Цифраньове виховання - Лем Станіслав
Я до контрабаса — мовчить і той. До віолончелі — мовчить. До трикутника — мовчить. А флейтист мене копнув у ногу. І тоді я згадав дідову засторогу при брамі, та й став собі далі мовчки грати, тобто стукати. Аж тут щось моторошно заскрипіло, шафа в кутку відчиняється, і з неї вилазить хтось п'ятиповерховий. Чорний як ніч, з очима, як млинові жорна, всідається він між двома колонами, не приміряючись, мов десь у лісі, а сівши, починає до нас придивлятися своїм вологим палючим оком. Та ще й чухається неохайним карком об мармурові музині сідниці, ліктем на другу музу зіпершись — ох, і страхолюдний цей закутник, глянув я на нього — мурахи по спині забігали! Отоді-то й пропала у мене охота до музикування у філармонії Гафнії, бо як почав він свою пащеку роззявляти, то все роззявляв її й роззявляв, і така вона була велетенська, що, здавалося, кінця-краю цьому роззявлянню не буде, а як роззявив, то стало видко, що всередині все таке препаскудне, що й повірити важко: ікла гидкі, язик іще гидкіший, ‘зміїстий та слинявий, врешті, устромив той Шафій-Закутник пальцяру собі до пельки, та й ну в ній поволі, але настирливо колупатися! А я тим часом роздивляюся навкруги і, побачивши контрабаса та духових, рота й собі роззявляю, аби спитати, що воно за проява, звідки, для чого й навіщо це диво, і взагалі — що воно таке? Та пригадалися мені слова старого робота, і зринуло в голові: "Хоч би що ти побачив, мовчи, ані пари з вуст, ані мур-мур!" І, згадавши це, заходився я далі, хоч литки тремтять і коліна підгинаються, грати на барабані.
На ноти дивлюся, а вони якісь невиразні, ніби мухи нотний папір позапаскуджували, не розбереш, де кварта, де квінта; плями, краплі, замазуране все кат зна як, — ох-ох-ох, кат би його забрав, міркую, — аж тут настає пауза тактів на вісім, і в ній — ох, і огидний звук: їдке, густе, мерзенне, плюгаве, на всю горлянку позіхання: роззявив Закутник пельку, клацнув зубами, потягся, карком своїм щетинястим об музині сідниці потерся, визирнув із закутка, принюхався, засопів, врешті гикнув — усмак йому тикнулося в цій храмовій, філармонійно зосередженій тиші, — але ніхто начебто і не бачить, і не чує анічогісінько! Навіть узнаки не дають! А пополудні — гала-концерт, сам пан гроль сидить у ложі, становниками оточений, розцяцькований зірками, у роздіамантених пальцях щось крутить і оте щось зволить пхати собі до вух — я очі напружую, аж там тарілочка щирозлота, гроль, виявляється, кульки з вати скручує, у благовонну олію вмочає й до вух собі засовує! Я вже анічогісінько не розумію! А тим часом ми таке фортіссімо цигикаємо, таку різанину витинаємо, що крізь загратоване вічко шафи, здається, навіть сльозу видно, проте гроль велить засмикнути завісу ложі, бо йому, мовляв, час до гролівських державних справ.
Як бути далі? "Панове музики! — каже сполотнілий капельмейстер. — Нам треба порадитися й одне одного покритикувати, бо все це не те й не так, побійтеся бога, де ви, де Гармонія Сфер, та ж ви гроля до хвороби таким гранням доведете! Відкриваю нараду!!!"
