Розчин менікона - Шоу Ірвін

"Бідолаха, – подумав Менікон, – намагається асимілюватись".

Крокет чекав на нього у гостинній, попиваючи пиво і милуючись кліпером з повним оснащенням, що знаходився в пляшці, яка стояла на каміні.

– Привіт, – сказав Крокет. – Як доїхав?

— Нормально, – відповів Менікон, протираючі запалені очі. – Чесно кажучі, не дуже добре я себе почуваю. Я звик зазвичай спати по 8 годин, так що...

– Ти маєш скоротити цей час, – сказав Крокет. – Мені вистачає двох. – Він допив пиво. – Наш друг Таґека от-от прийде. Він у себе в лабораторії.

Двері відчинились, і в кімнату увійшла симпатична дівчина в рожево-лілових шовкових штанцях, які щільно обтягали її ноги. Вона принесла ще пива і зефір в шоколаді. Протягуючи підніс Менікону, вона звабливо йому посміхнулась.

– Це його дівчина, – сказав Крокет.

– А то чия ж, – відізвалась дівчина.

"Так, непогано це – бути японським патологом", — подумав Менікон.

Пролунав негромкий дзвоник.

– Це шеф, – промовила дівчина. – Чекає на вас. Як пройти ти знаєш, Семі.

– Сюди, Флоксе, – сказав Крокет, прямуючи до дверей.

– У тебе є, Семі? – сказала дівчина.

Крокет кинув їй шматочок цукру. Ще вони не вийшли із кімнати, а вона вже розлеглась на 10-футовому дивані, обитому ситцем, закинула рожево-лілові ноги на спинку і почала смоктати цукор.

Лабораторія Таґеки була набагато просторіше будь-якої з фоґель-паульсоновських лабораторій та й обладнана відповідно. Чого тут тільки ну було – великий операційний стіл, що міг повертатись в будь-якому напрямку, потужні освітлювачі на рухомих кронштейнах, комплекти хірургучних інструментів, стерилізатори, холодильники зі скляними дверцятами, величезний рентгенівський апарат, рукомийники, столи й лазеньки з неїржавіючої сталі.

– W O W ! – просто на порозі вимовив Менікон, пожираючі очима всю цю розкіш.

– Все за останнім словом техніки, – сказав Теґека, знімаючи з себе маску і ковпак. На ньому був хірургічний фартух, з-під якого виглядали підвернуті джинси і ковбойські черевики на великих каблуках зі срібними бляхами. – Але ж і роботу ви мені підкинули.

Таґека налив собі келих каліфорнійського хереса із величезного глечіка, що стояв в куті, і жадібно випив.

– Я препарував ваших 18 мишей. Жовтих. – Він посміхнувся Менікону своїм самурайським оскалом. – Перевірив зрізи тканин. Поки що нічого не можна сказати напевно, Меніконе. Я можу лише висунути гіпотезу, але я певен, що ти знайшов дещо нове.

– Невже? – зрадів Менікон. – І що ж це?

– Таґека Кі та Крокет виразно обмінялись поглядами – з таким самим співчуттям спортивні зірки дивляться на посередніх спортсменів.

– Я ще не зовсім певен, колего, – обережно сказав Теґека Кі. – Але щоб там не було, це новинка. А в наш час достатньо вже одного фактору новизни. Згадаймо крем для засмаги, хулахуп або стереоскопічні окуляри для 3D фільмів. На всьому цьому були були зароблені мільони. Лише за кілька місяців.

Менікону стало важко дихати. Таґека зкинув фартух, під яким виявилась гавайська сорочка.

– Попередні висновки такі, – серйозно почав він. – Нетоксична речовина, відома під назвою "Флоксо", в сполуці з іншою нетоксичною речовиною, діоксотетрамеркфеноферогеном-14, виявляє миттєву спорідненість до пігментного матеріалу 18-ти жовтих мишей і 1-ї золотої рибки.

– 19-ти, – вставив Менікон, згадавши про першу мишу, яку він викинув у сміттєспалювач.

– 18-ти, – повторив Таґека. – Я оперую лише перевіреними фактами.

– Вибачте, – сказав Менікон.

– Дослідження тканин, – продовжував Таґека, – та інших органів дозволяє зробити висновок, що розчин в невідомий поки що спосіб сполучається з клітинним пігментом, хімічною формулою якого я не буду вас зараз обтяжувати. При цьому утворюється нова сполука, формулу якого ще потрібно уточнити. Вона миттєво та потужно впливає на симпатичну нервову систему, що в свою чергу призводить до дисфункції останньої, і в результаті до препинення дихання, зникненню пульсу, паралічу. – Він налив собі ще келих хересу. – Чому у тебе такі червоні очі, колего?

– Річ в тому, що я звик спати по 8 годин, і... – пробурмотів Менікон.

– Ти маєш скоротити цей час, — сказав Таґека. – Я обходжусь годиною.

– Постараюсь, – відповів Менікон.

– Стосовно ж практичного застосування нашого розчину, то це поза моєї компетенції, – сказав Тагека. – Я лише паталог. Але я певен, що якщо поворушити мозоком, то така нагода з'явиться. В храмі науки все стане у нагоді. Врешті решт, подружжя Кюрі відкрили властивості радію тільки через те, що випадково в темній кімнаті поряд із шматком уранової обманки виявився ключ, який і був сфотографований в такий спосіб. А кому зараз прийде спаде на думку фотографувати ключ, чи не так колеги? – Раптом він захихикав.

"Кумедні ці японці, – подумав Менікон. – Не такі як ми".

Таґека знов посерйознішав.

