Король Матіуш Перший - Корчак Януш

І вже просунувся на сорок верст углиб нашої території.

Потім почалося читання телеграм, листів, послань. Тягнулося це дуже довго. Прикривши від утоми очі, Матіуш мовчки слухав.

"Може, воно навіть на краще".

— Невідомо, куди рухається ворог, але, найвірогідніше, у напрямку підірваних фортець, — сказав військовий міністр. — Підуть форсованим маршем — через п'ять днів будуть біля воріт столиці. Не поспішатимуть — через десять.

— Як?! Ми не дамо відсічі ворогові? — з обуренням закричав Матіуш.

— Це безглуздо, ваша величносте. Населення повинне захищатися саме. Декілька невеликих загонів можна спорядити, але це означає приректи їх на певну загибель. Моя думка така: ворога не зупиняти й дати генеральну битву біля стін столиці. І тоді або ми переможемо, або…

— А два інші королі нам не допоможуть? — перебив його міністр закордонних справ.

— Зараз уже пізно про це говорити, — сказав військовий міністр. — Утім, це не моя справа.

Міністр закордонних справ довго й нудно доповідав, що треба зробити, щоб привернути на свій бік двох інших королів.

На Сумного короля, звичайно, можна розраховувати. Тільки ось біда: воювати він не любить і солдатів у нього замало. У минулій війні він у боях не брав участі: його армія знаходилася в резерві. Він учинить так, як другий король. Заковика ось у чому: що має проти Матіуша другий король? Здається, Матіуш у всьому пішов йому назустріч…

Тут слова попросив канцлер.

— Панове, ви можете зі мною не погодитися, але, будь ласка, не сердьтеся. Ось моя порада: треба негайно послати ворогові ноту й зі всією прямотою і відвертістю заявити, що ми не хочемо війни й готові йти на поступки. По-моєму, він просто хоче здерти з нас контрибуцію. Зараз я поясню свою думку. Адже не випадково він віддав задарма порт і дешево продав десять кораблів. Він зробив це, аби Бум-Друм прислав нам більше золота. Грошей у нас багато, і нам нічого не варто віддати йому половину.

Матіуш сидів, стиснувши кулаки, і мовчав.

— Пане канцлер, — сказав головний скарбник, — мені здається, він на це не погодиться. Навіщо йому половина золота, коли він може отримати все! Навіщо йому припиняти війну, якщо він розраховує перемогти! Останнє слово за вами, пане військовий міністр!

В очікуванні відповіді Матіуш із такою силою стискав кулаки, що нігті вп'ялися в долоні.

— Нота, звичайно, не зашкодить. На ноту вони нам дадуть відповідь, потім ми їм відповімо. Здається, так прийнято в дипломатії, хоча я в цьому не сильний. А нам зараз дорогий кожен день, кожна година. За цей час ми встигнемо полагодити сто, у гіршому випадку — п'ятдесят гармат і кілька тисяч рушниць.

— А якщо він погодиться на половину золота і припинить війну? — запитав Матіуш чужим, на диво спокійним, глухим голосом.

Стало тихо. Усі погляди звернулися на військового міністра. Той зблід, почервонів, потім знову зблід і пробелькотів:

— Тим краще. — І після невеликої паузи додав: — Самі ми війну все одно не виграємо. А допомоги чекати немає звідки.

Матіуш заплющив очі і просидів так до кінця засідання. Міністри подумали, що він заснув. Але Матіуш не спав, і щоразу, коли, обговорюючи ноту, виголошували: "Низькоуклінно просимо ворожого короля…", у нього здригалися губи.

Коли нота була готова, його попросили підписати її.

— Чи не можна замість "низькоуклінно" написати "бажали б"? — запитав він.

Ноту переписали, замінивши слова "низькоуклінно" на "бажали б". Вийшло так:

"Ми бажали б припинити війну".

"Ми бажали б урегулювати конфлікт мирним шляхом".

"Ми бажали б виплатити супротивній стороні військові витрати в розмірі половини золота, що є в нас".

Коли Матіуш підписав ноту, була друга година ночі.

Не роздягаючись, упав Матіуш на ліжко, але сон не приходив. Почало світати, а Матіуш усе не спав.

— Перемогти чи померти! — пошепки повторював він.

ХLVI

ин Старого короля повів війська в напрямку підірваних фортець, як і передбачав військовий міністр. Але війська просувалися дуже повільно. Тут військовий міністр виявився не правий.

Молодий король був дуже обережний. Просуваючись вперед черепашачим кроком, він, де треба й не треба, наказував рити окопи, рови, траншеї. Річ у тому, що він воював уперше і дуже боявся оточення або якоїсь хитрості з боку ворога. Він пам'ятав, як під час минулої війни його батько заманив Матіуша вглиб своєї країни, зайшов із тилу й оточив. Молодий король був обережним тому, що боявся програти війну. Боявся, як би не сказали: "Старий король кращий за молодшого. Хай править країною батько, а не син". Тому він із шкіри пнувся, аби показати, хто кращий.

"Тихіше їдеш — далі будеш", — міркував він подумки. Для чого поспішати? І де тому Матіушу воювати, коли в нього солдати за партами сидять, а хлопчиська перепсували всі гармати? І журналіст-шпигун теж не дрімає там, у столиці. Плутанина й безлад — його рук справа. А тут ще завдяки дітям або шпигунам вийшли з ладу телеграф і залізниця. Матіуш тепер не скоро дізнається про війну, а дізнавшись, не встигне спорядити й вислати назустріч військо.

Так розмірковував син Старого короля й не квапився. "Хай солдати побережуть сили для генеральної битви біля стін столиці", — думав він. Що однієї битви не уникнути — це він розумів.