І поки я, не второпавши, що до чого, про всяк випадок крадькома позираю на шафу, вони один за одним просять слова і починаються такі аналізування й нелицеприємності, що їм від старання аж іскри з очей сиплються: критикують і виконання, і смичкові, й духові, й мідні — й те не те, й це не так, пальці, мовляв, погано поставлено, вправності мало, репетицій не досить, тренувань бракує, не справляємося, колеги, як слід, не докладаємо зусиль, — і такі всі суворі до себе, а що вже до інших — не приведи господи: сухої нитки ні на кому не залишають, лише тромбоніста, трикутника й валторніста не зачіпають, хтозна й чому... І морочаться з кожною нотою, обмірковують, як із неї звуковий сік вичавити, адже нас усіх, кажуть, спільна мета об'єднує; я слухаю їх і дивуюся: з теорією кожен у них на ти, нарада йде як по нотах, слухаю, придивляюся, аж тут раптом на нас падає тінь, боже праведний, відчиняється шафа, а в тій шафі — почвара, чухає собі вошиве черево, чорним мохом поросле, пальцем до пупа лізе — не пуп, а чорний вир Мальстрему! І так, сопучи та гикаючи, чухаючись та крекчучи, сидить собі й неквапно, зі смаком і задоволенням колупається в носі, зосередивши на тому всю свою увагу. І враз западає страшенна тиша, бо такий собі непримітний курдупель, що сидів при дзвіночках, устає і, вдаючи, ніби обговорює пункт "про різне", мовить:
"Пане Капельмейстер! Колеги! Наші інструменти ні до чого НЕ ПРИДАТНІ, отже, нічого путнього в нас не вийде, бо й не може вийти! З вигляду вони ніби й гарні, й позолочені, але насправді — беззвучні, просто-таки дефективні, — гроби мальовані це, а не інструменти! Тому пропоную, щоб нам дали Справжні, а ці — до музею чи ще куди, хоч би й на смітник!" — і сів.
"ЩО-О-О-О?! ЩО-О-О!!! ЩО-О-О??? — закричав наш добрий, наш у пенсне, наш найліпший. — Інструменти ПОГАНІ? Негодящі? Не подобаються?! Перекладаєш власну недорікуватість, неспроможність на об'єктивні труднощі?! Ах ти, нероба, одоробло, ах ти, зраднику справи, та це ж диверсіум!!! Ти, бандюго такий-сякий, підісланий дворушнику, звідки ти такий узявся? Га, звідки?! Хто підсунув тобі цю злочинну думку?! А може, в тебе й спільники є? Хто ще так само вважає?"
Тиша запала — хоч маком сій, аж тут підбігає лакейчик двірцево-ліврейний і подає капельмейстерові записочку, той читає, віддаляючи від очей, папір, бо у своєму пенсне він робиться далекозорішим, аби всіх нас бачити, а тоді каже: "Ну що ж. Оголошую перерву, позаяк мене викликають до Двору, на міністерську нараду. Як повернуся, то підіб'ю вам підсумки! А поки що — відбій!"
Отож ми сидимо собі й балакаємо у тому дусі, що, мовляв, бузина на городі, пане добродію, а моя хата скраю, пане дармограю, і так пробалакали цілісіньку ніч. Вранці приходять сурмачі-фанфаристи й оголошують Гролівський Універсал і Маніфест, згідно з яким має відбутися спеціальна наукова конференція, де будуть комплексно досліджені геть усі недоліки та вузькі місця на шляху до Гармонії Сфер (Г. Сф.). Хтозна й звідки з'явилася раптом сила-силенна меломанів, мелологів, музикознавців, звуковиків та мелодистів, усі з вищою поліфонічною освітою, усі проф. конс. та д-ри тих і сих наук, дійсні члени і члени-кореспонденти, що надсилають кореспонденцію з відповідними звукозаписами.
Щонайперше — наш виступ зафіксували на шестистах апаратах за допомогою повтиканих до інструментів мікро-мікрофончиків, а мені до барабана ще й макро-мікрофона засунули, потім усі ці записи запечатали зеленим воском і червоним сургучем, узяли проби вібрації повітря, крізь лупи оглянули нас, а заразом і всі закутки, після цього радилися сім днів і один місяць. Скрупульозність аналізу воістину неймовірна! Я ще в житті не бачив у одному місці такої кількості науковців! Усе було висвітлено й узгоджено з відповідних методологічних позицій, сама Його Величність зволили взяти над нарадою Високе Покровительство, хоч особисто участі в ній не брали, — заступав її тут Державний Секретар Обох Вух.
