Емма - Остін Джейн

Містер Вестон надзвичайно радо приєднався до цієї ідеї, а місіс Вестон охоче взяла на себе обов'язок акомпанувати стільки, скільки вони забажають танцювати; потім улаштовувачі приступили до цікавого заняття: намагалися точно прикинути, хто приїде, і вираховували простір, мінімально необхідний для кожної пари.

— Ви, і міс Сміт, і міс Ферфакс — це буде троє, і дві сестри Кокс — п'ятеро, — ця фраза лунала багато разів. — А від чоловіків, крім містера Найтлі, будуть двоє Гілбертів, малий Кокс, мій батько і я. Так, гадаю, щоб отримати задоволення, цього буде цілком достатньо. Ви, і міс Сміт, і міс Ферфакс — це буде троє, і дві сестри Кокс — п'ятеро; тож для п'яти пар місця буде — хоч відбавляй.

Та незабаром виявилося, що існує й інша думка:

— А чи буде достатньо простору для п'яти пар? Як на мене, то не буде…

А всупереч їй висловлювалася ще й така:

— Знаєте що? Заради п'яти пар не варто влаштовувати танці взагалі. Якщо вдуматися — то що таке п'ять пар? Ніщо! Хіба запрошують тільки п'ять пар? Це допустимо лише як спонтанне рішення.

Хтось сказав, що до свого брата незабаром приїздить міс Гілберт і що їх обох треба запросити разом з усіма. Комусь іще здалося, що якби в той вечір у Коулів хтось запросив місіс Гілберт, то вона б теж танцювала. Замовили слово за ще одного юного Кокса, а коли містер Вестон нарешті згадав про сім'ю двоюрідних родичів, а також про сім'ю свого дуже давнього приятеля, без яких не можна буде обійтися, то з'явилася впевненість, що ці п'ять пар перетворяться на десять, і всі почали щосили міркувати, як же їх найліпшим чином розмістити.

Двері обох кімнат були якраз напроти одна одної. "А чому б не використати обидві кімнати, щоб танцювати ще й у коридорі?" Це здалося найкращим виходом із ситуації, але недостатньо гарним, щоби багатьом не забажалося ще кращого. Емма сказала, що так буде незручно; місіс Вестон дуже непокоїлася за вечерю; а містер Вудхаус палко протестував з огляду на небезпеку для здоров'я. Він так серйозно розхвилювався, що цей план довелося полишити і більше на ньому не наполягати.

— Ой, не треба! — сказав він. — Це буде верхом нерозважливості. Я не можу на це погодитися через Емму! Емма має слабке здоров'я. Вона страшенно застудиться. І бідолашна маленька Гаррієт теж. І всі ви теж застудитесь. А ви, місіс Вестон, взагалі будете прикуті до ліжка. Не дозволяйте йому говорити такі страшні речі. Благаю вас, не дозволяйте. Цей молодик, — притишивши голос, — дуже несерйозний. Не кажіть його батькові, але цей молодий чоловік явно робить не те, що слід. Сьогодні ввечері він дуже часто відчиняв двері та вкрай необачно залишав їх відчиненими. Йому байдуже до протягу. Я не збираюся настроювати вас проти нього, але він і справді якийсь не такий!

Місіс Вестон засмутилася через таке звинувачення. Вона усвідомлювала, наскільки все це важливо, і тому сказала все, що могла, аби розрядити ситуацію. Тож усі двері позачиняли, план із танцями в коридорі — полишили, і повернулися до першого плану, який передбачав танці лише в кімнаті, де вони перебували; а Френк Черчілль виявив таку зговірливість, що простір, який чверть години тому вважався ледве достатнім для п'яти пар, тепер видавався цілком придатним і для десяти.

— Ми були марнотратними, — сказав він. — Ми долучали зайвий простір. Тут запросто помістяться десять пар.

Емма заперечила.

