Українська література » Зарубіжна література » Квентін Дорвард - Скотт Вальтер

Квентін Дорвард - Скотт Вальтер

Читаємо онлайн Квентін Дорвард - Скотт Вальтер

Але хто це сказав вам, що я бажаю від вас якоїсь нагороди за те, що виконав обов'язок чесної людини? Я тільки скаржився на те, що це могло мені коштувати стільки й стільки. Сподіваюся, я можу говорити про це з своїм помічником, нікого не ображаючи.

З цих слів Квентін дійшов висновку, що його новий приятель належить до тієї численної групи добродійників, котрі за свої добродійства винагороджують себе нескінченними скаргами, щоб у такий спосіб трохи набити ціну зробленим послугам. Отже, шотландець розсудливо промовчав і дав синдикові змогу дорогою якнайдокладніше розповісти своєму помічникові про небезпеки і втрати, яких він зазнав через піклування про суспільний добробут і свою некорисливу любов до близьких.

А справа була н тому, що чесний городянин вирішив, що він дав маху, дозволивши молодому незнайомцеві відіграти першу роль у критичну хвилину в Шонвальдському замку. І хоч спочатку синдик дужо зрадів, що в події втрутився Дорвард, згодом, розміркувавши, збагнув, що це могло підірвати його вплив, і старався підняти власний авторитет, перебільшуючи свої права на подяку від батьківщини, від своїх друзів, а найбільше від графині де Круа та її молодого оборонця.

Але, коли човен зупинився біля саду синдика і той з допомогою Петера вийшов на берег і переступив поріг рідного дому, здавалося, що він одразу ж заспокоївся і забув про своє вражене самолюбство та заздрощі, знову перетворившись з невдоволеного й похмурого демагога на чесного, доброзичливого, гостинного й приязного господаря. Павійон голосно покликав Трудхен, яка негайно з'явилася, бо від страху та занепокоєння тієї тривожної ночі мало хто спав у стінах Льєжа, і доручив її опіці прекрасну й иапівзомлілу чужоземку. Зворушена вродою й безпорадністю дівчини, Гертруда як сестру оточила її увагою й любов'ю.

Хоч було пізно й синдик був дуже втомлений, проте Квентінові навряд чи пощастило б відмовитися від запрошення господаря випити з ним пляшечку чудового старого вина, ровесника битви при Азенкурі[208], коли б юнакові не допомогла господиня, яку викликав із опочивальні гучний голос Павійона, що зажадав ключі від льоху. Вона була жвава, маленька, кругленька, мабуть, гарна свого часу, але тепер уже багато років її псували гострий червоний ніс, різкий голос і тверде переконання, що хоч яким би авторитетом не користувався синдик поза домом, у своїй сім'ї він мусить коритися дисципліні.

Почувши, про що сперечався її чоловік з гостем, вона категорично заявила, що Павійонові ніякого вина не треба, бо він і так уже добряче хильнув. І замість того, щоб за його вимогою вибрати ключ від льоху з великої низки, яка висіла на срібному ланцюжку при її поясі, вона без церемоній показала йому спину. Після цього провела Квентіна до відведеної йому чистенької й затишної кімнати, умебльованої з комфортом, якого йому ніколи не доводилося бачити в своєму житті, — настільки багаті фламандці в ті часи перевершували не лише бідних і грубуватих шотландців, але й самих французів щодо всіх вигод хатнього життя.

Розділ ХХІІІ ВТЕЧА

Тепер мені побігти накажи —

Я битнмусь із тим, що найтрудніше,

І верх візьму над неможливим навіть.

…………………..

Іди, прямуй!

Натхненний знов ітиму за тобою

Зробити те, чого не знаю ще.

Шекспір. "Юлій Цезар"

Незважаючи на пережиті радість і страх, сумніви, хвилювання та всякі інші почуття, втома минулого дня була настільки велика, що молодий шотландець заснув глибоким сном, який тривав до пізнього ранку, коли його шановний господар стурбований зайшов до кімнати.

