Плавучий острів - Верн Жуль
Рада іменитих, що відкрився під головуванням Сайреса Бікерстафа, негайно приступила до обговоренню ситуації.
— Панове, — каже губернатор, — ви знаєте причину цілком зрозумілої паніки, яка охопила населення Стандарт-Айленда. Сьогодні вночі наш острів піддався нашестю зграї хижаків і ящерів. Перш за все необхідно зайнятися знищенням звірів, що без сумніву буде виконано. Але наше населення має пристосуватися до заходів, які ми змушені прийняти. Ми ще дозволяємо ходіння по вулицях у Мільярд-Сіті, оскільки всі ворота замкнені, але по парку і по лугах ніякого ходіння не повинно бути. Тому надалі до нового розпорядження сполучення між містом, обома портами, батареями Корми і Хвилеріза припиняється.
Схваливши цей захід, рада переходить до обговорення способів винищення небезпечних звірів, які проникли на Стандарт-Айленд.
— Наші військові частини і моряки, — продовжує губернатор, — влаштують полювання і облави в різних місцях острова. Усіх, хто свого часу займався полюванням, ми просимо приєднатися до них, керувати діями і стежити, щоб люди були обережніше...
— Колись, — каже Джем Танкердон, — я полював в Індії і в Америці, і тому не новачок у цій справі. Я йду і зі мною піде мій старший син...
— Ми дякуємо високоповажного містера Джема Танкердона, — відповідає Сайрес Бікерстаф, — а я зі свого боку піду за його прикладом. Разом з солдатами полковника Стьюарта діятиме загін моряків під керівництвом комодора Сімкоо, і вам, панове, не забороняється вступити в їхні ряди. Нет Коверлі, подібно Джему Танкердону, пропонує свої послуги; нарешті всі ті з іменитих громадян, кому тільки дозволяє вік, з готовністю погоджуються брати участь в полюванні. В
Мільярд-Сіті є чимало далекобійних і скорострільних рушниць. Можна не сумніватися, що при самовідданості і хоробрості кожного з мисливців Стандарт-Айленд буде скоро очищений від страшних тварюк. Але, як знову повторює Сайрес Бікерстаф, "Найголовніше, щоб при цьому не довелося оплакувати нічиєї загибелі".
— Однак звірів, кількість яких поки що важко встановити, — додає він, — треба винищити якомога швидше. Дати їм час акліматизуватися і розплодитися —значить поставити під загрозу безпеку нашого острова.
— Ймовірно, — зауважує один з радників, — ця зграя не так вже велика...
— Справді, вона могла з'явитися тільки з корабля, який перевозив звіринець, —відповідає губернатор, — з корабля, що йде з Індії, Філіппін або Зондських островів і зафрахтованого якою-небудь з гамбурзьких фірм, які спеціально торгують дикими звірами. У Гамбурзі — основний ринок диких звірів; за слона ціни досягають дванадцяти тисяч франків, за жирафу — двадцяти семи тисяч, за гіпопотама — двадцяти п'яти тисяч, за лева — п'яти тисяч, за тигра — чотирьох тисяч, за ягуара — двох тисяч, — ціни, як бачите, досить високі і до того ж мають тенденцію до підвищення, тільки на змій вони знизилися. З цього приводу один із членів ради зауважив, що, можливо, в даному звіринці були також і змії, але губернатор відповів, що наявності плазунів не помічено. До того ж, якщо леви, тигри і алігатори могли вплав дістатися до гирла річки Серпентайн, для змій така можливість виключена.
— Я тому вважаю, — додає він, — що нам не доводиться побоюватися тут боа, гримучих змій, кобр, гадюк та інших представників цього виду. Проте все буде зроблено для того, щоб заспокоїти населення на цей рахунок. Однак, панове, не треба втрачати часу, і, перш ніж замислюватися над причиною нашестя хижаків, подбаємо про те, щоб їх знищити. Поки що вони — на нашому острові. Не можна ж допустити, щоб вони так тут і залишалися.
Губернатор — слід це визнати — абсолютно правий, і промова його сповнена здорового глузду.
Рада іменитих громадян мав намір вже розійтися, щоб приготуватися до облаві за участю кращих мисливців Стандарт-Айленда, коли один з помічників губернатора — Хаблі Харкур— попросив слова.
Йому запропонували висловитися, і ось що шановний помічник губернатора вважав за потрібне повідомити раді:
— Панове радники, я не хочу відкладати справи, до якої вирішено приступити. Саме термінове — почати полювання. Проте дозвольте мені поділитися з вами думкою, яка прийшла мені в голову. Бути може, в ній ми знайдемо цілком задовільне пояснення — звідки на Стандарт-Айленді взялися всі ці звірі.
Хаблі Харкур походженням із старовинної французької родини з Антильських островів, яка американізувалася після переїзду до Луїзіани, і він користується в Мільярд-Сіті величезною повагою. Це досить ґрунтовний, дуже обережний розум, який ніколи не дозволяє собі висловлювати будь —які судження з нальоту, людина небагатослівна, і його думці надається велике значення.
Тому губернатор запропонував йому пояснити про що йде мова, що він і зробив у кількох стислих, логічно побудованих фразах.
— Панове радники, — сказав він, — поблизу нашого острова вчора вдень був помічений корабель. Він не виявив своєї національної приналежності, бажаючи, по всій видимості, зберегти її в таємниці. Так от, я не сумніваюся, що саме на ньому був цей вантаж хижих звірів.
— Цілком очевидно, — каже Нет Коверлі.
