Дженні Герхардт - Драйзер Теодор

Я заорендував! там будинок.

— Я чув, що є дитина. Це твоя дитина?

— Ні.

— А свої діти в тебе є?

— Ні.

— І то хвала богові.

Лестер мовчки потер підборіддя.

— І ти твердиш, що одружишся з нею?

— Цього я не говорив. Я сказав, що, можливо, одружуся.

— Можливо! — крикнув старий, знову запалюючись гнівом.— Яка трагедія!.. Це з твоїм майбутнім, з твоїми можливостями. Сам поміркуй, чи можу я довірити долю мого майна людині, якій плювати на думку суспільства? Виходить, що й наша фірма, і родина, і твоя репутація — все це для тебе дурниці? Де твоя гордість, Лестер? Ні, це якась неможлива, дика фантазія!

— Це дуже важко пояснити, батьку, я просто не беруся пояснити. Я знаю одно—що я сам почав цю пригоду і повинен довести її до кінця. Все може скінчитися цілком щасливо. Можливо,-я одружуся, може, й ні. Зараз я не можу сказати нічого певного. Доведеться тобі почекати. А я зроблю, що можу.

Старий Арчібалд докірливо похитав головою.

— Ти, я бачу, зовсім заплутався, Лестер. Далі вже нікуди. І, наскільки я розумію, ти маєш намір стояти на своєму. Що б я не говорив, тебе, очевидно, нічим не проймеш.

— Мені дуже шкода, але зараз це так, батьку.

— Ну, тоді май на увазі, що коли не виявиш належної поваги до родини й до самого себе як представника нашої фірми, я змушений буду змінити свою духівницю. Потураючи твоїм брудним інтрижкам, я, нарешті, сам стаю співучасником їх. Цього більше не буде. Розлучайся або одружуйся з нею. Але перше чи друге ти повинен зробити. У першому випадку все буде гаразд. Ти можеш дуже добре забезпечити її — будь ласка, я не заперечую. Я з радістю дам на це гроші, скільки б ти не попросив. І ти одержиш свою долю спадщини нарівні з іншими дітьми, як це завжди й передбачалось. Але •якщо ти одружишся — тоді справа інша. Вибирай. І не нарікай на мене. Я тебе люблю. Я твій батько. Я роблю так, як мені підказує почуття обов'язку. Обдумай все це і дай мені знати про твоє рішення.

Лестер зітхнув. Він розумів, що сперечатися марно. Батько, очевидно, не жартує, але як покинути Дженні? Він ніколи не пробачив би собі такої підлоти. Та досить, невже батько справді позбавить його спадщини? Ні, звичайно. Старий його любить, незважаючи ні на що, це одразу видно. Лестер був збентежений і розбитий, він не терпів примусу. Подумати тільки,— його, Лестера Кейна, штовхають на таку гидоту — покинути Дженні. Він опустив голову і похмуро мовчав.

Старий Арчібалд зрозумів, що стріла його попала в ціль.

— Що ж, — сказав, нарешті, Лестер, — зараз нам більше ні про що говорити; це начебто зрозуміло. Я не знаю, що зроблю. Треба подумати. Одразу я не можу нічого вирішити.

Вони подивились один на одного. Лестеру було шкода, що громадська думка скерована проти нього і що батько так важко це переживає. Старому було шкода сина, але він твердо вирішив продовжувати свою лінію до кінця. Він не був упевнений, що йому вдалося переконати Лестера, але він не втрачав надії. Можливо, син ще схаменеться.

— До побачення, батьку, — сказав Лестер, простягаючи руку.— Я, здається, встигну на поїзд, який іде о другій. Більше я тобі ні для чого не потрібний?

Коли Лестер пішов, старий довго сидів замислившись. Так загубити свою кар'єру! Відмовитися від таких можливостей! Виявляти таку сліпу упертість в гріхах і помилках! Він похитав головою. Ні, Роберт розумніший. Той справді здатний очолити крупне підприємство. Він обережний, розсудливий. Старий сидів не ворушачись,— і все думав та думав, потай відчуваючи, що блудний син, як і раніше, займає перше місце в його серці.