Він сів біля свого гостя й почав довгу й заплутану промову про хитні обов'язки одруженої людини, особливо багато говорив про владу глави дому, який мас бути непохитним в усіх суперечках із жінкою. Квентін слухав з деяким занепокоєнням. Він знав, що чоловіки, як деякі воюючі держави, іноді починають співати Te Deum[209], щоб приховати свою поразку. Тому він висловив надію, що вони своїм прибуттям не завдали клопоту добрій господині.

— Клопоту, звичайно, ніякого, — відповів бургомістр. — Нема жінки, яку важче було б застукати зненацька, ніж нашу матусю Мабель. Вона завжди рада гостям… у неї завжди, хвалити бога, є для них напоготові чиста кімната и чудовий обід. Нема в світі гостиннішої жінки. Шкода тільки, що вдача в неї трохи чудна.

— Наше перебування тут не подобається їй, чи не так? — спитав шотландець і, схопившись з постелі, почав швидко одягатися. — Коли б я був певен того, що панна Ізабелла здатна після всіх страхіть минулої ночі їхати далі, ми б ні на хвилину не турбували вас своєю присутністю.

— Ну, точнісінько це саме сказала панна моїй дружині Мабель, — зауважив Павійон, — і хотів би я, щоб ви побачили, який рум'янець спалахнув на її щоках, коли вона це казала: дівчина-молочарка, яка на ковзанах пробігла до базару п'ять льє проти морозяного вітру, видалася б лілеєю в порівнянні з нею. Я й не дивуюся, що Мабель, мабуть, трохи приревнувала мене, бідолашна.

— Хіба панна Ізабелла вийшла з своєї кімнати? — спитав юнак, поспіхом одягаючись.

— Так, — відказав Павійон, — і нетерпляче жде. вас, щоб вирішити з вами, куди їхати, якщо ви обидва маєте намір від'їхати. Але, сподіваюся, ви ще встигнете поснідати.

— Чому ж ви мені не сказали про це раніш? — з прикрістю спитав Квентін.

— Тихше, тихше! — відповів синдик. — Я й так, здається, сказав це вам надто рано, коли це вас так хвилює. Тепер я хотів би обговорити з вами ще одну важливу справу, якщо у вас вистачить терпіння вислухати мене.

— Кажіть, шановний пане, тільки швидше, я слухаю вас уважно.

— Ну, тоді гаразд, — промовив бургомістр. — У мене лише одне слово для вас. Справа в тому, що Трудхен, якій так шкода розлучатися з цією гарненькою дамою, ніби вона їй сестра, радить вам переодягтися, бо в місті вже ходять чутки про те, що графині де Круа, переодягнені як прочанки, подорожують по нашій країні в супроводі французького охоронця з шотландських лучників. Кажуть також, що минулої ночі одну з них привів до Шонвальду циган уже після того, як ми вийшли з замку. Крім того, кажуть, ніби той самий циган запевнив Гійома де ля Марка, що ви не масте ніяких доручень ні до нього, ні до льєжських громадян, а що ви просто викрали молоду графиню й подорожуєте з нею як її коханець. Всі ці новини дійшли з Шонвальду сьогодні вранці і були переказані мені та іншим членам ради, і ми не знаємо, що нам робити. Бо, хоч, на нашу думку, Гійом де ля Марк занадто суворо обійшовся і з епіскопом, і з нами самими, проте він, зрештою, добра людина, звичайно, коли тверезий, і він же єдиний проводир, який може вести нас проти герцога Бургундського. Але, по правді, становище таке, що, на мою думку, нам не слід сваритися з де ля Марком, бо ми вже надто далеко зайшли, щоб відступати.

