Розчин менікона - Шоу Ірвін
Висновок був вельми очевидним. 2 мертві миші. Але перша, біла миша, яку він помістив практично у такий самий розчин, не вмерла, хоча пляма на її шкурці залишилась. Біла миша, жовта миша, жовта миша, біла миша. У Менікона розболілася голова. Місяць вже зник за будинком.
Менікон повернувся до столу. Мертва жовта миша майже задубла. Вона нерухливо лежала в прозорій рідині. Друга миша плавала в мильній піні чистого "Флоксо". Менікон поклав мертву мишу в холодильник, аби зайнятися нею згодом.
Він знов пішов у віварій. Шум вже досягав 11 децибелів. Він взяв сіру, чорну та рябу мишей і почав занурювати їх по черзі в розчин, в якому вже загинули 2 жовті мишки. Цього разу він навіть не вимазував їх смолою. Всі ці 3 мишки, здавалось, отримували не аби яке задоволення від ванни. Ряба мишка розійшлася так, що навіть зробила спробу статєвого контакту із чорною, незважаючи на те, що обидві були самцями. Менікон помістив 3-х підконтрольних мишей назад у переносну клітку і довго й пильно приглядався до нової миші, яка все ще ніжилася в своєму мініатюрному Середземномор'ї із безвідмовного піністого "Флоксо".
Менікон обережно вийняв жовту мишу із мильних бульбашок. Потім ретельно витер її, що викликало у тваринки вибух невдоволення. А до Менікона чомусь повернулося відчуття, що над ним пожартували. Він обережно поклав жовту мишку в ту ж посудину, до загинули її 2 попередні родича, а 3 мишки інших порід залишилися у доброму здоров'ї.
В першу секунду нічого не відбулось. Потім і ця жовта мишка зітхнула, легла на бік і померла.
Біль в голові примусив Менікона закрити очі. Коли він відкрив їх знову, мертва мишка валялась на тому ж місці в кришталево чистій рідині.
Страшна втома навалилась на Менікона. За довгі роки служіння науці таке з ним трапилось вперше. Він відчував свою безсилість розібратися у тому, що відбувалось, зрозуміти чи до добра це, чи ні, чи просунувся він у вивченні детергентів, чи відкинутий на 100 років назад, чи наблизило це його до раку, чи навпаки – відсунуло до паркетної мастики і клею, а, можливо, й до пониження платні. Цієї ночи його мозок вже не був здатний вирішити цю проблему. Він автоматично поклав мертву мишу в холодильник поряд із її попередницею, поставив позначки на сірій миші, чорній та рябій, прибрався, зробив нотатки, вимкнув світло і пішов додому.
Додому він повертався пішки. "Плімут" був потрібен його дружині – вона поїхала грати в брідж. Автобуси вже давно не ходили, а дозволити собі таку розкіш, як таксі, він не міг, навіть якщо б і зловив в таку пізню годину. На шляху додому він помітив свій "плімут" коло якогось темного будинку на Сенет стріт, за милю від їх будинку. Дружина не говорила Менікону, у кого вона грає в брідж, і він не впізнав, чий це був будинок, лише здивувався, що люди можуть грати в брідж до 2-ї години ночі та ще й повній темряві. Але зайти він не наважився. Дружина говорила, що його присутність плутає їй всі карти.
– Збери свої записи, – сказав Семюел Крокет, – і сховай їх в портфель. І замкни холодильник. – (Тепер там було вже 18 мишей). – Думаю, треба це обговорити в якомусь іншому місці, де нам ніхто не заважатиме.
Ця розмова відбулась під вечір наступного дня. Об 11-й Менікон зайшов до Крокета, який працював у сусідній кімнаті. До лабораторії Менікон прийшов о 6:30, бо ніяк не міг заснути, і весь ранок занурював різні жовті предмети в розчин, який о 14:17 Крокет вже охрестив "розчином Менікона". Це був перший в житті Менікона випадок, коли щось було назване на його честь (його діти були названі на честь батьків дружини), і Менікон побачив себе, хоч почи що не дуже виразно, Величиною в світі Науки. Він навіть вирішив придбати собі контактні лінзи, перш ніж з'являться репортери із популярних часописів.
Крокет, або Крок, як його зазвичай називали, був одним із тих молодих людей, що роз'їжджали із гарненькими дівчатами у відкритих спортивних автомобілях. Щоправда, у ного була тільки "ланча", але із відкидним верхом. Йому було 25 років і 3 місяці, і в свій час він вважався одним із кращих на курсі в МТІ. Займався він кристалами, що спонтанно зароджуються, і складними білковими молекулами, що в ієрархії Фоґеля-Паульсона було те саме, що й звання маршала в штабі Наполеона. Цей худорлявий невгамовний янкі завжди знав, де на нього чекае успіх.
Після того, як Менікон впродовж усього ранку занурював в розчин жовті предмети (шовк, жовту вату, жовтий промокальний папір), безрезультатно, звісно, і після того, як він стратив більше дюжини жовтуватих мишей, у нього виникла потреба із кимось порадитись, і він попрямував до сусідньої кімнати, де на лабораторії із нержавіючої сталі, задерши ноги вгору, сидів Крокет. Крокет слухав портативний програвач, посмоктуючи шматочок цукру, просочений LSD.