— Це буде штовханина — неймовірна штовханина; а нічого нема гіршого за танці, коли місця бракує, щоб рухатися.

– Істинна правда, — відповів Френк із серйозним виглядом. — Так не годиться. — Але все ж таки продовжив свої вимірювання і зробив ось такий висновок: — На мою думку, тут буде більш-менш достатньо місця для десяти пар.

— Та ні ж бо, — сказала Емма, — ну як ви не розумієте! Стояти так близько одне біля одного — це просто жах! Про яке задоволення можна говорити, коли танцюєш у натовпі — у натовпі в маленькій кімнаті!

— Супроти цього сказати нічого, — відповів він. — Я повністю з вами згоден. Натовп у маленькій кімнаті — міс Вудхаус, у вас просто талант до змалювання картини лише декількома словами. Талант неабиякий і витончений! Однак коли вже розпочата справа зайшла так далеко, то немає бажання її кидати. Це було б розчаруванням для мого батька і взагалі… не знаю, але мені все ж таки здається, що десятьом парам тут буде цілком достатньо місця.

Емма чудово розуміла, чим викликана така його впертість і схильність до компліментів. Вона усвідомлювала, що він краще не погоджуватиметься, ніж відмовить собі в задоволенні ще раз потанцювати з нею, але все ж комплімент прийняла, а впертість вибачила. Якщо вже вона не виключала можливості, що колись їй забажається вийти за нього заміж, то варто було б не поспішати з висновками і спробувати зрозуміти значущість його уподобань і природу його вдачі; але до чого б у кінцевому підсумку не привело їхнє знайомство, все одно він був людиною досить приємною.

Наступного дня він з'явився в Гартфілді ще до полудня і ввійшов у кімнату з приязною усмішкою, котра свідчила, що вчорашній план залишається чинним. Незабаром виявилося, що він прийшов оголосити про деякі поліпшення до плану.

— Ну що ж, міс Вудхаус, — розпочав мало не з порога, — сподіваюся, вас іще не встиг залякати той страхітливий факт, що в будинку мого батька маленькі кімнати, і ви все ще не полишили наміру потанцювати. Я приніс із собою нову пропозицію. Це — думка мого батька і для того, щоб нею керуватися, бракує тільки вашого схвалення. Я можу сподіватися, що честь тримати вашу руку під час перших двох танців на цьому невеличкому передбачуваному балу буде мені надано не в Рендоллзі, а в "Краун Інн"?

— В "Краун Інн"?!

— Саме так. Коли з вашого боку та з боку містера Вудхауса не буде заперечень — а я вірю, що їх не може бути — то мій батько сподівається, що його друзі виявлять люб'язність і зустрінуться з ним там. Там він може гарантувати їм кращі умови і прийом такий же щедрий, як і в Рендоллзі. Це його власна ідея. За умови вашої згоди місіс Вестон не бачить тут ніяких перешкод. Ми всі так вважаємо. Знаєте, ви були абсолютно праві! Десять пар у двох кімнатах у Рендоллзі — це просто нестерпно! Жахливо! Я весь час думав про те, що ви маєте рацію, та не здавався, бо з усієї сили намагався придумати хоч щось, тільки б вам до вподоби. Ну як заміна? Гарна, еге ж?… Ви згодні?… Сподіваюся, ви згодні?

— Мені здається, це план, проти якого ніхто не заперечуватиме, якщо проти нього не заперечують містер і місіс Вестон. Гадаю, це просто чудовий план; за себе можу сказати, мені він подобається надзвичайно. Це — єдине можливе поліпшення. Тату, правда ж це — прегарний задум?

Для того, щоб містер Вудхаус зрозумів усе і повністю, їй довелося вдатися до повтору і роз'яснення, після чого знадобилися подальші роз'яснення й умовляння, бо це був абсолютно новий план, і треба було зробити так, аби він мав привабливий вигляд.