– Можливо, завдяки наступним методичним дослідженням, ми дізнаємось про все це більше. Для початку, скажімо, експерименти з 500 жовтих мишей за такого ж об'єму контрольного матеріалу. Теж саме і з 1000 золотих рибок. Теж саме і з іншими організмами, що є жовтими від природи, наприклад із нарцисами, папугами, гарбузом, кукурудзою. Вищі хребетні, собаки, жовтогруді павіани, які живуть в лісах Нової Гвінеї, на жаль вельми нечислені, пара коней, буланих...

– Та як же я протягну коней в детергенти та розчинники?? – запитав Менікон. В нього вже голова йшла обертом. – Та ще й не піднімаючи галасу при цьому?

– Ця лабораторія, – Таґека чемним жестом обвів все це сяйво навколо них, – до послуг моїх шановних друзів. До того ж не завадило б виявити деяку винахідливість і провести деякі досліди в інших місцях. Все, що мені потрібно, то лише грамотно зроблені тканеві зрізи, пофарбовані так, як я скажу.

– Але я не можу зробити запит на павіанів та коней, – сказав Менікон, знову сходячи потом.

– Я гадав, що все це буде узгоджено у приватний спосіб, – крижаним тоном сказав кріз зуби Таґека, дивлячись на Крокета.

– Звичайно, – підтвердив той.

– Але де ж ми візьмемо гроші? Боже правий, жовтогруді павіани! – вигукнув Менікон.

– Я лише патолог, – сказав Таґека, сьорбаючи херес.

– Це я беру на себе, – сказав Крокет.

– Вам легко брати це на себе, – сказав Менікон, майже зі сльозами на очах. – У вас фірми по всій земній кулі розкидані. Ліхтенштейн, Іск'я... А я отримую $7 800 за рік...

– Ми знаємо, скільки ти отримуєш, колего, – перебив його Таґека. – Я компенсую твою частку попередніх видатків разом із моєю.

Менікон ледве не задихнувся від вдячності. Тепер він не сумнівався, що має справу із гідними людьми.

– Я навіть і не знаю, що казати... – почав він.

– А тобі й не треба нічого казати, – заспокоїв його Таґека. – В якості часткового покриття вкладених коштів я візьму собі виключні права на твою частку по всій Північній Європі вище лінії, що з'єднує Лондон з Берліном.

– Так, сер, – сказав Менікон. Він хотів сказати щось ще, але вийшло тільки "Так, сер".

– Ну, думаю, на сьогодні достатньо, колеги, – підвів підсумок Таґека. – Я вас не кваплю, але мені ще треба трохи попрацювати перед сном.

Він чемно випхав Крокета і Менікона з лабораторії. Вони почули, як за ними клацнув дверний замок.

– Східна натура, – сказав Крокет. – Завжди щось підозрює.

Дівчина в рожево-лілових штанях як і раніше лежала на дивані. Очі її були широко розкриті, але вже нічого не бачили.

"Безперечно, – подумав Меніокн, кидаючи останній жадібний погляд на дівчину, – ми живемо в епоху спеціалізації".

Тижні полетіли як в жахливому сні. Менікон проводив дні в детергентах і розчинниках, створюючі звіти про міфічні експерименти на доказ того, що він виправдовує свою платню і вірно служить інтересам Фоґеля-Паульсона. Ночі ж він проводив в лабораторії Таґекі Кі. Менікон скоротив тривалість сну до 3 годин. Експерименти тривали. Було куплено 500 жовтих мишей. Жовта афганська вівчарка із блискучим родоводом, куплена на величезні гроші, протрималась не більше години, уживши кілька крапель розчину Менікона з миски з молоком, в той час, як чорно-біла дворняжка, яку за $3 врятували від загибелі на шкуродерні, бадьоро дзявкала і через 2 дні після того, як розділила трапезу з вівчаркою. Золоті рибки сотнями лежали в холодильниках Таґеки, а жовтогрудий павіан, який продемонстрував глибоку симпатію до Таґекі, терпимість до Крокета і настримне бажання загризти Менікона, заспокоївся через 10 хвилин після контакту з розчином.

Тим часом вдома у Менікона склалась вельми несподівана ситуація. Його нічні походеньки врешті стали діяти на нерви місіс Менікон. Він нічого не міг сказати їй про свої справи, лише повідомив, що працює із Крокетом та Таґекою. Через ці закони про розподіл майна Менікон вже збирався подати на розлучення до того, як фірма почне приносити прибуток.

– Чого ж ви там щукаєте кожної ночі? – не відставала місіс Менікон. – Кінець веселки, чи що?

"Ще і цей хрест нести, – подумав Менікон. – Але вже недовго залишилось".

На квіти та овочи розчин не діяв, а до коней вони поки що не дістались. Не дивлячись на всі хитромудрі маніпуляції, що їх робов із розчином Крокет (він спромігся виокремити 2 вуглеводневі молекули із "Флоксо" та бомбардував їми діоксотетрамеркфенофероген-14 величезною кількістю радіоактивних ізотопів), залишкові кільця все одно не зникали, якій би матеріал вони не використовували, навіть після найретельнішого промивання. Поки 2 дослідника спокійно працювали, ретельно перевіряючи щоночі одну здогадку за іншою та щоденно даючи Фоґелю-Паульсону штучні результати для камуфляжу, очманілий від нестачі сну Менікон поступово втрачав надію знайти якесь практичне застосування для свого розчину. Ну напише він маленьку статейку, яку, можливо, надрукують, а може й ні, впаде вона в очі 2-3 біохімікам, перегорнуть вони її недбало – і ще 1 глухий куток в науці буде відкрито і полишено в забутті навіки. А він все своє життя так і буде їздити на "плімуті" 1959 року та мучитись із місіс Менікон.

Він не ділився своїми страхами з Крокетом та Таґекою Кі. З ними взагалі неможливо було чимось ділитись.