Розділ X Ь

Лестер повернувся в Чікаго. Він розумів, що серйозно образив батька. Ніколи ще старий Арчібалд не говорив з ним з таким-гнівом. Але й зараз Лестер не був переконаний, що справа непоправна; думка, що він може зберегти любов і довіру батька тільки в тому випадку, якщо вирішить щось певне, просто не вкладалася йому в голову. Щодо громадської "думки", то нехай люди патякають що завгодно і скільки завгодно. Він зуміє обійтися й без них. А втім, чи так це? Кожна слабість, навіть ознака слабості, лякає людей. Вони несвідомо цураються невдах, тікають від них, немов побоюючись зарази. Лестер мав переконатись, наскільки міцні ці упередження.

Одного разу він зустрів Беррі Доджа, мільйонера й голову фірми "Додж Холбрук і Кінзбері", яка займала в текстильній промисловості таке ж місце, як "Компанія Кейн" — у виробництві екіпажів. Лестер вважав Доджа одним з найкращих своїх друзів, був з ним так само близький, як з Генрі Брейсбріджем з Клівленда чи Джорджем Ноулз з Цінціннаті. Він бував у його чудовому будинку на набережній, і вони завжди зустрічалися то в справах, то на світських прийомах. Але з переїздом Лестера до Хайд-Парку дружба їх зійшла нанівець. І ось тепер вони зустрілись на Мічіган авеню біля відділу фірми Кейн.

— А, Лестер, давно не бачились,— сказав Джордж ввічливо, простягаючи руку. Тон його здався Лестеру холоднішим від звичайного.— Ти, я чув, за цей час одружився?

— Нічого подібного,— відповів Лестер тоном людини, яка хоче, щоб слова її зрозуміли так, як їх і належить ,'розуміти.

— Навіщо ж робити з цього таємницю? — говорив далі Додж і хотів посміхнутися, але тільки скривив губи. Він щосили намагався зберегти дружній тон і з честю вийти з ніякового становища.— Звичайно ми таких речей не приховуємо. З близькими ж друзями можна було б поділитися!

— Ну, а я,— сказав Лестер, відчуваючи, як у нього впинається отруєний клинок,— вирішив відступити від цього правила. Я не вважаю, що такі події слід рекламувати.

— Справа смаку, справа смаку,— неуважно проговорив Додж.— Ти, звичайно,— живеш у місті?

— В Хайд-Парку.

— Гарне передмістя. Ну, а взагалі як справи?

І він спритно змінив тему розмови, а швидко й зовсім попрощався, недбало помахавши Лестеру рукою.

Лестера наче ножем шпигонула думка, що, коли б Додж справді вважав його одруженим чоловіком, він неминуче засипав би його запитаннями. Як близький друг, він захотів би багато чого дізнатися про нову м-с Кейн. Зав'язалася б легка розмова, звичайна між людьми одного кола. Додж запросив би його в гості з дружиною, пообіцяв би сам заїхати до них. А тут — нічого, ані слова! Лестер зрозумів, що це неспроста.

Так само поводили себе подружжя Мур, Олдрічі і ряд інших знайомих. Всі вони начебто вважали, що він одружився і став розсудливим. Вони запитували, де він живе, жартували з його скритності, але уперто не виявляли цікавості щодо гаданої м-с Кейн. Лестер почав переконуватись, що обрана ним лінія не обіцяє нічого доброго.

Один з вразливіших ударів завдав йому зненацька, а через те особливо дошкульно, його старий знайомий Уільям Уітні. Одного вечора Лестер приїхав до себе в клуб обідати; знявши пальто, він попрямував до тютюнового кіоска купити сигару й тут, у читальні, зустрівся з Уітні. То був типовий клубний постійний відвідувач, високий на зріст, худорлявий, гладко поголений, бездоганно одягнений, трохи цинік, а цього вечора до того ж і на доброму підпитку.

