Сто років тому вперед - Буличов Кір
— Вона потім...
— ...Утекла! — хором крикнули шестикласники.
— Ви, я бачу, чудово поінформовані, — образилась тренерша. — Боюся, що безвідповідальні настрої захопили й вас.
— Захопили! — закричали діти.
— А куди вона побігла? — спитала ввічливо Катя Михайлова.
— Он там бачите під'їзд у сірому будинку? Я змушена була ганятися за нею по під'їзду, але безрезультатно. Вона там живе?
Та ніхто тренершу не слухав. Шостий клас "Б" біг до під'їзду. І в цей момент із воріт будинку вийшла Аліса й зупинилася на тротуарі.
Шостий клас "Б" оточив її тісним колом.
— Ну, де Коля?
— Ти їх догнала?
— Вони сховалися?
— Не соромся, ми все знаємо. Нам Фіма з Юлькою розповіли.
— Ти їх не догнала?
— Ми знаємо, що ти з майбутнього.
— Ми тобі допоможемо знайти машинку...
Всі говорили зразу, розібрати що-небудь було важко, та Аліса зрозуміла і зраділа.
— Дякую, друзі! — сказала вона.
Всі перебивали одне одного, такий ґвалт зчинився, що шибки задзвеніли в будинках. Крізь шум пробивався срібний голос Лариси:
— Ой, вони, напевно, Колю катують! — її чудові голубі очі були повні сліз.
— Мерщій давайте шукати! — крикнув Боря Мессерер.
Зверху на другому поверсі з'явилося кругле заспане лице. Воно сказало:
— Діти, влаштовуйте свої військові ігри десь в іншому місці. Я тільки зібрався заснути, а ви заходилися кричати про катування й прохідні двори. Соромно!
За ним у кватирку поверхом вище висунулася жінка в бігуді й підтримала заспаного чоловіка:
— Божевільні часи! В наші дні діти не думали про хуліганство, а грали в піжмурки.
— Що ви розумієте! — обурилась Юлька.
Але Катя Михайлова її зупинила:
— Не сперечайся. Ходімо на бульвар. Там улаштуємо нараду.
— Тільки треба комусь залишитися тут, — попередила Аліса. — Вони можуть утекти й забрати Наумова.
— Я залишуся, — вихопився Коля Сулима. — Хто ще?
Другим лишився чергувати Боря Мессерер. Сулима стояв у провулку. Боря пройшов у двір. А решта поспішила на бульвар, аби там вирішити, що робити.
Такої події класові ще не доводилося переживати за останні шість років.
По-перше, нова учениця, супергерла Аліса, виявилася ніякою не супергерлою, а звичайнісінькою дівчинкою з майбутнього.
По-друге, Коля Наумов побував у майбутньому і там такого накоїв, хоч і без злого наміру.
По-третє, Фіма Корольов про це знав і нікому не встиг прохопитися, крім Колі Сулими. А Коля Сулима хотів усе розповісти Алісі, та не встиг.
І, нарешті, десь поряд сидять справжні космічні пірати, а один із них уміє обертатися в різних людей.
Подій більше, ніж досить.
Аліса сіла на лавку так, щоб бачити провулок. Всі інші обступили її.
— Нарада відкривається, — почав Фіма Корольов. — На порядку денному два питання.
— Чому два? Одне, — заперечила Катя Михайлова.
— Ні, два. Перше — як знайти і врятувати Колю Наумова. Друге — як допомогти Алісі вернути мієлофон і відправити її додому.
— Це одне й те ж питання, — втрутилась Юлька.
— Не перебивай! — сказав Фіма Корольов. — Має бути порядок, інакше ми ніколи не домовимося.
— Тебе ніхто не обирав головою! — вигукнула Мила,
— У вирішальні хвилини хтось вайдостойніший повинен узяти владу в свої руки, Тобі, Руткевич, я теж не давав слова. Може, ти заодно з піратами?
— Як тобі не соромної Катя Михайлова поклала руку на плече Милі:
— Ти що, не знаєш Фіму, з його пришелепуватими жартами?
— Це не жарт! — Мила раптом заплакала. — Якби я знала...
— Що сталося? — спитала Аліса.
