Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
А коли вийшли на морський простір, "Александр III", "Орел", "Наварин" і "Нахимов" спустили за борт пірамідальні щити. Ескадра, ідучи кільватерною колоною, почала обходити щити, залишаючи їх у центрі дуги.
Погода була тиха.
"Ослябя", відкривши пристрілку, показав сигналом відстань. Після цього і інші судна почали стріляти по щитах. Я не знаю, як було на інших кораблях, але у нас на броненосці управляли вогнем із бойової рубки, даючи час пострілу, напрям цілі і поправку цілика. Змінюючи курс, ми то наближались до щитів на шість кабельтових, то знов збільшували відстань. Не рахуючи пострілів з середньої і дрібної артилерії, "Орел" випустив по два практичні снаряди з двадцятидюймових гармат.
Стрільба була плачевна. Вона і не могла бути кращою. Комендори наші не мали справжнього тренування ні з гарматами, ні з оптичними прицілами. Далекоміри системи Барра і Струда були встановлені на суднах уже під час війни. їх було тільки по ява на кожному кораблі. Матроси-далекомірники не навчилися з ними поводитись. Я сам на цей раз чув на "Орле", як два далекомірники, визначаючи відстань до одного і того самого щита, передавали різні результати.
— До ворога двадцять кабельтових! — вигукував один з них.
— До ворога двадцять вісім кабельтових! — проголошував другий. При такій великій різниці в спостереженні випущені снаряди, описуючи траєкторію, робили або недоліт, або переліт, але не влучали в ціль.
В інших випадках було ще гірше. В правій кормовій шестидюймовій башті на циферблаті було показано відстань одинадцять кабельтових. Командир башти, керуючись такою вказівкою, поставив гармати на відповідний кут.підвищення і відкрив вогонь. А насправді до щита було двадцять чотири кабельтових. Ліва носова башта, щойно почавши діяти, одразу ж втратила подачу, і в неї тягли снаряди з правої башти. Крім того, дуже хвилювались комендори. Один з них, наприклад, цілився сорок хвилин, але так і не зробив пострілу. Далі накази, що виходили з бойової рубки, виконувалися з великим запізненням, бо в баштах завжди було щось непідготовлене. Загалом вияснилось, що в бойовому відношенні ми зовсім ні до чого непридатні.
Увечері, повертаючись на якірну стоянку в Носсі-Бе, я дивився на командира, на старшого артилериста і на інших офіцерів. У них був такий пригнічений і винуватий вигляд, наче їх щойно поскубли за вуха. "Орел" не був винятком — оскандалилась вся ескадра, не вміючи ні стріляти, ні управлятись.
З приводу цього виходу в море ось що писав Рожественський другого дня в своєму наказі № 42:
"Вчорашнє знімання з якоря броненосців і крейсерів показало, що чотиримісячне з'єднане плавання не дало сподіваних наслідків.
Знімались близько години, тому що на "Суворове" не функціонував шпиль, оброслий брудом і заржавілий.
Але і за цілу годину десять кораблів не встигли стати на свої місця при найменшому ході головного.
Зранку всіх було попереджено, що біля полудня буде сигнал — повернути всім на вісім румбів і в строї фронту застопорити машини для спуску щитів.
Проте всі командири розгубились і, замість фронту, утворили збіговище не зв'язаних один з одним кораблів.
Особливо вирізнялася в першому загоні неуважність командирів "Бородина" і "Орла".
Другий загін з трьох кораблів попав тільки одним "Навариным" на траверз "Суворова", і то на хвилину. "Ослябя" і "Нахимов" плавали кожен окремо. Крейсери навіть і не намагалися построїтись, "Донской" був на милю позаду інших.
Закликані знову в кільватерну колону для стрільби, кораблі.розтяг-лися так, що від "Суворова" до "Донского" було п'ятдесят п'ять кабельтових.
Зрозуміло, що пристрілка одного з кораблів, навіть середнього, не могла бути корисною такій розтягненій колоні.
Вчорашня стрільба ескадри велась страшенно в'яло і, на глибокий жаль, виявила, що жоден корабель, за винятком "Авроры", не поставився серйозно до уроків управління під час планового навчання.
Цінні дванадцятидюймові снаряди розкидались без будь-якого погодження з результатами попадань різних калібрів: іноді через кілька хвилин цілковитої мовчанки лунав постріл з дванадцятидюймової гармати, а за ці кілька хвилин значно змінились і відстань до цілі, і курсовий кут, і положення відносно вітру. Якими ж пристрільними даними керувався управляючий артилерією, випускаючи цінні снаряди так, навмання?
Стрільба з 75-міліметрових гармат була також дуже погана; очевидно, на навчаннях наводка за допомогою оптичних прицілів практикувалась "приблизно", поверх труб. Про стрільбу з 47-міліметрових гармат, що демонструвала відбивання мінної атаки, сором і згадати; ми щоночі ставимо для цього людей до гармат, а вдень всією ескадрою не зробили жодної дірки в щитах, що зображали міноносці, хоч ці щити відрізнялись від японських міноносців на нашу користь тим, що були нерухомі..."
Цей наказ, з якого я навів лише уривки, викликав розмови серед офіцерів. На передньому містку зустрілися два лейтенанти: Павлінов і Гірс. Перший сказав:
— Власне кажучи, хто тут винен, коли не сам адмірал? Він споряджав ескадру. Всі наші бойові недоліки можна було бачити вже тоді, коли ми ще стояли в Ревелі. Чого ж нас нечистий поніс до чорта в зуби?
Лейтенант Гірс, погоджуючись з ним, додав:
— Командуючий дорожить кожним снарядом. Але гірше буде, коли всі наші бойові запаси разом з кораблями підуть на дно моря.
— Ну, і цей жук хороший — адмірал Бірільов. Зіпхнув нас з плечей і радий. Ще нагороду за нас одержить. А не потурбувався вислати з яким-небудь транспортом запаси снарядів для практичної стрільби.
— Винувате і морське міністерство, і ще дехто.
— Адже ж треба бути безгологим, щоб таку ескадру посилати на війну.
18 і 19 січня знову виходили в море з тією ж метою. Крім "Жемчуга", міноносців і транспортів, що лишились на місці, знялися з якоря п'ятнадцять кораблів: "Суворов", "Александр III", "Бородино", "Орел", "Ослябя", "Наварин", "Сысой Великий", "Нахимов", "Аврора", "Донской", "Алмаз", "Светлана", "Урал", "Терек" і "Кубань". Останні чотири судна не брали участі в стрільбі, а відходили від нас на горизонт, виконуючи роль сторожової служби.
Ескадра і в ці два дні показала себе з негативного боку. Погано виконувались еволюції. Не вдавались найпростіші повороти, а коли кораблі переходили в стрій фронту, то вони нагадували новобранців, що не мають поняття про найелементарніші заходження. Не краще було і з стрільбою. Мало того, ледве не наробили лиха. Один снаряд упав біля самого борту "Донского", а другий пробив йому місток, зніс два стояки і зробив вибоїну на палубі. Чавунний шестидюймовий снаряд був практичний, тому не вибухнув, і діло обійшлося без жертв. Це вліпив "Донскому" флагманський броненосець "Суворов".
Рожественський в наказі № 50 знов бичував свою ескадру:
"У витрачанні снарядів великих калібрів помічається все та ж неприпустима необачність...
Швидкість же стрільби 18 і 19 січня була ще менша, ніж 13 січня..."
Наступний вихід у море був через шість днів. Нас супроводило сім міноносців. Як на цей раз стояла справа в розумінні навчання? В наказі Рожественського від 25 січня № 71 багато з нас не без хвилювання прочитали такі рядки:
"Маневрування ескадрою 25 січня було погане.
Найпростіші послідовні повороти на два, на три румби при переміні курсу ескадри в строї кільватера нікому не вдавались: одні при цьому входили всередину строю, інші випадали з нього, хоч море було зовсім спокійне і вітер не перевищував трьох балів.
Стрільба з великих гармат 25 січня була марним викиданням бойових запасів.
Одні викидали перші два снаряди залпом, а третій через чверть години, інші клали всі три снаряди з великими й одноманітними недольотами або такими ж упертими перельотами, не міняючи прицілу..."
Через нестачу бойових запасів на цьому закінчилась наша практична стрільба.
В усіх чотирьох випадках ми спускали з "Орла" той самий щит. По ньому палили з усієї ескадри, пускаючи в дію крупну, середню і дрібну артилерію. Не лишались без діла і кулемети. Стріляли і з великої відстані, і з малої, наближаючись іноді до цілі на шість кабельтових. Однак щит лишився непошкодженим, і, коли в останній раз витягли його на палубу, на ньому не знайшли навіть жодної подряпини.
Який висновок можна було звідси зробити?
Боцман Воєводін прорік:
— Ескадра для нас — це гроб із свічкою.
Тепер мало хто сумнівався, що нас посилають на забій. Кого може перемогти така ескадра, яка за чотири дні стрільби не зуміла попасти жодним снарядом у свої власні щити? Розумне керівницю негайно вернуло б її назад.
ВІСТІ ПРО КРИВАВУ НЕДІЛЮ І МОЯ НЕВДАЧА
Ми попрощалися з транспортом "Малайя". її послали в Одесу з хворими, штрафними, злочинцями і божевільними. А за два тижні до цього на ній стався бунт. Для втихомирення було послано туди озброєних людей з іншого корабля. Заарештували чотирьох чоловік з команди "Малайи". Виявилось, що всі вони — вільнонаймані. їх розвезли по одному на різні броненосці і посадили кожного в карцер. Але незабаром вони захворіли і були переведені на госпітальний "Орел". Рожественський нібито погрожував висадити їх на безлюдний острів.
Карцери на нових броненосцях містилися в глибині судна і не мали вентиляції. Попасти під арешт—це було все одно, що зазнати жорстоких катувань. Деякі матроси не витримували задушливо-гарячої температури і, перш ніж медицина приходила їм на допомогу, помирали. Незважаючи на це, то на одному кораблі, то на іншому з боку команди чимраз частіше проявлялися грізні ознаки непослуху начальству.
Вранці 1 лютого ми знялися з якоря і в числі п'ятнадцяти вимпелів вийшли в океан для еволюцій. А напередодні було одержано радіограму, що до Мадагаскару наближається загін капітана 1-го рангу Добро-творського. На північному горизонті показались димки. Радісно захвилювались матроси, вигукуючи:
— От вони!
— Тупають, рідні.
— Шість штук.
Ми йшли назустріч їм, швидко скорочуючи відстань. Незабаром можна було розпізнати кораблі: крейсер 1-го рангу "Олег", крейсер 2-го рангу "Изумруд", два допоміжні крейсери — "Рион" і "Днепр" і два міноносці — "Громкий" і "Грозный". За сигналом командуючого, судна прибулого загону стали на свої місця в строю ескадри. Ми разом зайнялися двосторонніми еволюціями, які були такі ж погані, як і попередні, а о четвертій годині повернулися в Носсі-Бе.
Зустріч з останнім підкріпленням 2-ї ескадри трохи розважила нас, але не могла розвіяти душевного мороку.