— Ваша дочка добре радить, — сказав Квентін Дорвард, стримуючися від докорів і заперечень, що, як він розумів, були б зовсім недоречні, бо шановний синдик не відмовився б од свого наміру, що відповідав і політичним міркуванням його партії і бажанням своєї жінки. — Ваша дочка добре радить. Ми мусимо переодягтися й вирушити негайно. Сподіваюся, ви не викажете нас і дасте нам усе необхідне для втечі.

— Від усього щирого серця, від усього серця, — сказав чесний городянин, якому було ніяково за свою поведінку і він хотів хоч трохи загладити її. — Я ніколи не забуду, як минулої ночі ви врятували мені життя, розстебнувши мій проклятий стальний панцир, а потім визволили мене ще з більшої скрути, бо той Вепр і його кодло скидаються більше на чортів, ніж на людей. Отже, я буду вірний вам, як колодка ножеві, так кажуть наші пожарі, до речі, найкращі майстри в світі. Му, тепер ви вже готові. Ходімо сюди, ви побачите, як я вам вірю.

Синдик повів гостя з опочивальні до своєї контори, де він облагоджував свої торгові діла, і, засунувши двері засувом та уважно обдивившися навкруги, відчинив потайну комірчину, вхід до якої був захований за шпалерами. Там стояло кілька залізних скринь. Він одчинив одну з них, наповнену гульденами, і запропонував Квентінові взяти звідти стільки, скільки він вважає за потрібне на дорожні витрати собі і його супутниці.

Грошей, виданих Квентінові, коли він від'їжджав з Плессі, вже майже не було, отож він, не вагаючись, узяв двісті гульденів і цим зняв великий тягар з душі Павійона, бо той розглядав усю цю невигідну для себе змову, в котрій він став добровільним кредитором, як відплату за недостатню гостинність, до якої спричинилися великою мірою різні його особисті міркування.

Старанно зачинивши скарбницю, багатий фламандець повів свого гостя до вітальні, де, бліда від переживань минулої ночі, але бадьора тілом і духом, чекала на них графиня Ізабелла, одягнена в убрання заможної фламандки. Крім Трудхен, котра старанно причепуряла молоду графиню і вчила, як слід поводитися в новому вбранні, в кімнаті з сторонніх не було нікого. Графиня подала Квентінові руку, яку він шанобливо поцілував, і сказала:

— Пане Квентін, нам треба покинути наших шановних друзів, щоб не накликати і на них нещастя, що переслідує мене після смерті мого батька. Ви мусите також переодягтися і їхати зо мною, коли вам ще не набридло бути захисником такої нещасної істоти.

— Мені? Мені набридло бути вашим захисником! Я готовий йти за вами хоч на край світу! Але ви, ви самі, чи витримаєте цю подорож? Чи спроможні ви на це після страхіть минулої ночі?

— Не нагадуйте мені про них, — відповіла графиня. — Я пам'ятаю їх, як невиразний, але тривожний сон. Чи врятувався паш добрий епіскоп?

— Сподіваюся, що він тепер на волі, — відповів Квентін і подав Павійонові знак мовчати, помітивши, що той ладен розпочати жахливо оповідання.

— Чи не можемо ми приєднатися до нього? Мабуть, він зібрав чимале військо? — запитала графиня.

— Тепер усі надії його на небо, — мовив шотландець. — Але куди ви хочете їхати, туди я за вами поїду як ваш охоронець і провідник.

— Ми подумаємо, — сказала Ізабелла і, хвилину помовчавши, додала — Я б обрала для себе монастир, але боюся, що він не досить захистить мене від моїх переслідувачів.

— Гм, гм! — зауважив синдик. — Я б не радив вам монастир, принаймні в Льєжській окрузі, бо Арденський Вепр, хоч хоробрий вождь, паш вірний союзник і доброзичливо ставиться до нашого міста, проте грубої вдачі й не дуже поважає монастирі, церкви, каплиці та інші святі обителі.

Відгуки про книгу Квентін Дорвард - Скотт Вальтер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: