворухнулась, а д'Алькасер сидів, піднявши весла, і ладен був по першому ж знаку гребти назад.

— Як ви гадаєте, чи я повернусь?

Йому здалося, що в її тоні не було щирості. Але хто зна, що значить ота уривчастість — чи щирий страх, чи тільки гонор. Він не розумів, для кого вона грала роль — для нього чи для себе.

— Я думаю, що ви не зовсім розумієте становище, м-с Треверс, бо ви не маєте з'яви ні про його простодушність, ні про страшенну гордість.

Вона зневажливо подумала, що д'Алькасер чогось не знав, і враз промовила:

— Ви забуваєте, що він страшенно здатний до пристрасті, хоч сам не знає власної сили.

Уже не можна було вагатись в щирості її слів.

"Вона відчула це,— подумав д'Алькасер. Він здивувався.— Коли, де, як і при якій нагоді?"

М-с Треверс одразу встала, і д'Алькасер стрибнув на берег, щоб допомогти їй вийти із човна.

— Може мені пождати вас, щоб одвезти назад? — спитав він, підтримуючи її рукою.

— Нізащо!—тривожно крикнула вона.— Вертайтеся назад. Коли я схочу, щоб мене відвезли, то прийду на це місце і махну хусткою.

Біля їх ніг ще міцно спала вода. Невиразні обриси мілини тікали з очей. Далі, посеред острова височіла чорна купа кущів. М-с Треверс стояла близько біля човна, немов боячись цієї самітної мілини.

— Тут нікого нема,— прошепотіла вона.

— Він десь близько дожидає вас,— сказав д'Алькасер і дужим ударом відіпхнувся в воду.

Д'Алькасер угадав.