Мобі Дік - Мелвілл Герман

Рідко хто озивався словом, і корабель із безмовною, ніби розмальовані воскові ляльки, командою день за днем пробивався крізь шал і веселе буйство демонічних хвиль. І вночі так само серед рику океану панувала німота людей, так само мовчазні матроси похитувалися в своїх петлях, і так само безмовний Ахав стояв лице в лице з бурею. Навіть коли стомлена природа вже наче жадала відпочинку, він не шукав того відпочинку на койці. Старбак не міг забути, як одного разу побачив капітана, зайшовши до каюти поглянути на барометр: старий сидів у пригвинченому до підлоги кріслі, випростаний, із заплющеними очима; він тільки-но спустився сюди з палуби, де лютувала буря, з дощем та снігом, і з капелюха та плаща, яких він, увійшовши, не скинув, крапала на підлогу вода. На столі перед ним лежала нерозгорнена одна з тих карт морських припливів та течій, про які ми вже згадували. В міцно зціпленій руці гойдався ліхтар. Стан був випростаний, але голова відкинута назад, так що заплющені очі були спрямовані на стрілку "викажчика" [76], підвішеного під стелею до бімса.

"Жахливий стариган! — подумав Старбак. — Навіть заснувши в бурю, ти не відводиш очей від своєї мети".

52

"АЛЬБАТРОС"

На південний схід від мису Доброї Надії, за далекими островами Крозе, у водах, куди вчащають мисливці на справжнього кита, поперед нас замаячіли вітрила. То був китолов "Альбатрос". Він повільно йшов нам назустріч, і я зі свого високого сідала на фок-щоглі дуже добре міг спостерігати видовище, досить цікаве для новачка в дальньому океанському промислі: китобійне судно, що вже давно перебуває в плаванні.

Так, немов хвилі були білярами, воно було вибілене, як кістяк моржа, викинутого на берег. По бортах цієї примари тяглися довгі смуги червонястої іржі, а щогли, реї та мотузяні снасті нагадували грубе гілля, вкрите памороззю. На судні були підняті самі лише нижні вітрила. Украй чудний вигляд мали довгобороді марсові на всіх його трьох щоглах. Здавалося, вони одягнені в якісь звірячі шкури, така пошарпана й полатана була одежа, що витримала близько чотирьох років плавання. Стоячи в залізних обручах, прикріплених до щогли, вони розгойдувалися над морською безоднею. Їхнє судно повільно пропливало ось-ось у нас за кормою, і ми всі, шестеро, були так близько одні від одних, що, здавалось, могли перестрибнути зі своїх марсів на чужі; та ці китобої зі смутними обличчями, хоч і дивилися на нас лагідно, не озвалися до нас і словом, дарма що внизу, з нашого юта, пролунав оклик:

— Агов, на судні! Стрічали Білого Кита?

Капітан "Альбатроса", перехилившись через побілілий фальшборт, підніс уже до губів рупор, але ненароком упустив його в воду, а тим часом вітер подужчав, і розчути голос без рупора було неможливо, бо кораблі розходилися все далі. Матроси "Пеквода" мовчали, але по їхніх обличчях видно було, що вони помітили цю зловісну пригоду, яка сталася, тільки-но про Білого Кита зайшла мова з командою іншого судна. Ахав на мить затнувся, наче розважав, чи не спустити човна й не попливти на "Альбатрос", та вітер був занадто сильний. Але, скориставшися з того, що вітер віє в бік "Альбатроса", він знову підніс рупор і, додивившися, що то корабель теж нентакітський і що він уже вертається додому, голосно прокричав:

— Агов, на судні! Ми — "Пеквод", ідемо довкола світу! Перекажіть там, хай посилають листи в Тихий океан! А як через три роки не вернуся, то хай посилають у…

В ту мить кільватерні струмини обох суден перетнулися, і зразу, за своєю чудною звичкою, табунці невинних маленьких рибок, що вже кілька днів спокійно пливли при наших бортах, шмигнули геть, наче аж плавцями затремтівши, і пристроїлися до бортів другого судна. Хоч за свої численні рейси Ахав, напевне, бачив таке багато разів, але маніяк завжди примхливо вбачає якесь особливе значення в сутих дрібницях.

— То й ви вже від мене втікаєте, га? — промурмотів Ахав, дивлячись на воду, в той бік. Самі слова були наче не дуже й промовисті, одначе в тоні чаїлося більше глибокого безсилого смутку, ніж виказував досі цей безумний старий чоловік. Але зразу ж, обернувшися до стерничого, що й досі втримував судно на курсі проти вітру, аби зменшити його швидкість, він рикнув звичайним своїм левиним риком:

— Стерно під вітер! Курс — довкола світу!

Довкола світу? В цих словах багато такого, що надихає нас гордими почуттями; але ж куди приводить нас таке довколасвітнє плавання? Через незліченні небезпеки воно приводить нас усього-на-всього в ту саму точку, з якої ми вирушали і в якій ті люди, котрих ми зоставили позад себе в безпеці, однаково весь час були попереду нас.

Якби наш світ був безмежною площиною і, пливучи на схід, ми могли весь час досягати нових країв або відкривати краєвиди, прекрасніші й дивовижніші, ніж будь-які Кіклади чи Соломонові острови, то від такої подорожі було б чого сподіватись. Та в погоні за тими далекими таємницями, про які ми мріємо, або в нестямній гонитві за демонічною примарою, що раніше чи пізніше зринає перед кожною людською душею, — в такому бігові навколо нашої круглої Землі ми можемо тільки збитись на якісь пустельні манівці або потонути на півдорозі.