Спочатку Крокет роздратувався, що його потурбували: "Якого біса тобі тут потрібно, Флоксе?" Молоді колеги називали Менікона Флоксом. Це було щось подібне до професійного прізвиська. Але коли Менікон пояснив причину свого візиту, Крокет погодився заглянути в лабораторію. Із минулого досвіду Менікон знав, що удаватися до допомоги Крокета є справою вельми корисною. Вже в 13:57 у Крокета з'явилась блискуча ідея – перорально ввести розчин мишам різного офарблення, в тому числі і жовтій, що була ледве не останньою з групи жовтих мишей у віварії Менікона. Біла, сіра, чорна та ряба миші, проковтнувши кілька крапель розчину, бавились як завжди, навіть стали трохи нахабніше та войовничише. Жовта мишка через 28 хвилин спокійнісенько простягнула лапки. Таким чином, вони з'ясували, що при внутрішньому застосування розчин діє так само як і при зовнішньому. Однак Крокет ще не винайшов, як ліквідувати вперті кільця, які залишались, коли розчином користувались для виведення плям. Цей аспект проблеми його не цікавив. Але те, що незначна добавка діоксотетрамеркфеноферогену-14 знищувала стійку мильну піну, справило на нього враження, і він зробив по-американськи стриманий комплімент. "В цьому щось є", – сказав він, не перестаючи смоктати цукор з LSD.
– Чому б нам не поговорити тут? – запитав Менікон, коли Крокет запропонував покинути лабораторію. Менікон повинен був розписуватись в табелі коли приходив та уходив з роботи, і тому не палав бажанням пояснювати адміністрації, навіщо йому знадобилось піти кудись посеред робочого дня.
– Не будь наївним, Флоксе, – тільки і сказав Крокет замість пояснення, так що Менікону довелось запхати свої записи в портфель, розставити по місцях на полицях всі прилади та хімікати, якими вони користувались, зачинити холодильник і попрямувати за Крокетом до коридору.
Біля виходу вони зустріли містера Паульсона. Поклавши руку на плече Крокета, містер Паульсон сказав:
– Здоров був, друже. Привіт, Джонсе. Ти що тут робиш?
– Я... – вичавив з себе Менікон, відчуваючи, що зараз почне заїкатися.
– Йому назначено до окуліста, – відрізав Крокет. – Я його відвезу.
– А, – сказав містер Паульсон. – Наука дивиться мільонами очей. Старий добрий Крок.
Вони вийшли за територію.
– Ви не братимете свою машину, містере Джонсе? – спитав Менікона сторож на стоянці. 4 роки тому він почув, як містер Паульсон назвав Менікона Джонсом.
– Візьми от, – втрутився Крокет, протягуючи сторожу шматочок цукру з LSD замість чайових. – Смокчи.
– Дякую, містере Крокете. – Сторож поклав цукор до рота і почав його смоктати. "Ланча" вирвалась зі стоянки на автостраду і помчала у напрямку популярних журналів і суспільства достатку, відкрита сонцю, вітру та дощу. "Боже, – подумав Менікон, – оце життя".
– Отже, – сказав Крокет, – зробимо попередні підсумки.
Вони сиділи у затемненому барі, прибраному під англійський постоялий двір, з гнутими мідними рожками, хлистами та мисливськими гравюрами. На однаковій відстані від одне одного сиділи 3 заміжні пані в міні-спідницях, чекаючи джентельменів, які не були їх чоловіками. Крокет пив "Джек Деніелз" з водою, Менікон потягував "Алекзандер", єдиний алкогольний напій, якій він міг пити, тому що він нагадував молочний коктейль.
– Перша перевага, – сказав Крокет, – відсутність мильної піни. Величезна перевага – якщо згадати всі ці забруднені річки. Тебе зроблять національним героєм.
Менікон спітнів від почутого.
– Перший недолік, – продовжував Крокет, замовивши черговий "Джек Деніелз". Пив він швидко. – Перший недолік – залишкові кільця. Думаю, це можна подолати.
– Це питання часу, – забурмотів Менікон. – Використовуючи разні каталізатори, ми могли б...
– Можливо, – перервав Крокет. – Друга перевага. Виразна спорідненість, щоправда незрозумілого характеру, до жовтих живих організмів. Поки що ми можемо говорити напевно тільки про мишей. Останні експерименти підтверджують цю гіпотезу. В будь-якому випадку, ти зробив відкриття. Інтерес до сполук із різною хімічною спорідненістю до різних організмів не вщухає. Це точно успіх. Тебе можна поздоровити.
– Але ж містере Крокете, – сказав Менікон. Він ще більше спітнів від того, що почув такі слова від людини, яка була кращою на курсі в МТІ. – Це, напевно...
– Називай мене Крок, – сказав Крокет. – В цій справі ми обидва пов'язані.
– Крок... – зворушено повторив Менікон, думаючи про "ланчу".
– Недолік другий, – сказав Крокет, беручу із рук офіціанта новий "Джек Деніелз". – Скидається на те, що розчин отруює ті організми до яких має спорідненість. Питання: а чи є така властивість недоліком?
– Це мене власне... ну... і турбує, – вичавив Менікон, думаючи про 18 замерзлих мишиних тілець в зачиненому холодильнику.
– Негативний вплив іноді може виявитись нічим іншим, як прихованим позитивним впливом. Залежить від точки зору, – сказав Крокет. – Життєвий цикл складається із творення і з руйнування. Всьому свій час та місце. Не варто про це забувати.
– Так, – покірно погодився Менікон, вирішивши про себе, що забувати про це дійсно не варто.
– Якщо поглянути на це з комерційної точки зору, – розмірковував Крокет, – згадай ДДТ. Або міксаматоз. Виявився безцінним в Австралії, де було до біса кроликів. Та й ця золота рибка мені не подобається, зовсім не подобається.
Вони позичили золоту рибку у секретарки, біля столу якої стояв акваріум, і в 12:56 помістили рибку спочатку в розчин "Флоксо", а потім в розчин "Менікона".