Адже вона не знала, що Мила провела піратів у школу.
— Я тобі потім розкажу, — пообіцяла Юлька. — Нічого особливого.
Мила відвернулася, щоб ніхто не бачив її сліз. Востаннє вона плакала рік тому, коли практикантка, яка не знала, що Мила кругла відмінниця, поставила їй четвірку за твір.
— Слово надається Алісі Селезньовій, — оголосив Фіма. — Вона нас ознайомить із станом справ у пошуках товариша Наумова. Регламент будемо встановлювати?
— Фімо, не корч дурника! — мовила суворо Катя. — А то я тебе зніму з голови. Говори, Алісо.
— А мені майже нічого сказати. Я бігла за ним до того будинку, але мене спіймала тренерша, і, поки я від неї рятувалася, Коля вбіг у під'їзд. Веселун У — за ним.
— Хто? — не зрозумів Коля Садовський.
— Веселун У звати товстого пірата, — пояснила Юлька Грибкова.
— Крис — це другий пірат, який Аллу вдавав, — побіг у двір.
— А під'їзд прохідний? — спитала Катя Михайлова.
— Так, прохідний.
— Все ясно, — сказав Фіма. — Він хотів перехопити Колю на виході.
— Але не перехопив, — мовила Аліса. — У дворі сидів юнак і читав книжку. Він мені сказав, що ніхто мимо не пробігав...
— А раптом це був не юнак, а перевдягнений Крис? — втрутилась Юлька. — Раптом він тебе обманув, а тим часом Веселун У побіг за Наумовим?
Аліса подумала трохи й відповіла:
— Ні, це був справжній юнак. Я з ним довго розмовляла. До того ж вони не могли пробігти в подальший двір. Там було двадцять бабусь і мам.
— Ясно, — сказав Фіма Корольов. — Маємо робочу гіпотезу: пірати, напевно, сховалися в тому будинку, на горищі.
— Чому на горищі? — здивувалася Катя Михайлова. — У під'їзді принаймні двадцять квартир. А якщо вони одну з них зайняли?
— Почнемо з горища. У мене передчуття, що вони там. А передчуття мене ніколи не обманюють, — наполягав Фіма Корольов.
— Авжеж, — з'єхидничала Юлька. — Ще б пак! Пам'ятаєш, як позавчора у тебе було передчуття, що тебе з географії не спитають?
— Грибкова, — суворо мовив Фіма Корольов, — вийди на ріг провулка. Звідти тобі буде видно Сулиму. Спитай у нього на мигах, чи все гаразд.
— Сам сходи, — буркнула Юлька. — Тобі ближче.
— Підкоряюся грубому насильству, — сказав Фіма, побіг до огорожі бульвару і махнув рукою, відразу ж повернувся й доповів: — На горизонті все чисто.
— Я так переживаю, дівчатка! — озвалась красуня Лариса. — Я помру від страху. Краще б я залишилася в класі.
— Ну й іди додому, — кинув Фіма. — Від тебе все одно ніякого толку.
— Фімо, це останнє попередження, — втрутилася Катя Михайлова. — Якщо ти не перестанеш хамити, ми тебе звільнимо!
— Звільнимо, — підтвердили інші.
— Я не так хотіла сказати, — поскаржилась Лариса. — Я хотіла сказати, що в мене від переживань прорізається апетит. Я навіть на контрольних завжди голодна.
— У мене десь шоколадка була, — мовила Юлька і відкрила свій портфель.
— Гаразд, друзі, — знову підвівся Фіма, — давайте ваші конкретні пропозиції.
— Які можуть бути пропозиції? — здивувався Коля Садовський. — Треба йти в той під'їзд. Це й їжакові ясно.
— Є пропозиція йти у той під'їзд, від квартири до квартири. Коли що-небудь підозріле, ми беремо квартиру на замітку, — сказав Фіма. — Але починаємо з горища.
— Тільки я на горище не полізу, — запротестувала Лариса. — Там можуть бути щури або таргани. І я помру.
— Гаразд, від горища ти звільняєшся. Сидітимеш унизу на лавочці. Всі встають?
