Рятуймо Космос - Лем Станіслав
Станіслав ЛЕМ
РЯТУЙМО КОСМОС
(Відкритий лист Ійона Тихого)
Після тривалого перебування на Землі я зібрався в дорогу, щоб оглянути найулюбленіші місця моїх давніх експедицій — кулясті скупчення Персея, сузір'я Тельця і велику зоряну туманність біля ядра Галактики. Скрізь я побачив зміни, про які мені тяжко писати, бо то зміни не на краще. Тепер багато говорять про поширення космічного туризму. Безперечно, туризм — чудова справа, однак у всьому треба знати міру.
Безладдя починається відразу ж за порогом. Пасмо астероїдів між Землею і Марсом перебуває в жалюгідному стані. Ці монументальні скелясті уламки, колись поринулі у вічну темряву, тепер освітлені електрикою, до того ж кожну скелю вкривають старанно видовбані ініціали й монограми.
Особливо уподобаний фліртуючими парочками Ерос здригається від ударів, що ними різні доморощені каліграфісти видовбують на його поверхні пам'ятні написи. Кілька спритних хитрунів на місці дають напрокат молотки, долота і, навіть, пневматичні свердла, і вже не знайдеш незайманої скелі в найдикішім колись урочищі.
Звідусіль страхають написи на зразок: "Це найдорожча астероїду скала, любов тут наша розцвіла", "Тебе я, мила, цьомав на метеориті цьому" — тощо, разом із пробитими стрілою серцями в найгіршому стилі. На Церері, яку облюбували, не знаю чому, багатодітні родини, процвітає справжній фотографічний бандитизм. Там вештається чимало фотографів, які не тільки дають скафандри для позування, але й змащують стіни скель спеціальною емульсією і за невелику плату увічнюють на них цілі екскурсії, а виконані таким способом величезні знімки для довговічності покривають ще й поливою.
Родини — батько, мати, дідусі й бабусі, діти, — прибравши відповідних поз посміхаються зі скельних урвищ, що, як я прочитав у якомусь проспекті, має створювати "сімейну атмосферу". Щодо Юнони, то цієї, колись такої гарненької, планети вже майже немає: кожний, кому заманеться, відбиває від неї брили й шпурляє їх у космос. Не помилували ані залізо-нікелевих метеоритів, що пішли на сувенірні персні та запонки, ані комет. Рідко яка з них з'являється тепер з цілим хвостом.
Я сподівався, що втечу від товкотнечі космобусів і тих родинних портретів на скелях разом із графоманськими віршотворами, коли виберусь поза сонячну систему, але де там!
Професор Брюкке з обсерваторії скаржився мені недавно, що слабне світло обох зірок Центавра. Як же йому не слабнути, коли всі околиці завалені сміттям? Навколо важкої планети Сіріус, що являє собою головну привабу цієї системи, з'явилось кільце, схоже на кільце Сатурна, але утворене з пляшок з-під пива й лимонаду. Космонавтові на цій трасі доводиться обминати не тільки метеоритні потоки, а й бляшанки з-під консервів, яєчні шкаралупи й старі газети. Подекуди за ними зірок не видно. Астрофізики роками ламають собі голову над причиною нерівномірного розповсюдження космічного пилу в різних галактиках. Думаю, що розгадка досить проста — чим вища в галактиці цивілізація, тим більше там насмічено, звідси весь цей пил, бруд і відходи.
Це проблема не стільки для астрофізиків, скільки для двірників. Як бачимо, в інших туманностях теж не можуть їй зарадити, хоч це невелика втіха. Гідною осуду забавою є також плювання в космос, бо слина, як і взагалі кожна рідина, замерзає при низькій температурі і зіткнення з нею легко може призвести до катастрофи. Незручно навіть про це говорити, але особи, які звичайно хворіють під час подорожі, звикли вважати космос своєрідною плювальницею, ніби не знають, що сліди їхньої недуги кружлятимуть потім мільйони років по орбітах, викликаючи в туристів неприємні асоціації й зрозумілу відразу.
Окремою проблемою є алкоголізм.
За Сіріусом я почав рахувати розвішані в космосі велетенські написи, що рекламують "Марсіанську" гірку, "Галактівку", "Місячну особливу" чи "Супутник відбірний", — але скоро загубив лік. Я чув від пілотів, що деякі космодроми змушені були перейти зі спиртного пального на азотну кислоту, бо часом через відсутність пального не було чим стартувати. Патрульна служба твердить, що в просторі важко розпізнати п'яного здалеку: всі пояснюють свої невпевнені рухи й хистку ходу відсутністю гравітації. Але це не змінює факту, що деяким станціям обслуговування з їхніми порядками не минути кари небесної.
Самому мені якось довелося попросити наповнити запасні баки киснем, після чого, віддалившись менше ніж на парсек, я почув дивне булькання і виявив, що мені залили чистого спирту! Начальник станції, коли повернувся на неї, запевняв, ніби, говорячи до нього, я підморгував. Може, й підморгував, бо я хворію на запалення повік, але чи це може виправдати такий стан справ?
Неймовірне безладдя панує на головних трасах. Величезна кількість аварій нікого не дивує, якщо стільки людей систематично порушують правила, перевищуючи швидкість. Особливо часто чинять це жінки, бо швидка подорож сповільнює плин часу, а тому вони менше старіють. Часто трапляються завади, які створюють старі космобуси, що забруднюють усю екліптику клубами спрацьованих газів.
