Пошуки абсолюту - Бальзак Оноре де
Коли минуло перше горе, він відчув, що йому пора одружитися, аби надати завершеності тому щасливому існуванню, блаженні принади якого знову підкорили його собі. Не бажаючи відступати від родинного звичаю, він, за прикладом своїх предків, подався шукати собі дружину до Гента, Брюгге, Антверпена; але жодна з дівчат, яких там зустрів Валтасар, не припала йому до вподоби. Мабуть, у нього були якісь особливі погляди на шлюб, бо з юності його звинувачували в тому, що він не ходить торованими стежками. Якось у свого родича в Генті він почув розмову про одну дівчину з Брюсселя, що стала предметом досить жвавої суперечки. Одні вважали, що тілесні вади панни де Темнінк затьмарюють її красу, інші, навіть незважаючи на це, вважали її принади бездоганними. Старий родич Валтасара Клааса сказав своїм гостям, що гарна ця дівчина чи не гарна, але вона має душу, і він сам би з нею одружився, якби був молодший. І розповів, як недавно вона відмовилася від спадку, залишеного їй батьком та матір'ю, щоб улаштувати молодшому братові гідний його імені шлюб, поступившись заради братового щастя своїм щастям і по суті принісши йому в жертву своє життя. Адже дарма сподіватися, що панна де Темнінк тепер вийде заміж, будучи вже не першої молодості й без посагу, якщо вона не знайшла собі пари навіть коли була юною й багатою. А через кілька днів Валтасар Клаас уже домагався руки панни де Темнінк, якій було тоді двадцять п'ять років. Він закохався в неї одразу. Хосефіна де Темнінк подумала, що йдеться про скороминущу примху й відмовилася вислухати освідчення пана Клааса; але пристрасть має притягувальну силу, а для молодої дівчини, неправильно збудованої і кульгавої, любов, яку вона вселила вродливому молодикові, має в собі стільки зваби, що вона дозволила упадати коло себе.
Знадобилася б ціла книжка, щоб з усіма подробицями описати кохання молодої дівчини, яка безвідмовно скорилася суспільній думці, що проголосила її негарною, хоча сама вона почуває в собі неподоланний чар, породжений глибокими почуттями. Це і заздрість до чужого щастя, і невтримне бажання помститися суперниці, яка викрадає бодай єдиний погляд коханого, і, нарешті, тривоги й побоювання, невідомі більшості жінок, про які тут варто згадати трохи докладніше. Сумнів, що призводить до таких драм у коханні, становив би основу цього надзвичайно доскіпливого аналізу, в якому не один знайшов би втрачену, але не забуту, поезію найперших у своєму житті хвилювань: благородний екстаз, схований на самому дні серця, який ніколи не проступає у виразі обличчя; страх, що тебе не зрозуміють, і незглибима радість, коли тебе зрозуміли; вагання душі, замкненої в собі, й магнетичні струми, які надають очам нескінченного розмаїття відтінків; думки про самогубство, що виникають унаслідок одного слова і розвіюються від інтонації голосу, не менш багатої, ніж почуття, постійність якого вона підтверджує попри всі підозри; боязкі погляди, за якими ховається незламна рішучість; раптові бажання говорити і діяти, пригнічувані власною ж таки силою; внутрішнє красномовство, яке проявляється у фразах незначущих, але вимовлюваних схвильованим голосом; таємничі вияви тієї первісної душевної сором'язливості, тієї божественної скромності, яка примушує людину великодушну залишатись у тіні і надає невимовного чару невисловленим признанням; одне слово, усю красу молодого кохання і всю слабість його могутності.
Хосефіна де Темнінк була кокеткою через велич своєї душі. Усвідомлення своїх очевидних вад зробило її такою самою неприступною, якою буває найсліпучіша красуня. Острах, що рано чи пізно її роздивляться й розлюблять, пробудив її гордість, зруйнував довіру і надав їй мужності ховати на самому дні серця перші радощі розбудженого почуття, що їх інші жінки люблять підкреслювати усіма своїми манерами, створюючи собі з них ніби гордовитий убір. Чим сильніше штовхало її до Валтасара кохання, тим більше боялася вона висловити йому свої почуття. Чи не здадуться в ній жалюгідними хитрощами ті жести, погляди, відповіді, запитання, що полестили б чоловікові, якби проявилися в іншої жінки? Жінці вродливій дозволено бути самою собою, світ завжди готовий поблажливо простити їй якусь дурницю або недоладність, тоді як досить одного погляду, щоб зігнати найпривабливішу усмішку з уст жінки негарної, затьмарити острахом вираз її очей, підкреслити незграбність її жестів, скувати бентегою її поведінку. Хіба вона не знає, що лише їй заборонено припускатися помилок, адже ніхто не повірить, що вона здатна залагодити їх і, крім того, ніхто не надасть їй такої нагоди. Хіба необхідність завжди поводитися бездоганно не гасить її здібностей, не сковує їхнього розвитку? Така жінка може жити тільки в атмосфері ангельської поблажливості. Але де ви знайдете серця, здатні виявити поблажливість, не приправлені гіркою і образливою жалістю? Ці думки, які вона засвоїла, коли зрозуміла, наскільки жахливою може бути чемність у світському товаристві, де знаки уваги ранять жорстокіше, ніж образливі випади, підкреслено нагадуючи людині про її нещастя, пригнічували панну де Темнінк, постійно пробуджували в ній ту ніяковість, яка заганяла на дно душі найпринадніші почуття і робила холодними її манери, її розмову, погляд. Вона могла