— Стривайте, — зупинила Мила Руткевич. Вона вже заспокоїлася й опанувала себе. — Фіма казав, що мієлофо" лежить у Колі Наумова дома. В ящику під столом. Так?
— Так. Він сам мені показував.
— А раптом Коля зізнається? Пірати підуть до нього додому і знайдуть апарат. Це ж буде жахливо!
— Геть жахливо, — сказала Аліса, яка до цього майже не втручалася в розмову. — Тоді всі наші труди пропадуть марно.
— Він ніколи не зізнається. Навіть під страшними тортурами, — запевнив Фіма Корольов. — Він мій пруг, я його знаю, як себе.
— "Себе, себе"! — перекривила Мила, сповнена презирства до Фіми. — Тебе й катувати не треба. Поглянути на тебе суворо — ти в усьому й зізнаєшся.
— Ми всі знаємо, що Коля не боягуз, — мовила Катя Михайлова. — Але ж пірати можуть його обманути,
— Як?
— Як? Крис обернеться на його матір і скаже: "Колю, віддай машину". Коля й послухається.
— Ой, який жах! — вигукнула Лариса.
— Що він, ідіот, чи що? — сказав Фіма, але не так упевнено, як досі.
— Отже, хтось зараз іде до Колі Наумова додому і бере там мієлофон, — докинула Мила Руткевич. — І я гадаю, що найкраще піти Алісі з Фімою. Аліса відрізнить свій апарат, а Фіма може сказати батькам, що вони прийшли на прохання Колі.
— А коли ми знайдемо апарат, — спитав Фіма, — що тоді робити?
Всі замовкли. Дивилися на Алісу.
Аліса не зрозуміла, чому на неї дивляться. Тоді Мила Руткевич пояснила:
— Ми розуміємо, що Алісі треба повертатися додому. І якнайскоріше. Тільки-но знайдете машинку, нехай Аліса йде в ту квартиру, де машина часу. Фіма їй покаже.
— А вона без ключа не потрапить...
— Придумаєш що-небудь, аби Колина мама його віддала, — сказала Катя Михайлова. — Ти ж метикуватий. Віддай раз у житті свій талант на користь народу. Проведеш Алісу — і негайно назад...
Юлька відчула, як у неї перехопило дихання. Як же так, одразу... Юлька хотіла сказати, що треба б зайти до Грибкових, попрощатися, а то Марія Михайлівна переживатиме...
Лариса простягла руку й сказала:
— До побачення, Алісо. Дуже приємно було познайомитися.
І тоді Аліса заговорила злим голосом:
— Ви що, всі з глузду з'їхали, чи що? Ви хочете, щоб я втекла до себе, а ви без мене Колю виручати будете? Ви що ж, мене за людину не маєте? Гадаєте, що я схоплю мієлофон і втечу, прощавайте? Отже, вам можна всі справи кинути й бігти мені на допомогу, а я паршива егоїстка?
В Аліси навіть сльози з'явились на очах. Хоч вона, звичайно, не плакала...
У Юльки з серця спав камінь. Вона так боялася, що Аліса послухає розумну Руткевич і піде назовсім... хоч вона, Юлька, звісно, й слова б не сказала.
Всі мовчали. Стало ніяково, наче вони запропонували Алісі щось недобре. Хоча, якщо подумати, Мила міркувала слушно. З розумної точки зору.
Першою заговорила Катя Михайлова:
— Аліса має рацію. Якщо вона стільки часу цю машину шукала, можна й зачекати. А Аліса нам потрібна. Вона як спортсменка може забратися, куди ніхто з нас не зможе. І вона цих піратів добре знає. Їх же теж, мабуть, не варто тут лишати.
— Ой, не варто! — озвалася Лариса. — Ой, не варто! А я вже хотіла з Алісою прощатися...
Юлька глибоко зітхнула й побачила, що в неї розкритий портфель. Навіщо ж вона його розкрила? Ну звісно, вона ж хотіла пошукати шоколадку для цієї ненажери Лариси. Юлька запустила руку в портфель і замість шоколадки намацала важкий згорток.
— Що це таке? — спитала вона, витягаючи його.
Згорток був об'ємистий, ніби в нього було загорнуто буханець хліба.