Коли на Паліндронії я попросив дати мені книгу скарг, мені відповіли, що вчора її на клапті розтрощив метеорит. Не все гаразд і з доставкою кисню. За шість світлових років від Белурієя його вже ніде не дістанеш, тому люди, що приїхали туди як туристи, змушені лягти в холодильники й чекати, в стані анабіозу, поки прибуде черговий транспорт з повітрям, бо їм зовсім нічим дихати, щоб підтримувати життя. Коли я прилетів туди, на космодромі не було жодної живої душі — всі охолоджувались у гібернаторах, але в буфеті побачив повний комплект виставлених напоїв — від ананасів у коньяку до пльзеньського пива.
Санітарний стан особливо на планетах Великого заповідника, — жахливий. В "Голосі Мерситурії" я читав статтю, автор якої закликав винищити до ноги таких прекрасних тварин, як чаяки-проглотиди. Ці хижаки мають на верхній губі ряди бородавок-світляків, розташованих в найрізноманітнішому порядку. Справді — протягом останніх років усе частіше зустрічається вид, бородавки в якого розміщуються у формі двох нулів. Ці чаяки звичайно обирають місця поблизу кемпінгів, де вночі, в неосвітлених куточках, чекають з широко роззявленою пащекою на туристів, що шукають затишного містечка. Та невже автор статті не розуміє, що звірі тут зовсім не винні і замість них треба звинувачувати відповідні установи за нестачу спеціальних санітарних об'єктів?!
На тій же Мерситурії відсутність комунальних вигод викликала цілу серію генетичних мутацій у комах.
У місцях, з яких видно чудові краєвиди, нерідко можна побачити зручні, плетені з лози крісельця, що так і манять до себе стомленого пішохода. Якщо той необачливо плюхнеться між ручки крісла, вони враз обхоплять його, а те, що здавалося кріслом, виявляється тисячами плямистих мурашок — (мурашка-кріслянка мучизадка Multipodium pseudostellatum Trylopii), які, чіпляючись одна за одну, вдають плетене крісло. До мене дійшли чутки, нібито деякі інші різновиди членистоногих (драньтьорийка невловима, мочистик швидкий, вочик грубий) прикидалися кіосками з газованою водою, гамаками і навіть душами з кранами і рушниками, але за достовірність цих повідомлень поручитися не можу, бо сам цього не бачив, а спеціалісти мімрікології мовчать. Натомість необхідно застерегти від досить рідкісного різновиду змієнога телескопника (Anencephalus Pseudoopticus Tripedius Rlacrkinensis). Телескопник теж влаштовується в місцях з гарними краєвидами, розставляє свої три тонкі, довгі ноги на зразок триноги, розширеним тубусом хвоста націлюється на пейзаж, а слиною, якою наповнена його ротова порожнина, імітує лінзу зорової труби, і таким чином може спокусити заглянути в неї, що для необережних закінчується великими неприємностями. Інший змій, але вже на планеті Гвримахії, підставний дволичник (Serpens vitiosus Reichenmantlii), причаюється в кущах і підставляє необережному пішоходові хвоста, щоб той спіткнувся і впав, але, по-перше: ця рептилія живиться виключно блондинами, а по-друге: ніким не прикидається. Космос — це не дитячий садок, а біологічна еволюція — не ідилія. Потрібно видавати брошури, подібні до тих, які я бачив на Дердимоні. В них остерігають ботаніків аматорів від чарівниці підступної (Pliximiglaquia Bombardans). Зацвітає вона прекрасними квітами, та не варто поспішати їх зривати, бо чарівниця живе в симбіозі з дробильницею кам'янкою — деревом, що має плоди розміром з гарбуз, але рогаті. Досить зірвати одну квіточку, як на голову необережного колекціонера екзотичної флори звалюється град твердих, мов гарматні ядра, плодів. Ні чарівниця, ні дробильниця не чинять потім убитому нічого злого, цілком задовольняючись природніми результатами його смерті — він удобрює грунт навколо них.
Зрештою, дива мімікрії зустрічаються на всіх планетах Заповідника. Так, наприклад, савани Белурії міняться веселкою від розмаїтних квітів, серед яких чарівною красою і запахом яскраво-червона троянда (Rosa mendatrix Tichiana), як назвав її професор Пінгль, хоч я першим її описав. Те, що видається квіткою, є, насправді, наростом на хвості вудкаря, белурійського хижака. Зголоднілий вудкар ховається в гущавину, а свій незвичайно довгий хвіст виставляє далеко вперед, так, що з трави виглядає тільки квітка. Нічого не підозрюючи, турист підходить до неї, нюхає і тоді чудовисько стрибає на нього ззаду. Ікла в хижака довгі, майже як у слона. Ось як дивно збувається космічний варіант приказки, що "Нема троянди без колючок!"
Хоч я трохи відхиляюся від теми, але не можу побороти бажання, щоб не згадати ще одне белурійське чудо, яким є далекий родич картоплі — гірчак розумний (Gentiana Sapiens Suicidalis Pruck). Бульби його солодкі й дуже смачні, а назва походить від певних духовних властивостей. Річ у тім, що гірчак, внаслідок мутації, створив замість звичайних мучнистих бульб — маленькі мозочки. Його підвид, гірчак шалений (Gentiana Mentecapta), підрісши, починає відчувати неспокій, викопується, забивається в лісові нетрі й віддається самотнім роздумам. Як правило, він доходить висновку, що жити не варто, і вчиняє самогубство — збагнувши всю гіркоту існування.
Для людини гірчак нешкідливий, на відміну від іншої белурійської рослини — скаженої.