Ні, це зовсім не схоже на поліпшення — план дуже поганий, набагато гірший, ніж попередній. Приміщення в заїжджих дворах завжди вологі й небезпечні для здоров'я, ніколи як слід не провітрюються і непридатні для проживання. Якщо їм заманулося танцювати, то краще хай танцюють у Рендоллзі. Ніколи в житті він не був усередині "Крауна", його хазяїв навіть в обличчя не знає. Ні в якому разі — це план дуже поганий! У "Краун Інн" вони застудяться гірше, ніж де-небудь.

— Я саме хотів зазначити, сер, — сказав Френк Черчілль, — що однією з переваг цього задуму є якраз невелика небезпека того, що хто-небудь із нас застудиться; у "Крауні" така небезпека є набагато меншою, ніж у Рендоллзі. Гадаю, ніхто не матиме підстав жалкувати з приводу такої переміни, хіба що містер Перрі.

— Добродію, — мовив містер Вудхаус дещо зопалу, — ви сильно помиляєтесь, припускаючи, що містер Перрі є саме такою особою. Він завжди виявляє надзвичайну турботу, коли хто-небудь із нас хворіє. Але я не розумію, чому саме приміщення в "Крауні" ви вважаєте безпечнішим, ніж будинок свого батька?

— Якраз через ту обставину, що воно є більшим, сер. У нас не буде жодної нагоди відчинити вікна — жодної за весь вечір. А як ви добре знаєте, сер, саме ця жахлива звичка відчиняти вікна і напускати холодного повітря на розпашілі тіла і призводить до нещастя.

— Відчиняти вікна?! Але ж, містере Черчілль, у Рендоллзі ніхто й гадки не матиме відчиняти вікна. Хіба ж хтось наважиться на таке безглуздя! Ніколи не чув про щось подібне. Танцювати з відчиненими вікнами! Певен, що ні ваш батько, ні місіс Вестон, тобто бідолашна міс Тейлор, ніколи на таке не підуть.

— Ой, не кажіть, сер! Якась легковажна молода особа ступить собі за портьєри та й підніме раму, і ніхто цього не помітить. Я сам часто бачив, як це робиться.

— Що ви кажете? Та невже?! Боже борони! Ніколи б не подумав. Але я рідко буваю в товаристві, і тому часто чую про речі, які мене просто вражають. Одначе раз так, то це міняє справу; можливо, коли доведеться все це обговорювати… а взагалі такі рішення треба ретельно зважувати. Такі питання не можна розв'язувати похапцем. Коли містер і місіс Вестон зроблять ласку і якось приїдуть сюди вранці, то ми зможемо про це поговорити і поміркувати, як бути.

— Але, на жаль, сер, часу в мене лишилося так мало…

— Слухайте-но! — втрутилась Емма. — Ще буде цілком достатньо часу, аби все обговорити. Спішити нікуди. Якщо вийде організувати танці в "Крауні", тату, то це дуже зручно для наших коней. Вони будуть близько від своєї конюшні.

– І дійсно, моя люба. Це надзвичайно важливо. Не те щоб Джеймс коли-небудь скаржився, але чому б не пожаліти коней, якщо є така можливість? От коли б іще я мав певність, що кімнати ретельно провітрять… а місіс Стоукс можна довіряти? Сумніваюсь. Я її не знаю навіть ув обличчя.

— Сер, я можу ручатися за подібні речі, тому що про них потурбується місіс Вестон. Місіс Вестон бере всю цю справу під свій контроль.

— Годі, тату! Тепер у тебе взагалі немає підстав турбуватися, бо наша люба місіс Вестон — то є сама ретельність і обережність. Хіба ти не пам'ятаєш, що сказав багато років тому містер Перрі, коли я хворіла на кір? "Якщо закутуванням міс Емми займатиметься міс Тейлор, то вам нічого боятися, сер". Я чула, як ти дуже часто згадував про це, щоб похвалити її!

— Так, істинна правда.