— Ого, Лестер! — вигукнув він.— Що це за гніздечко ти звив собі у Хайд-Парку? Часу, видно, не марнуєш? А як ти поясниш все це дружині, коли надумаєш одружитися?

— Нічого я не зобов'язаний пояснювати,— роздратовано відповів Лестер.— І чому тебе так цікавлять мої справи? Ти, скільки я знаю, і сам не святий.

— Ха-ха-ха! Це добре, слово честі, добре! А чи не одружився ти часом з тією красунею, з якою роз'їжджав по Північній околиці, га? Ха-ха! Ну й діла! Одружився! А може, люди все брешуть?

— Замовкни, Уітні,— обірвав його Лестер.— Плетеш якісь дурниці.

— Пробач,— сказав Уітні розв'язно, але вже починаючи тверезішати.— Прощай. Ти не забудь, я ж трошки п'яний. Вісім порцій віскі, чистого,— тільки що перепустив у буфеті. Пробач. Ми з тобою поговоримо, коли я буду в формі, правда, Лестер, га? Ха-ха-ха, я й справді трохи п'яний! Ну, всього найкращого! Ха-ха-ха!

Цей гидкий сміх довго бринів у вухах Лестера. Він прозвучав, як образа, хоча Уітні і був п'яний. "Красуня, з якою ти роз'їжджав по Північній околиці. Ти часом не одружився з нею?" Лестер з обуренням пригадував зухвалу вихватку Уітні. Чорт, це вже занадто! Щоб йому, Лестеру Кейну, говорили такі речі... Він замислився... Так, дорогою ціною він розплачується за своє рішення ставитись до Дженні, як личить порядній людині.

Розділ ХИ

Але це було не найгірше. Американська публіка любить поплескати відносно дужих світу цього, а Кейни були багаті і всі їх знали. І от поширилася чутка, що Лестер, один з прямих спадкоємців голови фірми, одружився із служанкою. Цебто він, син мільйонера! Чи це можливо? От справді ласий шматочок для репортерів. І газети не забарилися підхопити пікантну чутку. Світський листок "Новини Південної околиці", не називаючи Лестера, писав про "сина видатного багатого фабриканта екіпажів з Цінціннаті" і коротко викладав його роман, додаючи на завершення: "Про місіс *** відомо лише те, що раніше вона працювала покоївкою в одній шановній родині у Клівленді, а до цього працювала в Колумбусі, штат Огайо. Хто насмілиться стверджувати, що романтика померла, коли у вищому колі відбуваються такі яскраві епізоди!"

Лестер прочитав цю замітку. Сам він не виписував "Новин", але якась добра душа подбала про нього, і він одержав поштою примірник, у якому потрібний стовпчик був відкреслений червоним олівцем. Лестер розсердився, одразу запідозривши, що його збираються шантажувати, але не знав, що зробити. Йому, звичайно, хотілося покласти край цій газетній писанині, але він подумав, що протест з його боку може тільки погіршити справу. І він не вжив ніяких заходів. Замітка в "Новинах", як і слід було чекати, привернула увагу багатьох газет. Це був багатий матеріал, і один енергійний редактор недільної газети вирішив витиснути з нього все, що можна. Розгорнути цю романтичну подію на цілу полосу під крикливою шапкою на зразок "Пожертвував мільйонами заради кохання до служниці", дати фото — Лестер, Дженні, будинок у Хайд-Парку, фабрика Кейн в Цінціннаті, склади на Мічіган авеню, — і сенсація забезпечена. "Компанія Кейн" не вміщувала об'яв у пресі. Газетка нічим не була їй зобов'язана. Коли б Лестер був попереджений, він міг би покласти край вихватці, пославши до газети об'яву або звернувшись до видавця.