Чужинець на чужій землі - Гайнлайн Роберт

Саме вам він довіряє... А не статусу тієї особи, яка наразі займає Восьмикутний кабінет у Палаці.

Дуглас кивнув.

— Незалежно від моєї відповіді — це для мене велика честь... Хоча ваша пропозиція мене трохи й спантеличила.

— Якщо ви відмовитеся або не зможете прийняти цю пропозицію, — чи, дійсно взявши на себе цю марудну справу, пізніше захочете її покинути, — містер Сміт обрав ще одного кандидата — Бена Кекстона. Встань-но на хвилинку, Бене; нехай люди тебе побачать. Проте якщо і ви, і Кекстон не зможете або не захочете, то наступним він обрав... Що ж, гадаю, зараз ми не розголошуватимемо це ім'я; скажу лише, що є гідні кандидати. Гм... Дозвольте поглянути...

Джубал здавався спантеличеним:

— Я не звик імпровізувати. Міріам, де той аркуш, на якому ми записали перелік справ?

Джубал взяв у неї папірець і додав:

— Краще дай мені й інші матеріали.

Вона передала йому товстий стос паперів.

— Ось кілька приміток, які ми підготували для вас, сер, — або для Кекстона, якщо виникне необхідність саме у ньому. Гм... Хвилинку... Отже, розпорядник платить собі стільки, у скільки сам оцінює свою роботу, але не менше ніж... Ну, тут вказана значна сума, але сторонніх вона не стосується. Розпорядник перераховує гроші на особливий рахунок, призначений для витрат першої сторони... І ось іще: я думаю, що ви, можливо, захочете скористатись послугами Шанхайського банку — скажімо, як місця для вашого депозитарію? Чи, скажімо, звернетесь до Ллойдза, як до вашого посередника у справах, — просто щоб захистити своє ім'я та репутацію? Але містер Сміт і чути не хоче про жодні встановлені інструкції — лише необмежена передача контролю, яка може бути скасована будь-якою стороною. Проте я не читатиму все — для цього ми все це й записали.

Джубал розгублено озирнувся.

— Міріам, пробіжись і передай це Генеральному Секретарю... Ну що за хороша дівчинка... А ось ці матеріали я також лишу тут. Ви можете роздати їх людям... Або вони знадобляться вам самому. О, краще я дам один примірник і містеру Кекстону — ось, тримай, Бене.

Джубал тривожно озирнувся:

— Гадаю, що це все, що я мав вам сказати, містере Секретар. Ви хочете щось додати?

— Хвилинку. Містере Сміт?

— Так, містере Дуглас?

— Це те, чого ви бажаєте? Ви хочете, щоб я робив усе, про що йдеться у цих паперах?

Джубал затамував подих, намагаючись не дивитися на свого клієнта. Майка ретельно готували, очікуючи такого питання... Але ніхто не казав йому, в якій формі воно буде висловлене, — і неможливо було передбачити, куди заведе їх Майкове буквальне розуміння сказаного.

— Так, містере Дуглас, — чітко прозвучав у великій кімнаті голос Майка. Тут — і в мільярдах кімнат, розкиданих по всьому світу.

— Ви хочете, щоб я займався вашими справами?

— Будь ласка, містере Дуглас. Це було б великодушно. Дякую вам.

Дуглас примружився.

— Добре; цього більше ніж достатньо. Докторе, я зачекаю з відповіддю, — але ви скоро отримаєте її.

— Дякую вам, сер. Від мене — і від імені мого клієнта.

Дуглас почав підводитеся. Його різко зупинив голос члена Асамблеї, Канга:

— Хвилинку! А як же "Рішення Ларкін"?

Джубал зреагував на це ще до того, як Дуглас зміг відповісти:

— О, так, "Рішення Ларкін". Я чув багато маячні стосовно них, — здебільшого від безвідповідальних людей. Містере Канг, що не так з "Рішеннями Ларкін"?

— Я запитую вас. Чи вашого... Клієнта. Чи Генерального Секретаря.

Джубал ввічливо відповів:

— Я можу говорити, містере Секретар?

— Прошу.

— Дуже добре.

Джубал зупинився, повільно витягнув великого носовика і висякався в нього, видобуваючи таким чином звук, трьома октавами нижчий від середньої до. Потім він глянув на Канга і спокійно промовив:

— Містере, я звертаюся до вас, тому що я знаю, що необов'язково адресувати це урядові в особі Генерального Секретаря. Колись давно — дуже давно, коли я був ще маленьким хлопчиком, — ми з іншим маленьким хлопчиком, таким само малим і дурним, створили клуб. Лише ми двоє. Оскільки ми мали клуб, то у нас були і правила... І перше правило, яке ми прийняли — одноголосно, мушу додати — полягало в тому, що ми завжди повинні були називати своїх матерів злюками. Безглуздо, звичайно... Але ми були дуже малі. Містере Канг, ви можете здогадатися, чим обернулося це "правило"?

— Напевно, ні, докторе Гаршоу.

— Одного разу я спробував виконали нашу домовленість щодо "злюк". Цього виявилося достатньо — і це врятувало мого товариша від подібної помилки. Мені ж це принесло лише тепле знайомство нижньої частини мого тіла з персиковою різкою. І на цьому було покладено кінець рішенню щодо "злюк".