Останнього дня вісімнадцять деканічних ректорів хором зачитали нам експертоліз, зредагований усіма з цілковитою дослідницькою одностайністю. Комісія констатує, говорилося там, певні недоліки. Інструментарій справді не повністю повновартісний. Тут бракує цього, там — того, а отам ще й отого не вистачає. Тут, скажімо, у скрипці, струни до певної міри гіпсові, а он там до віолончелі насипано повно висівок. Так, звісно, бути не має, але чомусь так сталося. Тромбон заткнутий, бо туди потрапив чийсь бавовняний, з п'ятдесятипроцентною домішкою нейлону другого сорту нічний ковпак, а може, й не нічний, принаймні радимо тромбона прочистити, а тромбоністові завжди слід мати біля себе сажотрусну щітку, аби можна було забезпечувати гру вчасним пропиханням. Клавікорди знайдено зовсім порожніми: всередині нема нічого, лише колишній курник для гусей. Гуслі: замість гусел констатуємо наявність гусей низької яйценосності, що засвідчив проведений за допомогою пірометра, чи пероміра аналіз, а позаяк пір'я утруднює гусям звучання, то й давати чистий звук гуси не можуть. Таким чином, слід АБО провести депір'їзацію цих останніх, АБО коштом державної скарбниці придбати нових гусей і забезпечити їх новим гуслярем, бо теперішній гусляр не гусляр, а індикатор, тобто — відгодовувач індиків. А що ж до сильнослабого фортепіано, то в нім дві копи мишей поприв'язувано хвостиками до молоточків, через що воно дуже тоненько співає, надто з огляду на те, що мишівник геть усі фонди, призначені на мишачий фураж, розтринькав. Коли на те буде гролівська ласка, на дибу його. Щодо Трикутника: він має бути металевий, а не здобний, хоч би й на дріжджах.
Тепер про баси. Головний контрабас під час пасажів перекидається, позаяк замість кілочка-упору має коліща, на якому їздить туди-сюди, тягнучи за собою й контрабасиста, через що контрабасист при кожнім basso dolce profondo гепається додолу, задерши ноги. Висновок Комісії: його слід або прив'язати шнуром, або витесати знизу кілочок, або підбити клинці, або взагалі розколіщатити, тобто провести так звану деколесізацію. Смичкам придалася б волосінь, оскільки замість неї комісіальні експертанти здіагнозували лише атмосферу, тобто суміш азоту, кисню, двоокису вуглецю з домішками так званих благородних газів, а саме: ксенону, аргону й криптону, а також певної кількості водяної пари. Виявлено також певний обсяг рідинної емульсії, що є похідною від кашляння й чхання музик духовно-тромбонної групи. Комісія вважає, що волосінь усе-таки більш придатна до грання, ніж повітря, а надто вона зручна, на думку Комісії, для смикально-натирального совання по струнах.
І так далі — загальним обсягом у тисячу вісімсот сторінок, зокрема і про мій барабан: Комісія визнала, що ніякий це не барабан, а лише розмальована дошка, підперта дерев'яним, хоч і позолоченим, колесом. І сформулювавши триста вісімдесят один висновок, скерований галузевими шляхами до Міністерства труб, тромбонів та сурем, до Міністерства дзвонів, дзвіниць, сфер та гармоносферичної пропінації, а також до Вищої духовної палати, Комісія скріпила силу цих висновків маршальською печаткою.
Ох і схопився тут увесь оркестр на ноги, ох і загув, ох і задискутував!
"Так! — загукали всі.