Ідуть, ідуть війська по ворожій землі й не зустрічають жодного опору. Мирні жителі, кинуті напризволяще, розсердилися на Матіуша й не захотіли воювати. Навпаки, багато хто радів і вітав ворога як рятівника.

— А ну, діти, марш до школи. Кінчилося правління короля-хлопчиська!

Одного дня передові пости помітили: хтось іде назустріч і розмахує білим прапором. Ага, значить, Матіуш уже дізнався про війну.

Молодий король прочитав послання і злорадно засміявся:

— Бач, який добрий, половину золота пропонує! Ха-ха-ха!

— Що передати моєму государеві? Якщо половини золота мало, додамо ще. Прошу дати відповідь.

— Скажи своєму Матіушу, що з дітьми переговорів не ведуть — їх різками січуть. І більше мені листів не носи, а то й тобі всипемо. Ну, геть звідси, та хутчій!

З цими словами Молодий король кинув на землю лист Матіуша і давай його топтати.

— Ваша величносте, за правилами, прийнятими у всьому світі, на королівські листи належить відповідати, — наважився зауважити посол.

— Гаразд, так і бути, відповім! — зарозуміло погодився Молодий король і на звороті зім'ятого, забрудненого землею листа написав два слова:

ШУКАЙ ДУРНІВ!

Тим часом столицею рознеслася звістка про війну й ноту Матіуша. Столиця з нетерпінням чекала відповіді. А тут приходить така відповідь.

Обурення було загальним.

— Ах ти, задавака! Нахаба! Почекай, ми тобі покажемо!

Столиця стала готуватися до оборони. Усі, як одна людина, стали на бік Матіуша. Ніхто не згадував про старі образи й розбрати, зате про заслуги Матіуша пригадали всі. І тепер не одна, а всі газети писали про Матіуша-реформатора і Матіуша-героя.

Фабрики працювали день і ніч. Військові навчання проходили прямо на вулицях і майданах. У всіх на вустах були слова Матіуша: "Перемогти або померти!"

Щодня нові звістки і плітки тривожили столицю:

— Ворог наближається до міста.

— Сумний король обіцяв Матіушу допомогу.

— Бум-Друм на виручку йде.

Тим часом ворог дійсно наближався до столиці.

І ось настав день битви.

У місті чулася стрілянина. Увечері з дахів будинків виднілися гарматні спалахи.

Наступного дня постріли стали лунати глухо. "Значить, Матіуш переміг і переслідує ворога", — говорили городяни.

На третій день стало зовсім тихо. "Мабуть, ворог уже далеко", — раділи всі.

І ось із поля бою прийшло повідомлення: ворог відступив на п'ять кілометрів і засів в окопах.

Матіуш отримав би перемогу, якби в нього було більше гармат і пороху. Він неодмінно виграв би битву, але, на жаль, доводилося заощаджувати порох.

Тільки-но ворожі війська зайняли нові позиції, звідки ні візьмись з'явився журналіст-шпигун.

— Ти що, такий-сякий, брехав, ніби біля Матіуша немає ні пороху, ні гармат! — оскаженіло напосівся на нього Молодий король. — Коли б не моя обережність, ми б програли війну.

Упоравшись зі страхом, шпигун розповів, як Матіуш викрив його, як стріляв у нього з пістолета, як йому вдалося втекти і він цілий тиждень ховався в підвалі. Поза сумнівом, їх хтось виказав. Інакше чому Матіушу раптом спало на думку вирушити в місто? І про Фелеке розповів. Словом, виклав усе.

— Справи в Матіуша погані: гармат і пороху в нього мало. Але оборонятися легше, ніж наступати. І потім, у нього місто під боком, а нам усе доводиться возити здалеку. Самі ми його не здолаємо — це очевидно. Нам допоможе король-хитрун, — висловив свої міркування шпигун.

— Це ще бабуся надвоє гадала. Він мене не любить. І потім, якщо він прийде на підмогу, доведеться ділитися з ним здобутим.

"Може, розсудливіше взяти половину золота і припинити війну?" Сумніви не давали спокою Молодому королю.

Але відступати було вже пізно. Шпигун терміново виїхав у столицю короля-хитруна і став умовляти його напасти на Матіуша. А той — ні і ні.

— Матіуш нічого поганого мені не зробив, — твердив він.

А шпигун пристав, як банний лист.

Це, мовляв, у ваших інтересах, бо Матіуш все одно війну програє. Молодий король під стінами його столиці. Якщо він без сторонньої допомоги туди дійшов, то що йому варто впоратися з Матіушем. Але тоді йому дістанеться все золото. А Молодий король, як людина благородна, хоче поділитися здобутим зі своїми друзями.

— Гаразд, — сказав під кінець король-хитрун, — пораджуся із Сумним королем. Ми або виступимо разом проти Матіуша, або не виступимо взагалі.

— Через скільки днів чекати відповіді?

— Через три дні.

— Добре.

Король-хитрун, як і обіцяв, написав лист Сумному королеві й отримав відповідь: "Сумний король важко хворий і не може відповісти".

У цей час приходить лист від Матіуша з проханням про допомогу.

Розсудіть самі, хіба чесні люди так чинять? — писав Матіуш. — Прикинутися другом, подарувати порт, продати кораблі, а потім ні з того, ні з сього висадити дві фортеці і, скориставшись тим, що діти зіпсували телефон і телеграф, перейти кордон. А коли я запитав, чого йому треба і, може, він навмисне подарував мені порт, — тоді я готовий віддати половину золота, — він наговорив моєму послові грубощів і написав: "Шукай дурнів!" То хіба так роблять?

Лист приблизно такого ж змісту, лише більш дружній і теплий, Матіуш відправив і Сумному королеві.

Хвороба Сумного короля виявилася вигадкою.