Джубал прочистив горло:

— Хвилинку, містере Кант. Знаючи, що хтось обов'язково порушить це неіснуюче питання, я намагався пояснити своєму клієнту деталі Рішення Ларкін. Спершу він не зміг зрозуміти, чому всі думають, що цю юридичну вигадку можна застосувати до планети Марс. Врешті-решт, Марс заселений давньою і розумною расою — значно давнішою, аніж ваша, сер, і, можливо, значно мудрішою. Але, коли він зрозумів суть справи, це його розсмішило. Так і було сер, — у хорошому сенсі цього слова: саме розсмішило. Одного разу, лише одного, я недооцінив можливості мами у покаранні зухвалого малого хлопчиська. Той урок був дешевим, але безцінним. Проте ця планета не може дозволити собі такого уроку, принаймні у планетарному масштабі. Перед тим як ми спробуємо поділити землі, які нам не належать, ми повинні переконатися у тому, що персикова різка не висить у марсіанській кухні.

Здавалося, Канга це не переконало.

— Докторе Гаршоу, якщо "Рішення Ларкін" — не більше, ніж дурість маленького хлопчика... То чому містеру Сміту виявили національні почесті?

Джубал відступив:

— Це питання слід поставити уряду, а не мені. Але зараз я можу вам сказати, як я це зрозумів: це елементарна ввічливість... до Давніх з Марса.

— Перепрошую?

— Містере Канг, ті почесті не були відлунням "Рішень Ларкін". У розумінні, що полягає за межами людського досвіду, містер Сміт і є планета Марс!

Канг навіть не кліпав.

— Продовжуйте.

— Чи, радше, представник марсіанської раси. В особі Сміта Давні з Марса наносять нам візит. Почесті, надані йому, були призначені їм; а образа, нанесена йому, буде для них образою. Ця звучить дуже буквально, але має абсолютно не людське значення. Було мудро та завбачливо для нас сьогодні надати почесті нашим сусідам, — але мудрість у цьому разі немає нічого спільного з "Рішеннями Ларкін". Жодна відповідальна людина не буде сперечатися з тим, що "Рішення Ларкін" стосуються лише незаселених планет. Ризикну припустити, що таке розуміння справи лишатиметься чинним і у майбутньому...

Джубал зупинився і підвів очі — так, наче просив допомоги у небес.

— Але, містере Канг, будьте впевнені, що Давні правителі Марса не залишать без уваги те, як ми зустріли їхнього посла. Почесті, надані їм — через нього, — були виявом люб'язності. Я впевнений, що уряд цієї планети таким чином показав свою мудрість. Колись згодом ви зрозумієте, до якої завбачливий цей учинок.

Канг ввічливо відповів:

— Докторе, якщо ви намагалися мене залякати, то у вас нічого не вийшло.

— Я цього й не хотів. Але, на щастя для благополуччя цієї планети, ваша думка нічого не вирішує.

Джубал повернувся до Дугласа:

— Містере Секретар, це мій найдовший публічний виступ за багато років... Я відчуваю, що втомився. Чи можемо ми зробити перерву у цих переговорах? Поки ми чекатимемо на ваше рішення?

Розділ 21

Оголосили перерву. Джубал хотів вивести свою групу, але зрозумів, що з цим доведеться почекати — через присутність Президента Америки та сенатора Буна. Вони обидва хотіли поговорити з Майком, обидва були справжніми політиками — і добре розуміли, що лише виграють від того, що всі побачать, що вони у гарних стосунках з Людиною з Марса. Крім того, вони знали, що очі всього світу — себто стерео-бачення — все ще дивляться на них.

А інші голодні політики наступали їм на п'яти.

Джубал швидко сказав:

— Містере Президент, Сенаторе, ми зараз йдемо обідати. Може, приєднаєтеся до нас? — Він розміркував, що говорити з двома наодинці буде простіше, аніж з двома десятками на публіці, — і йому потрібно було забрати звідти Майка до того, як щось піде не так.

З полегшенням він почув, що всі вони мають інші плани. Тоді Джубал зрозумів, що пообіцяв не тільки відвідати разом з Майком ту непристойну службу фостерітів, а й відвести його у Білий Дім... Що ж, в разі потреби хлопець завжди може захворіти.

— На місця, дівчата!

Майка вивели на дах — разом з його ескортом, що знову оточив його. Анна показувала шлях, оскільки запам'ятала його — і своїм званням, красою світловолосої валькірії та приголомшливою мантією Справедливого Свідка викликала цілу хвилю поклонів. Джубал, Бен та троє офіцерів з "Чемпіону" прикривали тил. Ларрі на швидкісному аероавтобусі чекав на них на даху; за кілька хвилин він уже висадив їх на даху "Нової конвалії". Журналісти, звичайно ж, знайшли їх і там, але дівчата охороняли Майка на шляху до номеру, який Дюк замовив заздалегідь. Вони всі гарно впоралися зі своєю справою — і тепер насолоджувалися успіхом. Особливо вирізнялися Міріам і Дорказ, які з задоволенням демонстрували особливу рішучість, що нагадала Джубалові маму-кішку, яка захищає своїх кошенят, хіба що вони вважали це грою, штовхаючи також й одна одну між основною справою: наступати на ноги репортерам, які наближалися більше, аніж на три фути.

Вони побачили, що їхній коридор патрулювали солдати С. С., а біля дверей їхнього номеру виструнчились офіцери.

У Джубала спиною пробіг морозець, хоч він розумів (чи "сподівався", виправив він себе), що їх присутність означає лише те, що Дуглас повністю виконує свою частину угоди. У листі, який Джубал передав Дугласу перед конференцією, пояснювалося, що вони збираються робити та говорити — і чому саме; ще там містилося прохання до Дугласа використати свою владу та вплив, щоб, починаючи з цього дня, захищати приватний простір Майка — щоб бідолаха міг жиги нормальним життям. (Якщо у Майка взагалі могло бути "нормальне" життя, подумки виправив себе Джубал.)

Тож Джубал лише вигукнув:

— Джилл! Контролюй Майка. Все нормально.

— Добре, бос.

Так і було. Офіцер біля дверей лише відсалютував.