виявити закоханість тільки потай, осмілювалася стати красномовною і вродливою лише в самотині. Нещаслива при яскравому світлі дня, вона була б чарівною, якби їй дозволили жити лише вночі. Не раз, щоб випробувати Валтасарове кохання, вона свідомо наражалася на ризик утратити його і нехтувала нарядами, які почасти могли б приховати її тілесні вади. Її іспанські очі сяяли чарівною знадою, коли вона помічала, що здається Валтасарові прекрасною і в недбалому одязі. Та все ж недовіра псувала їй рідкі хвилини, протягом яких вона осмілювалася віддаватися щастю. Вона відразу ж починала запитувати себе, чи не тому Клаас хоче одружитися з нею, що йому потрібна в домі рабиня, чи немає в нього якихось таємних вад, і тільки через те змушений він узяти собі бідну, скривджену природою дівчину. Іноді ці постійні тривоги надавали нечуваної ціни тим годинам, коли вона вірила в тривалість і щирість кохання, завдяки якому вона мріяла помститися світському товариству. Щоб проникнути в глиб душі коханого, вона, перебільшуючи свою негарність, викликала його на тонкі суперечки, й у таких випадках Валтасар несамохіть висловлював мало втішні для неї істини; але їй подобалося його збентеження, коли вона змушувала його признатися, що дружину люблять насамперед за чудову душу і відданість, які обіцяють постійне безхмарне щастя, і що після кількох років шлюбного життя чоловікові стає байдужісінько, яка в нього жінка — найгарніша чи найпотворніша у світі. Зібравши все, що тільки є правдивого в парадоксах, які ставлять за мету збавити ціну жіночій красі, Валтасар зненацька помічав, як мало в цих міркуваннях приємного для його співрозмовниці, і вся доброта його серця виявлялася в тих делікатних уточненнях, якими він умів переконати Хосефіну де Темнінк, що для нього вона бездоганна. Відданості, яка, можливо, є вершиною жіночого кохання, бідолашній дівчині не бракувало, бо вона вже була втратила усяку надію, що коли-небудь її покохають; до того ж її захопила перспектива боротьби, в якій почуття мало взяти гору над красою; потім вона знайшла велич у тому, щоб віддати своє серце, не вірячи в кохання; і, нарешті, щастя, хай би як недовго воно тривало, для неї коштувало аж надто дорого, щоб вона відмовилася спробувати його на смак. Внутрішня непевність і душевна боротьба надали цьому благородному створінню такого чару, а її почуттям — такої несподіваної жаги, що Валтасарове кохання набуло характеру майже рицарського поклоніння.
Вони побралися на початку 1795 року. Подружжя поїхало в Дуе, щоб провести перші дні свого спільного життя в патріархальному домі Клаасів, скарби якого Хосефіна де Темнінк побільшила, привізши із собою кілька прекрасних картин Мурільйо та Веласкеса, діаманти, що дісталися їй у спадок від матері, та чудові подарунки, які надіслав їй брат, котрий став герцогом де Каса-Реаль. Небагато жінок були щасливішими, ніж пані Клаас. Її щастя тривало п'ятнадцять років; жодна хмаринка не затьмарила його за цей час і, мов сонячний промінь, воно проникало в усі куточки її життя, осявало там усе до дрібниць. У багатьох чоловіків бувають відхилення в характері, що призводять до постійних незгод; отож чоловіки, як правило, руйнують гармонію свого домашнього життя, порушують ідеал сімейного щастя; адже більшості чоловіків властиві дріб'язкові вади, а дріб'язкові вади породжують прикрі сварки. Один буде чесний і діяльний, але черствий і непоступливий; інший буде добрий, але впертий; цей любитиме дружину, але не вмітиме проявити твердість характеру, а той, заклопотаний своїми амбіціями, любитиме так, ніби відбуває повинність і, надавши дружині усі втіхи багатства, позбавить її буденних радощів життя. Одне слово, чоловіки в нашому суспільстві далекі від досконалості, і ніхто не думає винуватити їх у цьому. Люди розумні мінливі, наче барометр, і тільки геній буває добрий по-справжньому. Отож істинне щастя перебуває на двох кінцях драбини духовних цінностей. Тільки несосвітенний дурень і високий геній здатні — один через свою слабкість, другий завдяки своїй силі — на ту рівність настрою, на ту незмінну лагідність, які згладжують шерехатості життя. У одного — це байдужість і млявість; у другого — поблажливість і схильність до високих роздумів не тільки про першооснови буття, а й про повсякденні дрібниці. І той, і той однаково прості й наївні; але в одного — це порожнеча, у другого — глибина. Тому кмітливі жінки, за браком чоловіка геніального, іноді схильні обирати собі дурня як найменше лихо. Так от Валтасар проявив велич своєї душі в найбуденніших життєвих обставинах. Йому хотілося бачити в подружньому коханні витвір мистецтва і, як властиво людям високого духу, що не терплять нічого недосконалого, дати йому розвинутися в усій красі. Його розум постійно вносив розмаїття у спокійне щастя, його благородна вдача проявлялася в милосерді й поступливості. Так, хоч Валтасар і поділяв філософські погляди XVIII сторіччя, він аж до 1801 року надав у себе притулок католицькому священикові, зважаючи на чисто іспанську фанатичну пристрасть до католицької віри, яку його дружина всмоктала з молоком матері, і знехтувавши неабияку загрозу для себе з боку революційних законів; а згодом, коли культ у Франції було відновлено, він став щонеділі супроводжувати дружину до меси.