— І ще, панове радники: якщо хтось із вас вважає, що навала цих тварюк на Стандарт —Айленд сталося внаслідок нещасного випадку на море... то я... я цього не д умаю!
— Але тоді виходить, — вигукує Джем Танкердон, який в словах Хаблі Харкура починає прозрівати істину, — що це зроблено навмисне... з наміром... зі злим умислом...
— О! — виривається у всіх членів ради.
— Я переконаний у цьому, — заявляє помічник твердим голосом. — Подібна махінація могла бути підлаштована тільки нашим одвічним ворогом Джоном Булем, для якого в боротьбі проти Стандарт —Айленда— всі засоби хороші...
— О! — знову вигукує рада.
— Не маючи права вимагати знищення нашого острова, англійці хочуть зробити існування на ньому немислимим. Ось звідки взялися всі ці леви, ягуари, тигри, пантери, алігатори, яких перекинули до нас з того пароплава під покровом ночі.
— О! — втретє виривається у членів ради.
Але якщо спершу в цьому "О!" виражалося сумнів, то тепер в ньому чується впевненість. Так, це, мабуть, помста озлоблених англійців, які ні перед чим не зупиняються, щоб зберегти своє панування на море! Так, для такої злочинної мети і був зафрахтований цей корабель, а коли мерзенну справу здійснилося, він зник! Так, уряд Сполученого королівства не пошкодувало декількох сотень фунтів заради того, щоб жителям Стандарт-Айленда не можна було довше залишатися на острові!
І Хаблі Харкур додає:
— Якщо я зважився сформулювати таким чином свою думку, якщо виникли у мене підозри перетворилися на впевненість, панове, то перш все тому, що в моїй пам'яті сплив точно такий же факт, махінація, виконана в обставинах більш —менш подібних, причому Англії так і не вдалося змити з себе цю ганебну пляму...
— Але ж води —то в неї досить! — зауважує один з членів ради.
— Солона вода нічого не відмиває! — говорить інший.
— Навіть море не могло б змити кривавих плям з рук леді Макбет! — вигукує третій.
— Панове радники, — продовжує Харкур, — коли Англія змушена була повернути Франції Антильські острови, вона вирішила залишити там слід свого короткочасного панування, і який слід! До того часу ні на Гваделупі, ні на Мартініці не було жодної змії, а після видалення англійців виявилося, що колонія просто кишить ними. Такою була помста Джона Буля! Перш ніж забратися геть, він напустив на землю, яка перестала йому належати, сотні гадів, і з тих пір ці отруйні тварини надзвичайно розплодилися і наносять французьким колоністам найбільшу шкоду! Зрозуміло, це старе звинувачення, так і не спростоване Англією, робить дуже ймовірним припущення Хаблі Харкура. Але чи можна повірити, що Джон Буль вирішив зробити неможливим для проживання плавучий острів і що він намагався вчинити щось подібне на одному з Антильських островів, який належать Франції ?.. Як той, так і інший факт не доведені. Однак населення Стандарт-Айленда вважає їх достовірними.
— Гаразд! — вигукує Джем Танкердон. — Якщо французам не вдалося очистити Мартініку від гадів, яких англійці залишили замість себе... Громові крики "ура!" і "гіп, гіп!" вітають це порівняння палкого американця.
— ...То мільярдці у всякому разі зуміють позбавити Стандарт-Айленд від хижаків, якими його наповнили англійці!
Новий грім оплесків, які стихають лише на мить, щоб вибухнути ще голосніше після слів Джема Танкердона:
— По місцях, панове, і не будемо забувати, що, полюючи на цих левів, ягуарів, тигрів, кайманів, — ми воюємо з англійцями! І члени ради розходяться.
Через годину, коли в головних газетах з'являється стенографічний звіт про засіданні, коли стає відомо, чиї ворожі руки відкрили клітини плавучого звіринця, коли люди дізнаються, кому вони зобов'язані навалою легіону диких звірів, у місті лунає крик обурення і Англію піддають прокляттю аж до сьомого коліна, щоб, нарешті, само ненависне ім'я її вигладилось з пам'яті людства!
7. ОБЛАВА
Необхідно знищити всіх звірів, що вторглися на Стандарт-Айленд. Якщо вислизне хоч одна пара хижаків, то на скільки-небудь безпечне існування розраховувати не доведеться. Ця пара розплодиться, і тоді можна буде з таким же успіхом селитися в джунглях Індії або Африки.
Побудувати цілий острів із сталевих листів, пустити його на широкі простори Тихого океану, щоб він не мав ні найменшого дотику з підозрілими берегами або архіпелагами, вжити всіх заходів для того, щоб він не піддавався ніяким епідеміям або вторгненням, і раптово, за одну ніч... Негайно ж "Стандарт —Айленд компані" повинна подати в Міжнародний суд скаргу на Сполучене королівство і вимагати відшкодування величезних збитків! Хіба в даному випадку не порушені права людини? Так, порушено, і якщо будуть знайдені докази...
Але, як постановив рада іменитих громадян, треба почати з самого невідкладного.
Притому, незважаючи на вимоги окремих охоплених жахом сімейств не можна допустити, щоб люди шукали порятунку на пароплавах, що знаходяться в портах, і бігли зі Стандарт-Айленда. Адже судів просто не вистачило б для всіх.
Ні, на цих напущені англійцями звірів буде влаштована полювання, їх знищать, і "перлина Тихого океану" знову набуде свою колишню безпеку.
Мільярдці, не втрачаючи ні хвилини, приймаються за справу.