53

ГЕМ

Ахав не спустив човна, щоб попливти з візитом на зустрінутий корабель, з очевидної причини: вітер і хвиля віщували близький шторм. Та можливо, що й у добру погоду він не поплив би на "Альбатроса" — бо згодом у подібних випадках він чинив саме так, — якби, перегукуючись із борту на борт, дістав на своє запитання заперечну відповідь. Бо, як зрештою виявилося, він не мав ніякої охоти хоч би п’ять хвилин розмовляти з капітаном іншого судна — хіба що той капітан міг поділитися з ним відомостями, яких він так жадібно шукав. Та вам було б важко правильно оцінити сказане, якби я не розповів тут дечого про дивні звичаї китобоїв під час зустрічей у далеких морях; а особливо на спільному промисловому терені.

Коли двоє незнайомих людей, зустрівшися десь посеред Соснового Пустища в штаті Нью-Йорк або на не менш пустельній Солсберійській рівнині в Англії,— коли, зустрівшись випадково в такій негостинній глушині, ці двоє людей неодмінно привітаються, зупиняться на хвильку й попитають один у одного, що нового, а можливо, що й сядуть удвох посидіти та відпочити, — то, певне, ще багато природніше двом китобійним кораблям, зустрівшися десь аж на краю світу, на безкраїх Соснових Пустищах та Солсберійських рівнинах океану, аж за самотнім атолом Фаннінгом або далекими островами Гілберта, — ще багато природніше, кажу, цим суднам, зустрівшись у морі, не тільки перегукнутися вітаннями з борту на борт, а й увійти в іще ближчий, більш приятельський і товариський контакт. А особливо очевидним це здається, коли ті судна — з одного порту і їхні капітани, помічники капітанів та й багато хто з матросів знають одні одних, отже, можуть побалакати про багато домашніх справ, таких любих серцю.

Бо люди на тому судні, котре перебуває в плаванні вже давно, можуть сподіватися, що на кораблі, який прямує з дому, є для них листи; і, в усякому разі, він може лишити їм газети, на рік чи два свіжіші, ніж остання, яка знайдеться в їхній заляпаній і замацаній підшивці. На віддяку за таку послугу прибулий корабель може почути останці відомості щодо промислу в тих водах, куди він прямує,— а це для нього надзвичайно важлива інформація. І якоюсь мірою все це стосується й тих кораблів, котрі зустрічаються в самих місцях промислу, хоч би навіть вони обидва відпливли з дому однаково давно. Бо, можливо, на котромусь із них є листи, передані якимсь третім судном, що плаває тепер дуже далеко, і деякі з цих листів можуть бути призначені саме для зустрінутого судна. Та й новинами щодо умов промислу можна поділитись, і погомоніти по-дружньому. Адже цих людей поєднує не тільки природна солідарність усіх моряків, а ще й усі ті особливі почуття спорідненості, які постають зі спільної професії та однакових злигоднів і небезпек.

Не вадить і те, що судна можуть бути з різних країн, — принаймні коли мова на обох та сама, як то буває з американцями та англійцями. Правда, такі зустрічі трапляються нечасто хоч би вже через те, що в Англії китобоїв небагато, а коли й трапляються, то бувають не дуже теплі; адже англієць самою своєю натурою стриманий, а янкі — той не дуже любить, коли хтось робить те саме, що й він. Крім того, англійські китобої часом ставляться до американських з легкою погордою столичних жителів, уважаючи довготелесих худих нентакітців із їхніми химерними провінційними звичками за якихось морських селюків. Та на чому грунтується ця гоноровитість англійців, важко зрозуміти, коли згадати, що всі янкі, разом узяті, за один день добувають більше китів, ніж усі англійці, разом узяті,— за десять років. Та, може, це в англійців просто така невинна фанаберія і нентакітець не бере її близько до серця: адже він знає добре, що і йому самому не чужі деякі фанаберії.

Отож ми бачимо, що з усіх кораблів, які плавають у морі поодинці, китобійні мають найбільше підстав для товариськості — і вони справді найбільш товариські. Торговельні судна, чиї шляхи перетнулися десь посеред Атлантичного океану, буває, розминаються, не привітавшись, — вони ігнорують одне одного в чистому морі достоту так, як двоє чепурунів на Бродвеї, і, можливо, на кожному з них ще й пускають шпильки щодо оснащення другого судна. Що ж до військових кораблів, — ці, коли їм трапиться зустрітись у морі, насамперед виконують цілу низку всяких дурних поклонів та реверансів, як-от спускання вимпела, і в усьому тому не видно справжньої, щирої, доброї волі та братерської любові. Ну, а судна работорговців — ті звичайно так страшенно квапляться, що, зустрівшись, намагаються розбігтись якомога швидше. Пірати, коли схрестяться шляхи їхніх схрещених кісток, вітаються запитанням: "Скільки черепів?" — так само як ото китобої перегукуються: "Скільки барил?" — і, відповівши одні одним на те запитання, теж розходяться в різні боки, бо ж на кожному з обох суден пливуть пекельні виродки і їм не дуже приємно бачити таких самих виродків з іншого судна.

Зате погляньте на богобоязного, чесного, скромного, гостинного, товариського, невимушеного китобоя! Що робить китобійне судно, зустрівши інше китобійне судно в більш-менш пристойну погоду? Влаштовує "гем" — річ настільки невідому будь-яким іншим суднам, що вони й самого слова не чули, а коли випадком і почують, то тільки глузливо вишкірять зуби та повторять заяложені дотепи щодо "дмухачів" та "салганів" чи ще якісь подібні милі слівця.